Рішення

від 17.11.2015 по справі 910/23290/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/23290/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро «Укрпромреконструкція» Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Укрпромреконструкція» простягнення 576 944,97 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - не з'явився;

Від відповідача-1 - не з'явився;

Від відповідача-2 - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відповідачів про стягнення заборгованості в розмірі 576 944,97 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем-1 (лізингоодержувачем) - ТОВ «Конструкторське бюро Укрпромреконструкція» зобов'язань за договором фінансового лізингу №00006689 від 19.02.2012р. в частині своєчасної сплати лізингових платежів, внаслідок чого у ТОВ «Конструкторське бюро Укрпромреконструкція» та Відповідача-2, в силу того, що останній виступив поручителем Відповідача-1 за Контрактом утворилась основна заборгованість зі сплати лізингових платежів у сумі 282 644,85 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 16 852,11 грн. та штраф в сумі 2 173,60 грн., інфляційні втрати - 81 073,45 грн. та 3% річних у сумі 5 055,63 грн. Також, позивачем нарахована до стягнення сума витрат згідно з абз. 2 п. 6.1 Загальних умов в розмірі 47 762,59 грн. та сума витрат згідно з п.п. 13.1, 13.6, 13.5 Загальних умов в розмірі 71 039,64 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 43 720,16 грн., які нараховані на підставі ст. 1048 ЦК України , а також збитки в розмірі 20 622,94 грн. та витрати на оплату юридичних послуг в розмірі 6 000 грн.

Ухвали суду були надіслані за адресою місцезнаходження відповідачів, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 03194, м. Києва, проспект Леся Курбаса, буд. 19/11 (адреса Відповідача-1) та 04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12 (адреса Відповідача-2).

Відповідно до ст. 64 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про отримання поштового відправлення Відповідачем-1, яке отримано останнім 10.10.2015р.

Отже, Відповідач-1 завчасно був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, і у разі наміру подати відзив на позовну заяву, письмові пояснення, додаткові документи, мав достатньо часу для цього.

В подальшому коли судом повторно направлялись ухвали суду про відкладення розгляду справи на адреси місцезнаходження відповідачів, останніх не було розшукано, а тому конверти з ухвалами суду було повернуто назад до суду, із відповідними відмітками про це органу поштового зв'язку (не розшукано; за зазначеною адресою не знаходиться).

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників Відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

У задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову суд відмовив, оскільки позивачем в порушення вимог ст. 66 ГПК України не доведено суду, що невжиття таких заходів утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (за договором - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро Укрпромреконструкція» (за договором - лізингоодержувач) був укладений Договір про фінансовий лізинг №00006689 (надалі - Договір) разом з додатками до нього, серед яких Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі - Загальні умови) та Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), які є невід'ємними частинами Договору лізингу.

В розділі 1 Загальних умов зазначено, що ці Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий лізинг спільно іменуються як «Контракт»), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до Контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між Сторонами, щодо придбання ТОВ «Порше Лізинг Україна», а також передачі Об'єкту лізингу Лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому Контракті значень вищезгаданих термінів). Цей Контракт разом з усіма додатками та іншими доданими до нього матеріалами, складає цілісну угоду між Сторонами по відношенню до предмета цього Контракту (п. 20.3. Загальних умов).

Відповідності до п.п. 3.2, 3.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі за текстом - умови лізингу) лізингодавець придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на Об'єкт Лізингу) та передає його лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу, згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту, а лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до цього Контракту.

Об'єктом лізингу, згідно з п. 3.1. Загальних умов, є транспортний засіб, зазначений у Контракті. Детальна характеристика (індивідуалізація) Об'єкту лізингу визначена Сторонами в Договорі лізингу, відповідно до якої ним є транспортний засіб типу AUDI Q5 TDI 2.0, 2012 року виробництва, шасі№WAUZZZ8R1DA038998, двигун №CMG 011763 (далі - об'єкт лізингу).

В Договорі лізингу Сторони визначили умови лізингу, серед яких:

- вартість об'єкту лізингу: еквівалент 72 345,92 доларів США;

- авансовий платіж: еквівалент 18 086,48 доларів США;

- обсяг фінансування: еквівалент 54 259,44 доларів США;

- кількість лізингових платежів: 60;

- строк лізингу (місяців): 60;

- щомісячний лізинговий платіж: еквівалент 1 620,14 доларів США;

- адміністративний платіж: еквівалент 1 685,18 доларів США.

Відповідно до п. 4.4 умов лізингу, лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, але не обмежуючись витратами, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог лізингодавця щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Відповідно до п. 6.1 умов договору, для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Згідно з п. 6.3 умов договору, лізингові платежі, сторони погоджуються, що підлягають виплаті за договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Кредит Агріколь» або іншого банку), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні, яке буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені договором, розраховуються в Євро/доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Лізингоодержувач здійснює Лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) (п.6.10. Загальних умов).

Відповідно до зазначеного Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), перший лізинговий платіж підлягав сплаті 19.02.2013 року, а останній - 15.02.2018 року. Чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно на відповідну дату поточного місяця, що погоджена Сторонами у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Згідно з п.6.5. Загальних умов, Лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок зазначений ТОВ «Порше Лізинг Україна» у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Пунктом 12.2 умов лізингу визначено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п. 5.4).

Також судом встановлено, що для забезпечення виконання зобов'язань за контрактом, ТОВ «Науково-Виробнича Компанія «Укрпромреконструкція» виступила поручителем перед Позивачем за належне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Контрактом. Відповідно до умов Контракту Поручитель несе солідарну відповідальність за належне виконання всіх зобов'язань Лізингоодержувачем.

Судом встановлено, що на виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав відповідачу-1 об'єкт лізингу, а саме - AUDI Q5 TDI 2.0, 2012 року виробництва, шасі№WAUZZZ8R1DA038998, двигун №CMG 011763, згідно акту прийому-передачі від 19.02.2013 року, внаслідок чого у відповідача-1 виник обов'язок сплачувати лізингові платежі.

Враховуючи викладене, договірні зобов'язання Позивача перед Лізингоодержувачем за Договором про фінансовий лізинг №00006689 від 19.02.2013р. виконані повністю.

Спір у справі за твердженням позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу, в частині своєчасного внесення грошових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець зобов'язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

У ст. 11 вказаного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч. 1 ст. 807 Цивільного кодексу України та ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно зі ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено раніше, згідно з п. 6.5. Загальних умов, Лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок зазначений ТОВ «Порше Лізинг Україна» у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Відповідно до зазначеного Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), перший лізинговий платіж підлягав сплаті 19.02.2013 року, а останній - 15.02.2018 року. Чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно на відповідну дату поточного місяця, що погоджена Сторонами у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Положеннями п. 6.3. Загальних умов встановлено, що Лізингові платежі, інші Платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим Контрактом, розраховуються в Євро/ доларах США (як обумовлено Сторонами в Контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом, чинним на дату виставлення рахунку.

Так, Позивачем були виставлені Відповідачу-1 відповідні рахунки-фактура на оплату чергових (щомісячних) Лізингових платежів, які охоплюють лізингові періоди з серпня 2014 року - по травень 2015 року, які, в порушення викладених норм чинного законодавства та положень укладеного Контракту, Відповідачем-1 залишилися несплаченими, внаслідок чого виникла заборгованість останнього.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 не сплатив лізингові платежі за період з серпня 2014 року по травень 2015 року у загальній сумі 282 644,85 грн., про що свідчать рахунки-фактури: №00219475 від 04.08.2014р.,№00225511 від 04.09.2014р., №00231428 від 01.10.2014р., №00236977 від 03.11.2014р., №00244903 від 03.12.2014р., №00251362 від 12.01.2015р., №00258416 від 02.02.2015р., №00264086 від 06.03.2015р., №00269976 від 06.04.2015р., №00275465 від 06.05.2015р.

Внаслідок порушення відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати лізингових платежів за період з серпня 2014 року по травень 2015 року, за останнім виникла заборгованість у загальній сумі 282 644,85 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Пунктами 8.3., 8.3.2., 12.6 та 12.6.1. Загальних умов передбачено, що якщо Лізингоодержувач повністю або часткова не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право в односторонньому порядку розірвати Контракт/відмовитися від Контракту і витребувати Об'єкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Пунктом 12.8 умов договору лізингу узгоджено, що після розірвання договору/відмови від контракту лізингодавець має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

В матеріалах справи наявна вимога Позивача від 16.10.2014р. №00006689 адресована Відповідачу-1 про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору №00006689.

В наведеній Вимозі Позивач, серед іншого, повідомив Відповідача про відмову від Договору про фінансовий лізинг №00006689 від 19.02.2013р. та вимагав повернення автомобіля AUDI Q5 TDI 2.0,2012 року виробництва, шасі №WAUZZZ8R1DA038998, двигун №CMG 011763, реєстраційний номер АА 5822 КК, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» за наступною адресою: місто Київ, вул. Павла Тичини, 1В, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місця проживання Відповідача.

Однак, вимога Позивача щодо повернення Об'єкту лізингу була проігнорована Відповідачем. Враховуючи зазначене, Позивач скористався відповідними положеннями розділу 13 Загальних умов, якими передбачено вилучення Об'єкта лізингу.

В абзаці другому п.13.1. Загальних умов Сторони погодили, що якщо Лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення Об'єкта лізингу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право вилучити (повернути) Об'єкт лізингу без попередньої згоди Лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку, у тому числі в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса (п.13.7. Загальних умов).

З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. вчинено виконавчий напис стосовно повернення Лізингоодержувачем - ТОВ «КБ Укрпромреконструкція» на користь Лізингодавця - ТОВ «Порше Лізинг Україна» Об'єкта фінансового лізингу - автомобіля марки AUDI Q5 TDI 2.0, 2012 року виробництва, шасі -№WAUZZZ8R1DA038998, двигун №CMG 011763, реєстраційний номер АА5822КК.

На підставі зазначеного Виконавчого напису державним виконавцем Київського ВДВС Полтавського МУЮ прийнято Постанову від 16.04.2015р. про відкриття виконавчого провадження №47260811 з повернення Об'єкту лізингу та Постанову про розшук майна боржника від 14.04.2015р.

Відповідно до Акту опису й арешту майна від 25.05.2015 року було описано, накладено арешт та повернуто Позивачу Об'єкт лізингу - автомобіль марки AUDI Q5 TDI 2.0, 2012 року виробництва, шасі №WAUZZZ8R1DA038998, двигун №CMG 011763, реєстраційний номер АА 5822 КК.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що відповідач-1 не виконав свого зобов'язання по сплаті лізингових платежів за період з серпня 2014 року по травень 2015 року, суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги про стягнення основної заборгованості за Договором фінансового лізингу №00006689 від 19.02.2013 року у сумі 282 644,85 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наявність заборгованості у відповідача-1 перед позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 5 055,63 грн. та втрат від інфляції в сумі 81 073,45 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пп. 8.2.1 договору, у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

У відповідності до пп. 8.2.1. договору, сторони встановили, що пеня нараховується до повної виплати платежу, що свідчить про визначення сторонами більшого, ніж шість місяців, строку нарахування пені.

Суд, перевіривши розрахунок суми пені, визнав його обґрунтованим. Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 16 852,11 грн.

Що стосується заявленого до стягнення штрафу у сумі 2 173,60 грн., нарахованого на підставі пп. 8.2.2 умов договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 8.2.2 договору, у випадку прострочення сплати платежу лізингоодержувач сплачує штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізингоодержувачем (п. 8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

Якщо Лізингоодержувач, відповідно до п.п.8.3. та 8.3.1. Загальних умов, прострочить оплату Лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право надіслати Лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку, якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Лізингодавець має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Контракту в односторонньому порядку, за пунктом 12.6.1. Контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Контрактом.

За твердженнями позивача, з метою стимулювання належного виконання взятих на себе зобов'язань за укладеним Контрактом та запобіганню збільшення простроченої заборгованості, Позивачем були направлені Відповідачу-1 вимоги щодо сплати, серед яких: перше нагадування про несплату від 03.07.2014р., друге нагадування про несплату від 17.04.2014р. та треті нагадування про несплату від 04.08.2014р., від 15.08.2014р., від 04.09.2014р., від 17.09.2014р., від 03.10.2014р. та від 16.10.2014р., у зв'язку з чим позивачем було нараховано штраф у сумі 2 173,60 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, направлення на адресу відповідача-1 вказаних вимог, при цьому умовами договору передбачено нарахування штрафу тільки за три направлені вимоги, а не як вважає позивач, за кожну направлену ним вимогу, у зв'язку з чим застосування штрафу до більшої кількості вимог суперечить умовам договору. При цьому, нагадування, на які посилається позивач, сформовані, як рахунки-фактури на оплату, що не є нагадуваннями про сплату заборгованості за своєю формою та змістом.

Таким чином, суд відмовляє в позові в частині стягнення штрафу в розмірі 2 173,60 грн., оскільки, позивачем в порушення вимог пп. 8.2.2., 8.3.1 Договору не надано суду доказів надсилання вказаних вимог (нагадувань) на адресу відповідача-1 в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами у сумі 43 720,16 грн. суд зазначає наступне.

Так, Позивач просить стягнути з Відповідача-1 відсотки за користування чужими коштами в сумі 43 720,16 грн. В обґрунтування заявленої вимоги Позивач послався на те, що у договорі фінансового лізингу між сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено, проте здійснив нарахування цих процентів із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів ч. 1 ст. 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі не встановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.07.2013 року у справі №3-11гс13.

Суд вказує, договір фінансового лізингу, на якому ґрунтуються позовні вимоги, та договір позики, до якого застосовуються положення ст. 1048 Цивільного кодексу України, є різними за своєю правовою природою договорами та регулюють різні види цивільних правовідносин.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення 43 720,16 грн. процентів за користування чужими коштами.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача також збитки у вигляді упущеної вигоди - 20 622,94 грн.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.

Разом з тим, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Разом з цим, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.

В цій частині, необхідною умовою для стягнення збитків, є доведення того факту, що саме відповідач-1 в порушення норм чинного законодавства своїми незаконними діями перешкоджає реалізації законних прав позивача.

Особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б нею одержані, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті особою для їх одержання. У вигляді втраченої вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Проте, позивачем доказів наявності збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 20 622,94 грн. до суду не надано та не доведено, що ці збитки пов'язані саме з незаконними діями відповідача-1.

З урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено понесення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 20 622,94 грн., тому вказана сума збитків задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 71 039,64 грн. вартості послуг, наданих ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" на підставі Договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.2011р. та акту № 43 приймання-передачі наданих послуг. При цьому, позивач зазначає, що надання послуг ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" було пов'язано з примусовим вилученням у відповідача-1 об'єкту лізингу.

Суд вказує, що позивачем не надано суду вказаного Договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.2011р. Посилання на вказаний договір міститься лише в акті №43 від 16.06.2015р.

Як вбачається з акту опису й арешту майна, складеного 25.05.2015р. відділом державної виконавчої служби Київського ВДВС Полтавського міського управління юстиції при вилученні об'єкту лізингу був присутній стягувач - представник ТОВ "Порше Лізинг України", боржник (Нариця І.В.), представник боржника (Бондаренко А.М.) та інспектор ДПС ВДАЇ м. Полтави Кущий В.В. Доказів, що вказана в акті особа стягувача є співробітником ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" суду представлено не було, як не надано й інших доказів, які свідчили б про необхідність понесення позивачем витрат у сумі 71 039,64 грн.

Так, суду не обґрунтовано заявлений до стягнення розмір збитків саме в сумі 71 039,64 грн. Акт №43 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання послуг з повернення майна від 16.06.2015р., який міститься в матеріалах справи свідчить про те, що сума винагороди виконавця по наданню послуг з повернення майна становить 65 013,60 грн. Рахунок на оплату №171 від 16.06.2015р. виставлений ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" за послуги, спрямовані на забезпечення повного та своєчасного виконання умов Договору лізингу також виставлений на суму 65 013,60 грн. Окрім іншого, в матеріалах справи наявне платіжне доручення №50023231 від 23.06.2015р. про сплату Позивачем 65 013,60 грн. оплати за послуги згідно рахунку №171 від 16.06.2015р.

Таким чином, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено причинного зв'язку та вину відповідача-1 у виникненні витрат у сумі 71 039,64 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 47 762,59 грн. суми витрат згідно з абз.2 п.6.1 Загальних умов.

Позивач обґрунтовує стягнення вказаних витрат з посиланням на абз. 2 п. 6.1 Загальних умов.

Так, абзацом 2 п. 6.1 Загальних умов передбачено, що нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Контракту не включаються до Лізингових платежів:

- будь-які податки, що можуть застосовуватися до Контракту після його виконання або в будь-який час у майбутньому;

- інші витрати та платіжні зобов'язання.

Такі витрати підлягають сплаті Лізингоодержувачем на користь Позивача, якщо позивач поніс такі витрати, лізингоодержувач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3 робочих днів з моменту відправлення Позивачем відповідної вимоги.

Суду не обґрунтовано, які саме втрати, які не були включені до лізингових платежів поніс позивач, та які необхідно компенсувати відповідачу-1. Матеріалами справи не підтверджено ані факту понесення Позивачем відповідних витрат в розмірі 47 762,59 грн., ані змісту вказаної вимоги, стосовно того, за які саме витрати нарахована вказана сума заявлена до стягнення з відповідача-1, ані причинного зв'язку в діях відповідача-1 та вказаними витратами.

Окрім іншого, позивачем, суду не підтверджено відправлення відповідної вимоги про сплату вказаних витрат, як-то передбачено п. 6.1 Загальних умов.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 47 762,59 грн. за необґрунтованістю.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 6 000,00 грн. витрат, понесених на оплату юридичних послуг, наданих ТОВ "КПД Консалтинг", суд зазначає наступне.

Заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 6 000,00, витрачена ним у зв'язку з отриманням юридичних послуг від іншої особи безпосередньо, не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за іншим договором.

Витрати позивача не мають обов'язкового характеру, не знаходяться у причинному зв'язку із збитками за основним позовом.

Відповідно до п. 2.1 Договору про надання юридичних послуг, за надання послуг Замовник сплачує Виконавцеві винагороду, сума якої визначається у відповідній додатковій угоді (заявці), яка підписується сторонами.

Суду не надано додаткової угоди (заявки), яка підписана сторонами, згідно якої визначена вартість юридичних послуг.

Крім того, суд зазначає, що у відповідності до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

Таким чином, оскільки, виконавцем згідно умов зазначеного Договору від 26.05.2015р. виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "КПД Консалтинг", а договір про надання юридичних послуг, укладений позивачем з юридичною фірмою, як і оплата таких послуг не є оплатою послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, в той час як положення ст. 44 ГПК України пов'язують можливість віднесення до судових витрат послуг з оплати адвоката, то понесені позивачем витрати по оплаті юридичних послуг не можуть бути кваліфіковані та віднесені до судових витрат, тож суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача сплачених позивачем 6 000,00 грн. (Вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 18.03.2010 р. у справі № 12/191-09-4422, постанові Вищого господарського суду України від 10.02.2009 р. у справі № 31/56 та постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014 р. у справі №910/18234/14).

Отже, послуги адвоката, заявлені позивачем до стягнення, не підлягають задоволенню, оскільки вказана виплата не є судовими витратами у розумінні ст. 44 ГПК України, якою до судових витрат віднесено оплату послуг адвоката, і не збитками, бо факт сплати цієї суми не знаходиться у необхідному зв'язку з фактом невиконання боржником зобов'язання.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором суд вказує наступне.

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст. 543 Цивільного кодексу України).

За умовами договору фінансового лізингу зобов'язання лізингоодержувача забезпечуються порукою ТОВ «Науково-Виробнича компанія «Укорпромреконструкція».

Пунктом 1 умов поруки визначено, що Поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань Лізингоодержувача на підставі або у зв'язку з цим Контрактом або будь-якою його невід'ємною частиною, а також за будь-якого Лізингоодержувача, в і разі переводу боргу/заміни особи Лізингоодержувача чи смерті Лізингоодержувача. Зобов'язання Поручителя включають, окрім іншого, Лізингові платежі, інші Платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті Лізингоодержувачем у відповідності до положень цього Контракту.

Враховуючи наведені вище умови договору, позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за договором з боржника і поручителя.

Право на судовий захист передбачено зокрема статтями Конституції України.

Так, відповідно до ст. 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 ст. 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, за позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

До того ж, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду України, яку наведено у постанові від 17.09.2014р. по справі №6-53цс14, стосовно того, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором може бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості в сумі 282 644,85 грн., 16 852,11 грн. пені в 3% річних у розмірі 6 055,63 грн. та інфляційних втрат в сумі 81 073,46 грн. є правомірними та такими що підлягають задоволенню у викладених вище розмірах.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро Укрпромреконструкція» (03194, м. Київ, проспект Леся Курбаса, буд. 19/11, ідентифікаційний код 38365850) та товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробнича компанія «Укрпромреконструкція» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12, ідентифікаційний код 32983959) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1-В, ідентифікаційний код 35571472) заборгованості зі сплати лізингових платежів в сумі 282 644 (двісті вісімдесят дві тисячі шістсот сорок чотири) грн. 85 коп., 5 055 (п'ять тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 63 коп. 3% річних, 81 073 (вісімдесят одну тисячу сімдесят три) грн. 45 коп. інфляційних втрат, 16 852 (шістнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн. 11 коп. пені, 7 712 (сім тисяч сімсот дванадцять) грн. 52 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.11.2015р.

Суддя І.І. Борисенко