Рішення

від 24.11.2015 по справі 904/9217/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.11.15р. Справа № 904/9217/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Система", м. Дніпропетровськ

до приватного підприємства "Свеко", м. Дніпропетровськ

про стягнення 23 240,00 грн. заборгованості за договором на проведення ремонтних робіт, 6 923,01 грн. пені, 4 392,36 грн. інфляційних втрат та 349,55 грн. 3% річних

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

Від позивача: Сандчук А.В., довіреність № 77-19/10 від 19.10.2015 року, представник

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Система" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з приватного підприємства "Свеко" заборгованості у сумі 34 904,92 грн., з яких:

- 23 240,00 грн. заборгованості за ремонтні роботи;

- 6 923,01 грн. пені за період з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року;

- 4 392,36 грн. інфляційних втрат за період з квітня по вересень 2015 року;

- 349,55 грн. 3% річних за період з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 1606-14 від 16.06.2014 року на проведення ремонтних робіт в частині своєчасної та повної оплати за ремонт компресорів марок ВОСК-НG5/945-4S-2шт. та ВОСК-НG5/830-4S-2шт., що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 18 від 15.09.2014 року на суму 53 240,00 грн.

30.10.2015 року позивачем надані письмові пояснення де останній вказує, що рахунок на оплату № 2005 від 16.06.2014 року та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 18 від 15.09.2014 року містять у собі відомості про роботи, які повинен виконати позивач і про суму, яку відповідач зобов'язаний за ці роботи сплатити (що відповідає вимогам ст. 180 господарського кодексу України). Так, рахунок на оплату містить в собі підпис та печатку лише позивача, але відповідачем зазначені в рахунку відомості підтверджені фактом оплати саме цього рахунку, що було зазначено у призначені платежу, про що свідчить завірена банком виписка з розрахункового рахунку позивача від 04.07.2014 року. Акт виконаних робіт підписаний з обох сторін, підписи завірені печатками. З огляд на зазначене позивач робить висновок, що факт укладання договору надання послуг № 1606-14 від 16.06.2014 року у письмовій формі підтверджується: 1) рахунком на оплату № 2005 від 16.06.2014 року з завіреною банком випискою з розрахункового рахунку позивача від 04.07.2014 року; 2) актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 18 від 15.09.2014 року.

30.10.2015 року позивач звернувся до суду із клопотанням про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вносити зміни в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відомостей про припинення приватного підприємства "Свеко" оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач перебуває у стані припинення у зв'язку з чим у позивача є достатньо підстав вважати, що відповідачем може бути не виконано рішення суду про стягнення коштів на користь позивача.

18.11.2015 року позивач звернувся до суду із заявою про відмову від клопотання про забезпечення позову і у зв'язку з чим просить суд повернути позивачу з державного бюджету сплачений за квитанцією № ПН2875 від 30.10.2015 року судовий збір у сумі 609,00 грн.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були направлені на адресу відповідача, яка вказана у наявному в матеріалах справи Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.49, 50 том1), з зазначеної адреси до суду повернулися поштові конверти з відміткою поштової установи "за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови).

Відзиву на позов приватне підприємство "Свеко" суду не надало. За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Провадження у справі було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2015 року з призначенням її до розгляду на 10.11.2015 року, після чого розгляд справи відкладався до 24.11.2015 року.

У судовому засіданні 24.11.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

15.09.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Система" (далі - позивач, виконавець) надало послуги приватному підприємству "Свеко" (далі - відповідач, замовник) з ремонту компресорів ВОСК-HG5/945-4S та ВОСК-HG5/830-4S на суму 53 240,00 грн., з ПДВ, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 18 від 15.09.2014 року (а.с. 36 том 1), який скріплений печатками та підписами посадових осіб зазначених підприємств.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення 16.06.2014 року між сторонами договору № 1606-14 на проведення ремонтних робіт, проте самого договору або копії договору суду не надано.

Відповідач зобов'язання по оплаті виконав частково у сумі 30 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 04.07.2014 року.

04.03.2015 року позивачем надіслано на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості у сумі 23 240,00 грн. за надані послуги, яка викладена у вимозі вих.№25.04.03 від 04.03.2015 року (а.с. 38, том 1).

Причиною виникнення спору є несплата відповідачем грошових коштів у сумі 23 240,00 грн. за надані послуги.

Згідно з частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (частина друга статті 207 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За таких обставин дії позивача з надання послуг за актом №18 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.09.2014 року на суму 53 240,00 грн. та дії відповідача щодо прийняття наданих послуг, вказаних в акті, свідчать про те, що у відповідача виникло зобов'язання з оплати отриманих послуг з ремонту компресорів ВОСК-HG5/945-4S та ВОСК-HG5/830-4S.

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши додані до позовної заяви документи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (абз. 1 підпункту 1.7. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

На час звернення позивача до суду отримані відповідачем послуги на суму 23 240,00 грн. не були оплачені.

Приймаючи до уваги встановлений судом факт надання послуг, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 23 240,00 грн. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтями 193, 199 Господарського процесуального кодексу України, частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування Господарських санкцій передбачено частиною І статті 216 та частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Сторонами в письмовій формі не було узгоджено умови про неустойку в зв'язку з чим у суду відсутні підстави для стягнення пені.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення 3% річних за порушенням відповідачем строків оплати за отримані послуги нараховані у сумі 349,55 грн. за період з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року, а інфляційні втрати - у сумі 4 392,36 грн. за період квітня 2015 року та вересень 2015 року.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних встановлено, що він здійснений вірно, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 349,55 грн. підлягають задоволенню.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат встановлено, що він здійснено невірно, а тому заявлені до стягнення інфляційні втрати підлягають зменшенню з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначене позивачем не враховано.

За результатом перерахунку, з урахуванням меж позовних вимог, інфляційні втрати становлять 4067,00 грн. за період з квітня 2015 року по вересень 2015 року.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково, у загальній сумі 27 656,55 грн., з яких: 23 240,00 грн. основний борг, 349,55 грн. 3% річних та 4 067,00 грн. інфляційних втрат.

Щодо розподілу судового збору суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За статтею 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, за заявою про забезпечення позову - 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено з 1 січня 2015 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1 218 грн.; у погодинному розмірі - 7,29 грн.

З урахуванням ціни позову у сумі 34 904,92 грн. судовий збір складає 1 218,00 грн., який сплачений позивачем за платіжним дорученням № 12 від 19.10.2015 року, та за подання заяви про забезпечення позову - судовий збір 609,00 грн., який сплачено позивачем за квитанцією № ПН2875 від 30.10.2015 року.

18.11.2015 року позивач звернувся до суду із заявою про відмову від клопотання про забезпечення позову і у зв'язку з чим просить суд повернути позивачу з державного бюджету сплачений за квитанцією № ПН2875 від 30.10.2015 року судовий збір у сумі 609,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За змістом частини першої пункту 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення судового збору вирішуються господарським судом за результатом розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового згідно із законом).

З урахуванням викладеного, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір у сумі 609,00 грн., сплачений відповідно до квитанції № ПН2875 від 30.10.2015 року.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у сумі 965,07 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Свеко" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Дніпробуду, будинок 22, ідентифікаційний код 31890806) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Система" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Фрунзе, буд. 6, ідентифікаційний код 31540424) основний борг у сумі 23 240,00 грн., 3% річних у сумі 349,55 грн., інфляційні втрати у сумі 4 067,00 грн., судовий збір у сумі 965,07 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Система" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Фрунзе, буд. 6, ідентифікаційний код 31540424) з Державного бюджету України в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Шевченка, 7, ідентифікаційний код 37989269, р/р 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, код банку за ЄДРПОУ 37988155), МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891, КБКД 22030001) сплачений судовий збір у сумі 609,00 грн., сплачений відповідно до квитанції № ПН2875 від 30.10.2015 року, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи, про що винести ухвалу.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.2015 року.

Суддя Е.М. Бондарєв