Рішення

від 25.11.2015 по справі 910/27963/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2015Справа №910/27963/15

За позовом Колективного підприємства «Лікар Айболіт» Міжнародного благодійного дитячого фонду «Світоч»

до Публічного акціонерного товариства "Українська Страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»

про стягнення 12 991,49 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Разумов М.А. - представник за довіреністю від 30.09.15

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 25.11.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Колективного підприємства «Лікар Айболіт» Міжнародного благодійного дитячого фонду «Світоч» до Публічного акціонерного товариства «Українська Страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» про стягнення 12 991,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір про надання платних стоматологічних послуг від 03.02.2014 № 11/1/2014, відповідно до умов якого позивач зобов'язався на платній основі надавати стоматологічні послуги пацієнтам - особам щодо яких замовником (відповідачем) укладено договір добровільного медичного страхування протягом дії договору страхування. За доводами позивача, останнім надано належним чином виконано зобов'язання за договором та надано послуги пацієнтам замовника. Акти виконаних робіт направлялися на адресу відповідача у строки та в порядку визначеними умовами договору. Проте відповідачем, вказані послуги не оплачені, в результаті чого утворився борг у сумі 5 655,00 грн. За порушення грошового зобов'язання позивачем також нараховані 3% річних у розмірі 247,03 грн та інфляційні нарахування у сумі 4771,46 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався з претензіями до відповідача, однак борг відповідачем так і не був сплачений.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27963/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 25.11.2015.

У судове засідання 25.11.2015 з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0311320251724. Клопотання про відкладення від відповідач не надходило.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 25.11.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

03 лютого 2014 року між Колективним підприємством «Лікар Айболіт» Міжнародного благодійного дитячого фонду «Світоч» (надалі - виконавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Українська Страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (надалі - замовник, відповідач) було укладено договір про надання платних стоматологічних послуг № 11/1/2014 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати необхідну стоматологічну допомогу особам, щодо яких укладено договір добровільного медичного страхування (надалі - пацієнти), протягом дії такого договору страхування.

Відповідно до умов даного договору у пацієнтів виникають права на стоматологічне обслуговування, інформації щодо стану здоров'я пацієнта та інших умов договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.4.1. замовник зобов'язався оплачувати стоматологічні послуги, надані пацієнтам виконавцем відповідно до умов даного договору.

У п.п. 4.1.,42 договору сторонами, що виконавець виставляє рахунки за надану пацієнтам стоматологічну допомогу у відповідності із цінами, вказаними у погодженому прейскуранті цін, та надає замовнику для погодження й підписання 2 екземпляри актів виконаних робіт затвердженого зразку разом із рахунком-фактурою та консультаційним висновком та/або витягом з медичної карти пацієнта. Акт виконаних робіт та рахунок містять загальну вартість наданих стоматологічних послуг.

Згідно з п. 4.3. договору оплата послуг, проводиться замовником протягом 20 банківських днів з моменту отримання замовником завірених підписом та печаткою виконавця двох екземплярів актів виконаних робіт та рахунку-фактури.

Відповідно до п. 9.1. договору даний договір діє протягом року.

За доводами позивача, виконавцем за договором належним чином виконано договірне зобов'язання, надано послуг клієнтам відповідача та направлено на адресу відповідача акт здавання-приймання робіт з 01.03.2014 по 30.03.2014 на суму 5 145,00 грн та акт здавання-приймання робіт з 28.07.2014 по 31.08.2014 на суму 510,00 грн, рахунки-фактури № 43 від 30.03.2014 та № 134 від 31.08.2014. Проте, відповідачем послуги не були оплачені у строк визначені умовами договору.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлялися претензії № 78 від 7.07.2014 р. та № 25 від 16.10.2014 р. щодо негайного погашення заборгованості. Відповідачем надано відповідь на претензію, в якій зазначено про намагання погашення заборгованості у січні 2015 року.

Оскільки, заборгованість так і не була погашена відповідачем, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача боргу у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п.4.3. договору оплата послуг, проводиться замовником протягом 20 банківських днів з моменту отримання замовником завірених підписом та печаткою виконавця двох екземплярів актів виконаних робіт та рахунку-фактури.

Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином виконані зобов'язання за договором та виконані роботи (надані послуги) клієнтам замовника, про що свідчать акт здавання-приймання робіт з 01.03.2014 по 30.03.2014 на суму 5 145,00 грн, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками; акт здавання-приймання робіт з 28.07.2014 по 31.08.2014 на суму 510,00 грн; рахунки-фактури № 43 від 30.03.2014 та № 134 від 31.08.2014 та акти виконаних стоматологічних робіт протягом березня та липня 2014 року.

Відповідачем у відповідь на претензію заборгованість визнається, проте станом на момент вирішення спору борг так і не погашений.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що замовник в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 5 655,00 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Крім цього позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 247,03 грн та інфляційні нарахування у сумі 4771,46 грн.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставку товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат 3% річних.

Судом перевірено розрахунки позивача, та встановлено, що останнім не вірно визначено період розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, оскільки не враховано умови п. 4.3. договору, що оплата послуг, проводиться замовником протягом 20 банківських днів з моменту отримання замовником завірених підписом та печаткою виконавця двох екземплярів актів виконаних робіт та рахунку-фактури. Оскільки, акт здавання-приймання робіт з 01.03.2014 по 30.03.2014 на суму 5 145,00 грн, підписаний відповідачем, то відповідно, прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за договором з урахуванням п. 4.3. наступило з 28.04.2014.

За розрахунком суду 3% річних за актом здавання-приймання робіт з 01.03.2014 по 30.03.2014 на суму 5 145,00 грн та рахунком-фактурою № 43 від 30.03.2014 р. складає 220,32 грн, зокрема:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 5145 28.04.2014 - 30.09.2015 521 3 % 220.32

Перевіривши розрахунок 3% річних за актом здавання-приймання робіт з 28.07.2014 по 31.08.2014 на суму 510,00 грн та рахунком-фактурою № 134 від 31.08.2014 суд встановив, що розрахунки здійснені арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Таким чином, відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 235,62 грн, в іншій частині слід відмовити.

За розрахунком суду інфляційні втрати за актом здавання-приймання робіт з 01.03.2014 по 30.03.2014 на суму 5 145,00 грн та рахунком-фактурою № 43 від 30.03.2014 р. та актом здавання-приймання робіт з 28.07.2014 по 31.08.2014 на суму 510,00 грн та рахунком-фактурою № 134 від 31.08.2014 складає 3 654,07 грн, зокрема:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 28.04.2014 - 30.09.2015 5145 1.659 3389.22 8534.22 01.10.2014 - 30.09.2015 510 1.519 264.85 774.85

Отже, за розрахунком суду з відповідача підлягає до стягнення інфляційні втрати у розмірі 3 654,07 грн., в іншій частині слід відмовити.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню частково, а саме: 5655,00 грн - основна сум боргу, 235,62 грн - 3% річних та 3 654,07 грн - інфляційних втрат.

Позивач також просить стягнути з відповідача 1 110,00 грн. в якості витрат за надання адвокатських послуг.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2015 р. між позивачем (замовник) та адвокатом Разумовим Максимом Анатолійовичем (виконавець) було укладено договір про надання юридичної допомоги, відповідно до умов якого замовник доручає та оплачує, а виконавець зобов'язується щодо надати кваліфікаційну юридичну допомогу та представляти інтереси замовника в господарських судах України у всіх інстанціях по справі за позовом Колективного підприємства «Лікар Айболіт» Міжнародного благодійного дитячого фонду «Світоч» до Публічного акціонерного товариства «Українська Страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» про стягнення 12 991,49 грн.

Згідно з п.3.1 договору замовник здійснює оплату за надані юридичні послуги в сумі 1 100,00 грн протягом 3-х календарних днів з моменту підписання сторонами цього договору.

На підтвердження виконання сторонами своїх зобов'язань за вказаним договором представником позивача надано платіжне доручення № 456 від 01.10.2015 р. на суму 1100,00 грн, призначенням платежу: «оплата адвокатських послуг за договором від 30.09.2015».

В матеріалах справи також наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2660 від 22.06.2006 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати позивача по оплаті послуг адвоката в сумі 1 100,00 грн. є документально підтвердженими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32 , 33 , 49 , 75 , 82 - 85 ГПК України , господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська Страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, буд. 19/3; ідентифікаційний код 16467237) на користь Колективного підприємства «Лікар Айболіт» Міжнародного благодійного дитячого фонду «Світоч» (04070, м. Київ, вул.. Петра Сагайдачного, буд. 16 корпус Б; ідентифікаційний код 24737585) 5 655 (п'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн 00 коп. - основної суми заборгованості; 235 (двісті тридцять п'ять) грн 62 коп. - 3% річних; 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн 07 коп. - інфляційних втрат, 938 (дев'ятсот тридцять вісім) грн 67 коп. - витрат на послуги адвоката та 1 089 (одну тисячу вісімдесят дев'ять) грн 19 коп. - витрати по сплаті судового збору.

3. В іншій частині відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.11.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин