Рішення

від 26.11.2015 по справі 183/5263/15

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/5263/15

№ 2/183/2938/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2015 року

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря Макаренко А.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2А,

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

14 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

19 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом.

В обґрунтування вимог позивач ОСОБА_1 посилалася на те, у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІ-ДП № 104159 від 24.01.2003 року, її чоловік ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 6,01 га., кадастровий номер № 1223283500:02:008:0176, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

На підставі договору оренди земельної ділянки № 53 від 17.01.2008 року, ОСОБА_3 передав в оренду вищезазначену земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс».

Позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що вважає договір оренди недійсним, з наступних підстав.

Вона, ОСОБА_1 перебуває в шлюбі з ОСОБА_3 з 17 листопада 1984 року.

У відповідності до статей 21, 61 Сімейного кодексу України, майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, в зв'язку з чим. вона також є співвласником земельної ділянки.

У відповідності до статті 369 ЦК України, згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державні реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Таким чином, співвласник, який вчиняє правочин щодо нерухомого майна (земельної ділянки), повинен мати необхідний обсяг цивільної дієздатності - згоду іншого співвласника.

Позивач зазначила в заяві, що вона, як співвласник майна не надавала згоду на укладення договору оренди земельної ділянки, що суперечить вимогам статті 369 ЦК України, статтям 89, 90, 102-1 Земельного кодексу України, статті 65 Сімейного коде5ксу України.

У відповідності до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач зазначила, що при укладення договору оренди землі не були дотримані вимоги частини 2 статті 203 ЦК України щодо обсягу дієздатності ОСОБА_3, вимоги статті 369 ЦК України щодо отримання нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на вчинення правочину щодо спільного сумісного майна іншим подружжям.

ОСОБА_1 зазначила, що про укладення договору оренди від 17.01.2008 року їй стало відомо тільки у 2014 році, тому, нею не пропущений строк звернення до суду.

В зв'язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд:

-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 53, який укладений 17 січня 2008 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс».

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, будучи допитаною в якості свідка, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилалася на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просила суд задовольнити вимоги, зазначила, що перебуває з відповідачем ОСОБА_5 в шлюбі 17 листопада 1984 року. Вона та її чоловік, кожен окремо, отримали у власність земельні частки (паї), які розташовані на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Про укладення чоловіком договору оренди землі їй було відомо з 2008 року, ОСОБА_5 перед укладанням договорів оренди землі отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс» орендну плату за дві земельні ділянки (за її земельну ділянку та за свою земельну ділянку) за період 10 років в сумі 25 000 грн. В той же час, вона не надавала письмової згоди на укладення договору оренди.

В судовому засідання представник позивача підтримав заяву, посилався на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просив суд задовольнити вимоги, зазначив, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_5 є спільною сумісною власністю подружжя, але. при укладенні договору оренди не було надано письмової згоди позивача ОСОБА_1 щодо розпорядження спільним сумісним майном, в зв'язку з чим, договір оренди є недійсним.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визнав, посилався на те, що позивач ОСОБА_1 є його дружиною. У 2008 році ним був укладений договір оренди землі з ТОВ «Михайлівське плюс» на строк 10 років. Перед укладенням договору оренди він отримав від підприємства орендну плату за 10 років, дружина знала про те, що ним укладений договір оренди, в той же час, письмової згоди дружини на укладення договору не було.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс», в судовому засіданні позов не визнав, посилався на те, що земельна ділянка, яка належить на правів власності ОСОБА_5, не є спільною сумісною власністю подружжя, в зв'язку з чим, при укладенні договору оренди згода ОСОБА_6, як дружини власника земельної ділянки не була потрібна. Крім того, просив суд застосувати наслідки позовної давності, зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки про укладення договору ОСОБА_1 було відомо з 2008 року, але вона звернулася до суду з позовом тільки у 2015 році.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІІ-ДП № 104159 від 24.01.2003 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 6,01 га., кадастровий номер № 1223283500:02:008:0176, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Згідно до ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також, договором оренди землі.

Згідно до Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

На підставі ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до ст. 398 ЦК України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також, на інших підставах, встановлених законом.

На підставі ст. 93 Земельного кодексу України Право оренди земельної ділянки, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Судом встановлено, що 17 січня 2008 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс» був укладений договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_3 передав вищезазначену земельну ділянку в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс» строком на 10 років, договір оренди зареєстровано 13.03.2009 року в Новомосковському РВДРФЦ ДЗК за № 04-09126-00677.

У відповідності до статті 215 ЦК України, 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На підставі статті 203 ЦК України, 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд приходить до висновку, що позивачем не надані докази наявності підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, які тягнуть за собою недійсність оскаржуваного договору оренди землі.

Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що земельна ділянка є спільним сумісним майном та нею не надана згода на укладення договору.

Оскільки ОСОБА_3 отримав у власність земельну ділянку 24.01.2003 року (дата видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку), суд застосовує до правовідносин норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на зазначений період часу.

У відповідності до статті 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

У відповідності до ст. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також, одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

В той же час, суд приходить до висновку, що земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_3, не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки отримана внаслідок безоплатної передачі ОСОБА_3 земельної частки (паю), як члену колективного сільськогосподарського підприємства.

В зв'язку з наведеним, спірна земельна ділянка не є спільною сумісною власністю подружжя, є особистою власністю ОСОБА_3, в зв'язку з чим, згода його дружини - позивача ОСОБА_1 на укладення договорів щодо зазначеної земельної ділянки не вимагається.

Крім того, у відповідності до статті 257 ЦК України, загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно до вимог статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Статтею 256 ЦК України, визначено, що позовна давність - це строк, у межа якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Судом встановлено, що про укладення договору ОСОБА_1 було відомо з початку 2008 року, тобто, вона мала право до початку 2011 року звернутися до суду з позовом, в той же час, вона звернулася до суду з позовом тільки 14 серпня 2015 році, тобто, з пропуском терміну позовної давності.

На підставі ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач не надав суду доказів порушення норм законодавства Укроаїни при укладенні договору оренди землі, звернувся до суду з пропуском строку для звернення про захист цивільного права або інтересу, відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Михайлівське плюс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.І. Городецький