Постанова

від 17.11.2015 по справі 826/14547/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 листопада 2015 року № 826/14547/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВІК» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило:

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18.09.2015 року № 0003562204;

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2015 року № 0002392204.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, а отже підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

22.10.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК» (код ЄДРПОУ19071913) з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Лєком Т» (код ЄДРПОУ 36841931), ТОВ «Буд Альянс» (код ЄДРПОУ 38834947), ТОВ «БК «Регіон Буд» (код ЄДРПОУ 39087749), ТОВ «Арт Строй Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 39040370) та ТОВ «Мігол» (код ЄДРПОУ 38671676) за період з 01.01.2012 по 30.04.2015року.

За результатами перевірки відповідачем оформлено акт перевірки від 18.06.2015 №34/26-57-22-04-10/19071913.

В ході перевірки відповідач дійшов до висновку про допущення позивачем наступних порушень:

- пп. 14.1.228. п.14.1. ст.14, п. 138.1, п. 138.2, п.138.8. ст.138, пп.139.1.1. та пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 2.5 пункту 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 за №168/704, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 638 225,00 грн.;

- п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року №1379, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1 502 795,45 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 03.07.2015 прийнято наступні податкові повідомлення - рішення №№0002382204, 0002392204.

В подальшому, за результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень - рішень, Рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 11.09.2015 №14091/10/261510-05-35 про результати розгляду первинної скарги скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському р-ні ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2015 р. № 0002382204 в частині основного платежу в розмірі 658 748 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 329 374 грн. У задоволенні інших вимог по скарзі ТОВ «ІВІК» було відмовлено.

На виконання вимог вказаного Рішення відповідач видав нове податкове повідомлення-рішення від 18.09.2015 р. № 0003562204, яким було збільшено ТОВ «ІВІК» суму грошового зобов'язання за платежем - ПДВ, на загальну суму 1 266 070,50 грн. (844 047,00 грн. - за основним платежем, 422 023,50 грн. - за штрафними фінансовими санкціями).

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю податкових повідомлень - рішень звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються на висновках про нереальний характер господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК» та з контрагентами ТОВ «Лєком Т», ТОВ «Буд Альянс», ТОВ «БК «Регіон Буд», ТОВ «Арт Строй Інжиніринг» та ТОВ «Мігол», оскільки роботи не виконувались, не встановлено наявності у контрагентів власних засобів, об'єктивно необхідних для виконання робіт (надання послуг), виходячи з територіального розміщення на об'єктах в різних містах. Також, не встановлено наявності у ТОВ «ІВІК» виробничих/обслуговуючих приміщень, які є об'єктивно необхідними для виконання обумовлених робіт, а також не встановлено наявності у ТОВ «ІВІК» власного або орендованого обладнання для виконання операцій, технічного персоналу, наявність якого обумовлена не лише специфікою обумовлених операцій, а також не встановлено наявності у ТОВ «ІВІК» залучених на умовах підряду фахівців, або ж залучення інших підприємств для виконання операцій.

За таких обставин відповідач дійшов до висновку про відсутність у ТОВ «ІВІК» матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності та, зокрема, операцій, відтак позивачем лише оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту наслідком чого є отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним доводам, суд виходив із наступного.

При встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Фактичні обставини справи свідчать, що позивач уклав з контрагентами (ТОВ «Лєком Т» (код ЄДРПОУ 36841931), ТОВ «Буд Альянс» (код ЄДРПОУ 38834947), ТОВ «БК «Регіон Буд» (код ЄДРПОУ 39087749), ТОВ «Арт Строй Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 39040370) та ТОВ «Мігол» (код ЄДРПОУ 38671676) договори (№№ 541/1 від 28.05.2014р.; № 541/2 від 28.05.2014 р.; № 1 про відступлення права вимоги від 16.09.2014р.; № 2 про відступлення права вимоги від 16.09.2014 р.; № 3 про відступлення права вимоги від 29.09.2014 р.; № 4 про відступлення права вимоги від 29.09.2014 р.; №965/1 від 01.09.2014 р.; № 966/1 від 01.09.2014 р., № 3096 від 15.12.2011 р., № 3097 від 15.12.2011 р., № 12810/1 від 24.10.2013 р., № 12810/2 від 24.10.2013 р.; № 331 від 02.04.2014 р.; № 332 від 02.04.2014р.

За змістом вказаних договорів, позивач виступав Замовником (Генпідрядником) робіт (роботи по технічному обслуговуванню систем кондиціонування та вентиляції повітря, а також роботи по монтажу систем вентиляції та кондиціонування повітря), а вищезазначені контрагенти були виконавцями (субпідрядниками) таких робіт.

На підтвердження виконання договорів, позивачем до суду подані копії актів виконаних робіт, належним чином засвідчені копії платіжних доручень, оборотно-сальдових відомостей, карток рахунку 6851.

В той час попри наявність первинних документів, оформлених позивачем з його контрагентами, відповідач не досліджуючи відомості, що у ній наявні, зробив висновок про те, що ТОВ «Лєком Т», ТОВ «Буд Альянс», ТОВ «Арт Строй Інжиніринг» та ТОВ «Мігол» не могли надавати послуги (роботи) ТОВ «ІВІК за перевіряємий період, в зв'язку із тим, що зазначені контрагенти не мали трудових ресурсів, управлінського та технічного персоналу, основних засобів, транспортних засобів, механізмів, а тому зазначені господарські операції мають ознаки нереальності.

Окрім того, відповідач зазначав, що згідно даних АС «Податковий блок»: ТОВ «Лєком Т» має стан платника « 16» - припинено (ліквідовано, закрито); ТОВ «Буд Альянс» має стан платника « 12» - припинено але не знято з обліку (кор. пусті, але не закриті); ТОВ «Арт Строй Інжиніринг» має стан платника « 65» - платник з наступного року; ТОВ «Мігол» має стан платника «0» - платник податків за основним місцем обліку; ТОВ «БК «Регіон Буд» контролюючим органом в Акті перевірки не досліджувався.

Проте судом приймається до уваги той факт, що відповідачем використана інформація за період з 05.06.2015р. по 11.06.2015р., в той час як господарські операції ТОВ «ІВІК» були проведені із зазначеними контрагентами в 2012-2014 рр. і на той час контрагенти ТОВ «ІВІК» були належним чином зареєстровані в ЄДР, мали свідоцтво платника ПДВ, мали в наявності всі необхідні матеріальні та людські ресурси (відповідне обладнання, інструменти, приладдя, витратні матеріали, персонал, який виконав роботи, іншу необхідну технічна база тощо).

Так, суд звертає увагу на те, що особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) .

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За наслідком розгляду справи суд прийшов до висновку проте, що податкові та первинні бухгалтерські документи по операціях позивача з ТОВ «Лєком Т», ТОВ «Буд Альянс», ТОВ «БК «Регіон Буд», ТОВ «Арт Строй Інжиніринг», ТОВ «Мігол» були складені своєчасно та у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду,

У відповідності до положень п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. "е" п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Відповідно до п.201.4. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент здійснення спірних взаємовідносин), норм Наказу Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014р. № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (що діяв у серпні 2014року) податковою накладною - визнавався податковий документ, який складався продавцем товарів/робіт/послуг у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видавався покупцю, а другий залишався у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видавався оригінал, а копія залишалася у продавця.

За вимогами п.201.7 Податкового кодексу України, п.16 Наказу Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014р. №10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна складалася на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При цьому, п.12 вказаного Наказу №10, надавалося право продавцю виписувати одну податкову накладну за щоденними підсумками операцій, якщо податкова накладна не була складена на ці операції, зокрема, у разі: - здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника); - виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; - надання платнику податку касових чеків, які містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Підпунктом 201.10. Податкового кодексу України встановлювалося, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний був надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, за виключенням випадків, передбачених розділом XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України.

У відповідності до п.п.14.1.60. Податкового кодексу України визначалося, що Єдиним реєстром податкових накладних - був реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який вівся центральним органом виконавчої влади, що забезпечував формування та реалізацію державної податкової і митної політики, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

За вимогами п. 11 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджувалася для платників цього податку.

Податкова накладна, в якій сума ПДВ не перевищувала 10 тисяч гривень, не підлягала включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджувалася обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу (тобто відсутність права на формування податкового кредиту на підставі незареєстрованих в ЄРПН податкових накладних).

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, доводи відповідача про проведення позивачем транзитних фінансових потоків, спрямованих на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, не носять правового підґрунтя.

Разом з тим, твердження відповідача про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «ІВІК» вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 638 225,00 грн. та заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1 266 070, 50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 18.09.2015 року № 0003562204.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.07.2015 року № 0002392204.

Присудити з Державного бюджету України на користь ТОВ «ІВІК» понесені судові витрати в розмірі 487, 20 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур