Рішення

від 30.11.2015 по справі 904/9675/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.11.15р. Справа № 904/9675/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Силові електричні машини" (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод бурової техніки "ДСД" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 014/13 від 15.01.2013 у загальному розмірі 48 850 грн. 13 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Тарабака Є.А. - представник (довіреність № 2 від 17.11.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Силові електричні машини" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод бурової техніки "ДСД" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар згідно договору поставки № 014/13 від 15.01.2013 у загальному розмірі 48 850 грн. 13 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 30 522 грн. 80 коп. - основний борг;

- 17 184 грн. 70 коп. - інфляційних втрат;

- 1 142 грн. 63 коп. - 3% річних;

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 014/13 від 15.01.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 27.06.2014 та 14.11.2014 товар, у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 30 522 грн. 80 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач розрахував та просить суд стягнути інфляційні втрати за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 16.08.2014 по 20.10.2015 в сумі 17 184 грн. 70 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 16.08.2014 по 20.10.2015 в сумі 1 142 грн. 63 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 30.11.2015.

У судове засідання 30.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Черкасова, будинок 53/1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2015 була отримана відповідачем 19.11.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994528390927 (5007900900590).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 05.11.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 05.11.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.11.2015 завчасно та отримана відповідачем 19.11.2015. Крім того від відповідача будь-яких клопотань щодо відкладення розгляду справи протягом майже двох тижнів з моменту отримання ухвали суду (19.11.2015) до суду не надходило.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення , крім того, судом було враховано, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 19.11.2015, але протягом майже двох тижнів відзиву на позов не надав, доводи позивача не спростував.

У судовому засіданні 30.11.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду позивачем були виконані у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 15.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Силові електричні машини" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод бурової техніки "ДСД" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 014/13 (далі - договір) (а.с.15-17), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар згідно специфікації до договору, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах, визначених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.3. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2013. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання тих обов'язків, які залишились невиконаними.

Додатковою угодою № 1 від 08.01.2014 до договору сторони узгодили продовжити строк дії договору до 31.12.2014 (пункт 1. додаткової угоди, а.с.18),

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, у пунктах 2.1. та 2.3. договору сторони погодили, що найменування товару, асортимент (номенклатура), кількість та якісні характеристики, гарантійний строк, зазначаються в специфікації до договору, які з дати підписання сторонами складають невід'ємну частину договору. У випадку необхідності поставки додаткових партій товару на тих же умовах, сторони підписують специфікацію з обов'язковим зазначенням відомостей, визначених пунктами 2.1., 3.1, 4.1, 5.1 договору. Специфікації є невід'ємною частиною договору з дати їх підписання обома сторонами.

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем та відповідачем було підписано наступні специфікації до договору:

- специфікацію № 18 від 27.06.2014 на поставку товару на загальну суму 105 049 грн. 20 коп. (а.с.19);

- специфікацію № 19 від 14.11.2014 на поставку товару на загальну суму 14 991 грн. 00 коп. (а.с.28).

У вказаних специфікаціях сторонами були узгоджені найменування товару, його кількість, ціна, загальна вартість, а також строк поставки та умови оплати.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з пунктами 3.1. та 3.2. договору поставка товару здійснюється в строк та на умовах поставки, визначених у специфікації. Датою поставки є дата отримання товару покупцем, зазначена в накладній.

У розділі 4 договору сторони узгодили ціну товару та загальну суму договору, а саме:

- ціна товару складає грошову суму, виражену в національній валюті України, за кожну одиницю товару (пункт 4.1. договору);

- ціни на товар, що постачається у відповідності до договору, є твердими та можуть бути змінені тільки за згодою сторін (пункт 4.2. договору);

- ціна товару за одиницю зазначається в специфікації (пункт 4.3. договору);

- загальна сума договору визначається як вартість товару (партії товару), поставка якого здійснюється у відповідності до специфікацій (пункт 4.4. договору).

На виконання умов договору, позивачем 27.06.2014 та 14.11.2014 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 120 040 грн. 20 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткова накладна № 32 від 27.06.2014 на суму 105 049 грн. 20 коп. (поставка узгоджена у специфікації № 18 від 27.06.2014) (а.с.21);

- видаткова накладна № 44 від 14.11.2014 на суму 14 991 грн. 00 коп. (поставка узгоджена у специфікації № 19 від 14.11.2014) (а.с.30).

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у специфікаціях у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаних видаткових накладних за найменуванням, кількістю, цінами, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також товарно-транспортної накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає розділ 6 договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

При цьому, у пункті 5.1. договору сторони погодили, що оплата товару покупцем здійснюється на підставі рахунків або рахунків-фактур, виставлених постачальником, на умовах платежу визначених у специфікації.

Судом також враховано, що у пункті 6.2. договору визначено зобов'язання постачальника надавати покупцю (його представнику) на товар, що постачається у відповідності до договору, наступні оригінали документів:

- рахунки, рахунки-фактури;

- накладні на товар;

- сертифікат якості підприємства-виробника або документ його замінюючий;

- податкову накладну;

- товарно-транспортну накладну (залізничну накладну).

Оригінали документів, зазначені у пункті 6.2. договору, передаються покупцю (його представнику) "з рук в руки" або направляються замовленою поштою. Вказані документи передаються постачальником покупцю в строк не пізніше 3 днів з дня поставки.

У судовому засіданні 30.11.2015 представником позивача було надано пояснення, що під час спірних поставок 27.06.2014 та 14.11.2014 позивачем було дотримано умови пункту 6.2. договору та передано разом з товаром визначені даним пунктом оригінали документів, в тому числі і рахунки на оплату.

Суд зазначає, що статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 6.2. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору поставки № 014/13 від 15.01.2013;

- доказів повного повернення отриманого 27.06.2014 та 14.11.2014 товару на загальну суму 120 040 грн. 20 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору. Крім того, поставлений позивачем товар є частково оплачений відповідачем.

У відповідності до умов, визначених в пункті 5.1. договору, в специфікаціях сторонами були погоджені строки оплати за кожною з них, а саме:

- за специфікацією № 18 від 27.06.2014 (поставка відбулась за видатковою накладною № 32 від 27.06.2014 на суму 105 049 грн. 20 коп.) - передоплата 50%, залишкові 50% до 15.08.2014 (згідно гарантійного листа № 0947 від 26.06.2014);

- за специфікацією № 19 від 14.11.2014 (поставка відбулась за видатковою накладною № 44 від 14.11.2014 на суму 14 991 грн. 00 коп.) - передоплата 80%, залишкові 20% до 10.12.2014 (згідно гарантійного листа № 1633 від 14.11.2014).

При цьому, відповідачем були дотримані умови договору, визначені в специфікації, щодо здійснення передоплати, відповідно, 50% та 80% вартості товару, але кінцевий розрахунок проведений не був.

Так, відповідачем отримана продукція була оплачена лише частково в сумі 89 517 грн. 40 коп. наступним чином:

- 26.06.2014 в сумі 52 524 грн. 60 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.39);

- 30.09.2014 в сумі 25 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.38);

- 14.11.2014 в сумі 11 992 грн. 80 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.37). При цьому, вказані оплати містять призначення платежу та посилання на рахунки, що додатково свідчить про отримання рахунків відповідачем.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений за видатковою накладною № 32 від 27.06.2014 товар на суму 105 049 грн. 20 коп. був частково оплачений відповідачем в сумі 77 524 грн. 60 коп. (52 524,60 (передоплата) + 25 000,00); поставлений за видатковою накладною № 44 від 14.11.2014 товар на суму 14 991 грн. 00 коп. частково оплачений відповідачем в сумі 11 992 грн. 80 коп., яка є передоплатою.

Отже, поставлений 27.06.2014 та 14.11.2014 позивачем товар у повному обсязі у встановлені в специфікаціях № 18 від 27.06.2014 та № 19 від 14.11.2014 строки відповідачем не оплачений.

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому 27.06.2014 та 14.11.2014 товар не виконав, оплату в установлені в договорі (специфікації) строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 30 522 грн. 80 коп. (120 040,20 - 89 517,40).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав 15.08.2014 (за видатковою накладною № 32 від 27.06.2014) та 10.12.2014 (за видатковою накладною № 44 від 14.11.2014). При цьому, визначаючи строк оплати, судом було прийнято до уваги, що позивач вважає, що оплата мала відбутися по 15.08.2014 та 10.12.2014, включно.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 30 522 грн. 80 коп. (120 040,20 - 89 517,40) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 30 522 грн. 80 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за загальний період прострочення з 16.08.2014 по 20.10.2015 в сумі 17 184 грн. 70 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 16.08.2014 по 20.10.2015 в сумі 1 142 грн. 63 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок містить порушення у визначенні періоду прострочення (позивачем невірно визначено початок періоду прострочення, з урахуванням вище вказаних вимог, оскільки до періоду нарахування включено серпень 2014 року та грудень 2014 року, відповідно), а отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- в період з 16.08.2014 по 29.09.2014 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладеної № 32 від 27.06.2014 товар становила 52 524 грн. 60 коп., а отже, інфляційні втрати в вересні 2014 року складають 1 523 грн. 21 коп. ;

- в період з 01.10.2014 по 20.10.2015 (межі періоду визначені позивачем) заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладеної № 32 від 27.06.2014 товар становила 27 524 грн. 60 коп., а отже, інфляційні втрати в період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року складають 14 294 грн. 16 коп. ;

- в період з 11.12.2014 по 20.10.2015 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладеної № 44 від 14.11.2014 товар становила 2 998 грн. 20 коп., а отже, інфляційні втрати в період з січня 2015 року по вересень 2015 року складають 1 240 грн. 17 коп., а всього 17 057 грн. 54 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 17 057 грн. 54 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, проведеного позивачем, та встановлено, що в ньому позивачем вірно було визначено періоди прострочення, але арифметично розрахунок проведений частково невірно, а саме вірно лише розраховано 3% річних в сумі 194 грн. 27 коп. за період з 16.08.2014 по 29.09.2014.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- в період з 16.08.2014 по 29.09.2014 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладеної № 32 від 27.06.2014 товар становила 52 524 грн. 60 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 194 грн. 27 коп. ;

- в період з 01.10.2014 по 20.10.2015 (межі періоду визначені позивачем) заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладеної № 32 від 27.06.2014 товар становила 27 524 грн. 60 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 868 грн. 72 коп. ;

- в період з 11.12.2014 по 20.10.2015 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткової накладеної № 44 від 14.11.2014 товар становила 2 998 грн. 20 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 77 грн. 13 коп., а всього 1 140 грн. 12 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 140 грн. 12 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод бурової техніки "ДСД" (50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Черкасова, будинок 53/1; ідентифікаційний код 21931694) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Силові електричні машини" (61177, м. Харків, вулиця Залютинська, будинок 4; ідентифікаційний код 33899004) - 30 522 грн. 80 коп. - основного боргу, 17 057 грн. 54 коп. - інфляційних втрат, 1 140 грн. 12 коп. - 3% річних, 1 214 грн. 77 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко