Рішення

від 10.11.2015 по справі 910/24488/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/24488/15

За позовом Приватного малого підприємства Фірма «Борис»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про розірвання договору та стягнення 173774,81 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ПМП Фірма «Борис» звернулося до Господарського суду м. Києва з указаним позовом.

Позивач зазначив, що всупереч умовам укладеного між ним і відповідачем договору на розрахунково-касове обслуговування № 9535 від 03.02.2014, відповідач не виконав надане позивачем платіжне доручення, внаслідок чого позивач просить розірвати договір, укладений між сторонами, та стягнути з відповідача залишок грошових коштів, наявних на рахунку позивача, в сумі 171181,29 грн., 196,98 грн. 3% річних, 2396,54 грн. пені за порушення відповідачем зобов'язання з повернення грошових коштів.

У судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце судового засідання сповіщені у встановленому законом порядку.

Представник відповідача надіслав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що на підставі постанови Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 171 від 17.09.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, та призначено уповноважену особу Фонду, в зв'язку з чим, з урахуванням положень п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», задоволення вимог позивача є неможливим. Крім того, у зазначеному відзиві представник відповідача просив суд розглядати справу за його відсутності.

Суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до вимог ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 03.02.2014 між позивачем (Клієнт) та відповідачем (Банк) в особі відділення № 2 «Одеське РУ» ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», укладено договір на розрахунково-касове обслуговування № 9535 (далі - договір), згідно з умовами якого Банк відкрив Клієнту поточний рахунок у гривні № 26005026208101 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до тарифів Банку, в порядку і на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 3.2.1 договору, Клієнт має право самостійно розпоряджатись грошовими коштами на рахунках, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до умов п. 2.2 договору, списання Банком грошових коштів з Рахунку здійснюється за дорученням Клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Пунктами 3.3.2-3.3.3 договору визначено, що Банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням Клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунків у визначений час з 09:00 год. до 16:00 год., крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів.

Відповідно до умов п. 8.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (03.02.2014) і діє протягом невизначеного строку.

Пунктами 8.2-8.3 договору визначено, що договір може бути розірваний за заявою будь-якої із сторін, а також в інших випадках та з підстав, передбачених договором та чинним законодавством, а при розірванні договору клієнт зобов'язаний закрити рахунки, подавши в банк документи, що передбачені чинним законодавством України для закриття рахунків.

Крім того, 03.02.2014 між сторонами укладено Договір № 3468 обслуговування банківського рахунку Системою FC BUSINESS, відповідно до умов якого банк підключає клієнта до системи FC BUSINESS для здійснення останнім дистанційного обслуговування своїх рахунків, відкритих в банку, а також обміну технологічною та іншою інформацією між сторонами за допомогою усіх можливих засобів Системи FC BUSINESS що впроваджені в банку.

Судом встановлено, що позивач належним чином оформив та надав на виконання відповідачу платіжне доручення № 200 від 24.07.2015 на суму 171000,00 грн.

Доказів виконання зазначених платіжних доручень не надано.

Як вбачається із наявної у матеріалах справи виписки по особовому рахунку позивача від 25.08.2015, за 21.08.2015, вихідний залишок на рахунку станом на 21.08.2015 складає 171181,29 грн.

04.08.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою (вих. № 34) щодо виконання останнім платіжного доручення.

Крім того, 20.08.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою про закриття поточного рахунку № 26005026208101.

У подальшому, позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про закриття банківського рахунку, розірвання договору на розрахунково-касове обслуговування та перерахунку залишку грошових коштів з вказаного рахунку на рахунок позивача в іншій банківській установі (вих. № 39 від 25.08.2015).

В свою чергу, відповідач залишив зазначені листи без відповіді та задоволення.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (стаття 1074 ЦК України).

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд (п. 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004).

Судом встановлено, що відповідачем не виконано платіжне доручення позивача, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача залишок грошових коштів, наявний на рахунку позивача.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене кореспондується з положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, невиконання наданого позивачем платіжного доручення є порушенням з боку відповідача встановлених договором зобов'язань.

В той же час, на підставі постанови Правління Національного банку України № 612 від 17.09.2015 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 171 від 17.09.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С. строком на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 36 цього Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

У розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону, вкладниками визнаються лише фізичні особи (у тому числі фізичні особи - підприємці), яка уклали або на користь яких укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або які є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Враховуючи вищенаведені положення, зобов'язання щодо стягнення залишку грошових коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, 3% річних та пені є майновим зобов'язанням.

Оскільки позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то його вимоги (у тому числі спірні) до відповідача під час запровадження тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені.

При цьому, позивач не позбавлений можливості захистити свої права на грошові кошти, які знаходяться на його рахунку у банку відповідача, в порядку п. 3 ч. 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про продовження здійснення банком операції з перерахування спірних сум або в порядку розділу VII цього Закону у разі прийняття рішення про ліквідацію банку.

Щодо позовних вимог, в частині зобов'язання відповідача закрити поточний рахунок позивача № 26005026208101, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Як передбачено п.п. 20.1, 20.6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, поточні рахунки клієнтів банків закриваються, зокрема, на підставі заяви клієнта. Банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком [з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо]. Датою закриття поточного рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день. Якщо на поточному рахунку власника немає залишку коштів, а заява подана в операційний час банку, то датою закриття поточного рахунку є день отримання банком цієї заяви.

Таким чином, закриття банківського рахунку згідно з вказаними нормами здійснюється після перерахування залишку грошових коштів, які на ньому знаходяться.

З наявної в матеріалах справи виписки по особовому рахунку від 25.08.2015 вбачається, що вихідний залишок станом на 21.08.2015 складає 171181,29 грн.

Відтак, особовий рахунок позивача не може бути закритий без перерахування залишку грошових коштів, обмеження щодо здійснення якого діє у зв'язку з запровадженням тимчасової адміністрації у ПАТ «Фінанси та Кредит».

За таких обставин, з урахуванням вимог ст.ст. 13, 16 ЦК України, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача грошових коштів та закриття банківського рахунку, слід відмовити.

Одночасно, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про розірвання договору на розрахунково-касове обслуговування № 9535 від 03.02.2014.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові наслідки розірвання договору визначені в частинах 2, 3 ст. 653 ЦК України, згідно з якими у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч. 1 ст. 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 8.2 Договору, договір може бути розірваний за заявою будь-якої з сторін, а також в інших випадках та з підстав, передбачених Договором та чинним законодавством України.

Суд приймає до уваги, що вимога про розірвання договору є вимогою немайнового характеру, що не позбавляє позивача права звернутися до суду з відповідною позовною вимогою поза межами порядку, визначеного Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Матеріалами справи підтверджується, що 20.08.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою про закриття поточного рахунку. Зазначену заяву отримано відповідачем 20.08.2015 відповідно до відмітки Банку на штемпелі вхідної кореспонденції.

Відповідно до п. 8.3 договору, при розірванні договору клієнт зобов'язаний закрити рахунок, подавши в банк документи, що передбачені чинним законодавством України для закриття рахунку. Закриття рахунку здійснюється виключно за умови повного розрахунку клієнта перед банком по сплаті за розрахунково-касове обслуговування рахунку.

Наявність невиконаних зобов'язань позивача перед відповідачем за договором судом не встановлено, а відповідачем не надано доказів на підтвердження факту їх існування.

Згідно з ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, вимога позивача про розірвання договору на розрахунково-касове обслуговування є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням положень ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір на розрахунково-касове обслуговування № 9535 від 03.02.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код 09807856) та Приватним малим підприємством Фірма «Борис» (65012, м. Одеса, Італійський б-р. 15; ідентифікаційний код 24763116).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Приватного малого підприємства Фірма «Борис» (65012, м. Одеса, Італійський б-р. 15; ідентифікаційний код 24763116) витрати на сплату судового збору в сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Я.В. Маринченко