Постанова

від 06.11.2015 по справі 826/15913/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 листопада 2015 року № 826/15913/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Маестро Ко» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Маестро Ко» (далі - позивач, ТОВ «Маестро Ко») до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2015 № 0001582203.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, під час судового розгляду допитано в якості свідка з попередженням про кримінальну відповідальність за порушення ст.ст. 384, 385 КК України ОСОБА_1, директора ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап».

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 24.09.2015 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.02.2015 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Маестро Ко» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві складено Акт № 168/26-54-22-04-07/38949295 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 281213 грн.

12.03.2015 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено, зокрема, податкове повідомлення-рішення № 0001582203, яким у зв'язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 281213 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 70303,25 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договорів поставки від 03.02.2014 № 8 з ТОВ «Альта Продактс» та від 01.08.2014 № 4 з ТОВ «Єврогруп-Ап» (далі - Договори), поставлено яблука в асортименті та витратні матеріали для ремонту автомобілів (герметик, краску, лак, клей, мастику, мовіль, шпаклівку, стрічку малярну, плівку, дріт, проволоку в асортименті тощо), що підтверджується належним чином оформленими замовленнями товару, актами приймання-передачі товару, видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 281213 грн. Позивач вказані товари та послуги оплатив частково, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 269787,70 грн., що зазначено в Акті перевірки та підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими документами.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 281213 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

встановлення в акті ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29.08.2014 № 967/26-54-22-03-07/39020223 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альта Продактс», з посиланням на матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 32014100020000005, за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 2 ст.205, ч. 3 ст. 212 КК України, що операції, вчинені підприємствами, в тому числі ТОВ «Альта Продактс», здійснені без настання правових наслідків, а направлені виключно на формування незаконної податкової вигоди підприємствам реального сектору економіки, а також, що ТОВ «Альта Продактс» відсутнє за податковою адресою та відносно нього до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням;

отримання від ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві листа від 29.12.2014 № 486/7/26-52-22-04-19, в якому зазначено про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Єврогруп-Ап» по взаємовідносинам з ТОВ «Агапе», у зв'язку з тим, що ТОВ «Єврогруп-Ап» має стан 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням;

відсутності у ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» відповідних можливостей для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Маестро Ко» та ТОВ «Альта Продактс», ТОВ «Єврогруп-Ап» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними замовленнями товару, актами приймання-передачі товару, видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

договором перевезення вантажу від 02.02.2014 № 5, укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_2, на підставі якого відбувалась поставка останньою придбаного позивачем у ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» товару та підписами водія/експедитора і печаткою якої - ОСОБА_2, в тому числі, скріплені ТТН;

договором оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 01.02.2014 № 31, укладеним між позивачем та ПАТ «Укрторгмонтажтехніка», відповідно до якого позивач прийняв в оренду частину складської площі в нежитловому складському приміщенні по АДРЕСА_1 для зберігання власних товарно-матеріальних цінностей, зазначена адреса якого вказана у ТТН як пункт розвантаження придбаного позивачем у ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» товару;

висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо товару, який позивач придбав у ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап».

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки, які перераховані вище, як на підставу для висновку відповідача про порушення позивачем вказаних норм ПК України та визнання нікчемними спірних Договорів, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, сам по собі акт не є належним та допустимим доказом даних фактів, по-шосте, посилання на неможливість проведення зустрічної звірки такого постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10), крім того, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності його діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13), по-сьоме, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційний характер під час розгляду даної справи (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 у справі № К/9991/53981/12), по-восьме, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Разом з тим, дані електронної Системи автоматизованого співставлення за відсутності відповідних документів (судових рішень, витягів з ЄДР, тощо) не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо позивача, та доказом несплати позивачем податку, при тому, що спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 у справі № К/9991/574/12.

Отже, зважаючи на встановлені обставини суд приходить до висновку, що фактичний рух активів, так само як і зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача у зв'язку з його господарською діяльністю в рамках спірних правовідносин мали місце, з огляду на що вказані твердження у Акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 у справі № К/9991/59145/12.

Крім того, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_1, директор ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» підтвердив укладення Договорів та здійснення спірних господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості їх дій з ТОВ «Маестро Ко» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань контролюючих органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів приймання-передачі товару, видаткових, товарно-транспортних та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Маестро Ко» та ТОВ «Альта Продактс», ТОВ «Єврогруп-Ап» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Маестро Ко» та ТОВ «Альта Продактс», ТОВ «Єврогруп-Ап» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.10.2014 № 10 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962 (далі - Порядок № 10), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 281213 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цих осіб на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 281213 грн., віднесена ТОВ «Маестро Ко» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 10.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Альта Продактс» та ТОВ «Єврогруп-Ап» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 12.03.2015 № 0001582203 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати у розмірі 10 відсотків ставки судового збору, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Маестро Ко» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.03.2015 № 0001582203, прийняте Державною податковою інспекцією у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Маестро Ко» (код за ЄДРПОУ 38949295) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко