Постанова

від 17.11.2015 по справі 826/14546/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 листопада 2015 року № 826/14546/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Сервіс Груп» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Сервіс Груп» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2015 року №0001042205 винесене ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві.

- присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ «Гарант Сервіс Груп» здійснені витрати у вигляді судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що податкове повідомлення - рішення №0001042205, за яким позивачеві збільшено суму податку на додану вартість на загальну у розмірі 876940,00 грн. прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а отже підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

20.08.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Сервіс Груп» (код ЄДРПОУ 39072376) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ДП «Укрзалізничпостач» (код ЄДРПОУ 19014832), ДТГО «Південно-Західна залізниця» (код ЄДРПОУ 01073828), ДП «Придніпровська залізниця» (код ЄДРПОУ 01073828) та ДТГО «Львівська залізниця» (код ЄДРПОУ 01059900) за період з 01.09.2014 р. по 30.09.2014 р. та дослідження походження товарів, робіт (послуг) які були поставленні (надані) ТОВ «Гарант Сервіс Груп» на користь ДП «Укрзалізничпостач», ДТГО «Південно-Західна залізниця», ДП «Придніпровська залізниця» та ДТГО «Львівська залізниця» у вересні 2014 року.

За результатами перевірки складено Акт від 03.02.2015 року №116/26-54-22-05-10/39072376 (далі по тексту - акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення від 16.02.2015 року №0001042205 з податку на додану вартість на загальну суму 876940,00 грн.

З підстав незгоди з зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач скористався процедурою адміністративного оскарження, за наслідками якої, рішенням від 24.04.2015р. № 7036/10/26-15-10-05-35, залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.02.2015р. №0001042205, а скаргу позивача від 03.03.2015р. № 15/0309 - без задоволення.

В подальшому, рішенням ДФС України від 03.07.2015р. № 13957/6/99-99-10-01-04-25, залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.02.2014р. №0001042205 та рішення, прийняте в результаті розгляду первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення - рішення, позивач звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як слідує зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено порушення ТОВ «Гарант Сервіс Груп» пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до порушення - заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2014 року в розмірі 701552, 00 грн. При цьому, такі доводи податкової ґрунтуються на висновках останньої про не спричинення реальних наслідків господарські операції ТОВ «Гарант Сервіс Груп» з ТОВ «Меріленд Сіті» та ТОВ «Діоніс Еліт».

Надаючи правову оцінку таким доводам, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджених податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

На думку суду, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товару. Відсутність у наданих до перевірки товарно-транспортних не є беззаперечним доказом безтоварності операцій із контрагентами.

В даному випадку необхідним є дослідження договорів та первинних документів, які оформлювалися сторонами таких догорів на їх виконання.

Так, суд звертає увагу на те, що особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) .

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як свідчать, матеріали справи у перевіряємому періоді (вересень 2014р.) позивачем було укладено Договори про поставку товару з ТОВ «Меріленд Сіті» від 01.09.2014р. №МЛ/3561 та ТОВ «Діоніс Еліт» від 01.09.2014р. № АКБ170114 (далі Договори поставки), які згідно Договорів останні являються постачальниками товару.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що на виконання вказаних Договорів, позивачем було сплачено кошти за поставлений товар та отримані, належним чином оформлені податкові накладні, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах судової справи.

При цьому, судом приймається до уваги, що контролюючим органом у акті перевірки факт наявності вищезгаданої первинної документації не заперечувався.

Водночас, судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій, оформлення податкових накладних (серпень-вересень 2014) ТОВ «Діоніс Еліт» було зареєстровано як платник податку на додану вартість. Згідно Реєстру анульованих реєстрацій платників ПДВ на офіційному сайті Державної фіскальної служби України, у підприємства анульовано свідоцтво платника ПДВ лише 15.01.2015р., тобто в перевіряємий період воно було чинним, але вказана обставина не врахована відповідачем.

Також, встановлено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Меріленд Сіті» було (реєстр платників ПДВ на сайті ДФС України, станом на 04.02.2015р.) дійсне, що суперечить висновкам наведеним в Акті перевірки.

Як свідчать матеріали справи, товар придбаний позивачем у постачальників ТОВ «Меріленд Сіті» та ТОВ «Діоніс Еліт» був отриманий із місць вказаних у листах- повідомленнях та перевезений на підставі експедиційних договорів до покупців товару ТОВ «Гарант Сервіс Груп» згідно товарно-транспортних накладних. Зазначені операції підтверджуються відповідними первинними документами, поданими до суду.

Також, на підтвердження факту відвантаження товару на склади покупців позивача подані листи-дозволи на відвантаження товару, видані покупцями позивача, а саме: ДП «Укрзалізничпостач», ДТГО «Південно-Західна залізниця» та ДТГО «Львівська залізниця».

Товарність операцій підтверджується, зокрема, і наявністю сертифікатів на товар, які в подальшому були надані покупцям ТОВ «Гарант Сервіс Груп».

При цьому, на підтвердження реальності здійснюваних позивачем господарських операцій, відповідач окрім того, зазначав, що ТОВ «Меріленд Сіті» за серпень 2014р. подано декларацію з нульовими показниками.

Проте, встановлено, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2014р. по справі № 810/6642/14 позовні вимоги ТОВ «Меріленд Сіті» задоволено частково, визнано протиправним дії Броварської об'єднаної ДПІ ГУ Міндоходів у Київській області щодо невнесення податкової звітності ТОВ «Меріленд Сіті» з ПДВ за липень, серпень 2014р., а також поданих разом із декларацією документів - додаток 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (д5)» за липень, серпень 2014р., довідка (дб) за липень, серпень 2014р. та зобов'язано Броварську об'єднану ДПІ ГУ Міндоходів у Київській області визнати зазначену податкову звітність.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, доводи відповідача про проведення позивачем транзитних фінансових потоків, спрямованих на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, не носять правового підґрунтя.

Разом з тим, твердження відповідача про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Сервіс Груп» вимог ст. 198, 201 ПК України, внаслідок чого безпідставно віднесено до податкового кредиту на протязі вересня 2014 суми, спростовані належними доказами у ході судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2015 року №0001042205 винесене ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ «Гарант Сервіс Груп» понесені судові витрати в розмірі 487, 20 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур