Рішення

від 24.11.2015 по справі 909/1117/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 р. Справа № 909/1117/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Манів-Головецька О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ватра", вул. 1-ше травня, 8, с. Доброгостів, Дрогобицький район, Львівська область, 82176

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Дей-сон логіст продакшн компані", вул. Б.Хмельницького, 68, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300

про стягнення 84174,71 грн.

за участю:

від позивача: Галайський О.В. - представник, довіреність (б/н від 09.11.15);

від відповідача представник не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ватра" звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дей-сон логіст продакшн компані" про стягнення 88 177,83 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №050 від 02 вересня 2013 року в частині оплати отриманої продукції.

Представник позивача в судовому засіданні подав заяву про зменшення розміру позовних вимог вх.№ 12689/15/15 від 24.11.15), згідно якої просив суд стягнути з відповідача 76278,80 грн. основного боргу, 7508,00 грн. - пені та 387,91 грн. 3% річних.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що зменшення позовних вимог є правом позивача та не порушує процесуальних прав відповідача, то суд розглядає позов згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вх.№12689/15 від 24.11.15.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, натомість 24.11.15 через канцелярію суду направив клопотання про колегіальний розгляд справи та відкладення розгляду справи вх.№ 18345/15. В обґрунтування клопотання вказує, що складність справи обумовлена необхідністю дослідження значної кількості доказів у справі, зокрема первинних документів щодо поставки товару та здійснених платежів по його оплаті.

Розглянувши клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи, враховуючи заперечення відповідача, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви, виходячи з наступного.

Питання щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції врегульовано статтею 15 Закону України №2453-VІ "Про судоустрій України і статус суддів" від 07.07.2010р. Даною нормою, зокрема, встановлено, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних.

Законодавчий припис щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції кореспондується із частиною 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, згідно вимог якої справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Таким чином, питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

Суд вважає, що наведені відповідачем обставин не свідчать про складність справи і можуть бути оцінені судом при вирішенні спору.

Враховуючи викладене, в задоволенні клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Строк вирішення спору визначено ст.69 ГПК України, відповідно до якої спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п"ятнадцять днів - ч.3.ст.69 ГПК України.

Позовна заява надійшла до господарського суду 28.09.15, отже строк вирішення спору закінчується 28.11.15. Клопотання про продовження строку розгляду справи від відповідача не надходило.

Крім того, ухвалами суду від 27.10.15 та 12.11.15 розгляд справи відкладався у зв"язку з клопотаннями представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Виходячи з викладеного, відповідач мав час та можливість подати додаткові докази чи пояснення по справі. Виходячи із вимог ст. 33 ГПК України дане клопотання є необґрунтованим. Тому, суд розцінює такі дії відповідача як безпідставне затягування розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на обмеженість строком розгляду справи, встановленим ст. 69 ГПК України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Предметом позову в даній справі є матеріально правова вимога ТзОВ Агрофірма "Ватра" до ТзОВ "Дей-сон логіст продакшн компані" про стягнення 84174,71 грн. заборгованості, згідно договору поставки №050 від 02 вересня 2013 року в частині оплати отриманої продукції.

02.09.13 між сторонами у справі укладено договір поставки №050. За умовами даного договору постачальник (позивач) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором систематично на вимогу покупця передавати у власність покупця (відповідача) продукцію, визначену у п.1.2 цього договору, а покупець, в свою чергу, - прийняти та оплатити продукцію (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 даного договору, постачальник на вимогу покупця зобов"язується постачати таку продукцію: а) яйце куряче: категорії Д-1, категорії Д-2, категорії С-1, категорії С-2, дрібне, б) м"ясо куряче: 2 категорії, супові набори, в) яєчний порошок. Найменування, одиниці виміру, тип та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, визначається специфікацією, яка одночасно є заявою-замовленням на поставку продукції.

Згідно п.4.1 договору поставки №050 від 02.09.13 та додаткової угоди №1 до даного договору від 19.06.15, оплата здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 14 (чотирнадцяти ) календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

На виконання умов спірного договору, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 220723,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи.

В порушення взятих на себе зобов"язань відповідач частково оплатив отриманий товар в сумі 144444,20 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 76278,80 грн.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 76278,80 грн.

В силу статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови спірного договору, граничний термін виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем грошового зобов'язання, позовні вимоги щодо стягнення 76278,80 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом п. 6.4. договору поставки №050 від 02.09.13, сторони узгодили, що у випадку прострочення термінів оплати продукції покупець зобов"язаний сплатити на користь постачальника: суму основного боргу, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, 3 % річних та інфляційні втрати.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 7508,00 грн. та 387,91 грн. - 3 % річних.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірено правильність нарахування пені та 3% річних і задоволено за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач доказів належного виконання зобов"язання не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, слід покласти витрати, понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи. При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 1, п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст. 525, 526, 546, 549, 610, 612, 614, 625, 629, 712 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 216, 230, 265 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-6, 4-7, 22, 33, 43, 49, 55, 69, 75, 77, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ватра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Дей-сон логіст продакшн компані" про стягнення 84174,71 грн. задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дей-сон логіст продакшн компані", вул. Б.Хмельницького, 68, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (код 37630038) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ватра", вул. 1-ше травня, 8, с. Доброгостів, Дрогобицький район, Львівська область, 82176 (код 30484438) 76278,80 (сімдесят шість тисяч двісті сімдесят вісім гривень вісімдесят копійок) - основного боргу, 7508,00 (сім тисяч п"ятсот вісім гривень ) - пені та 387,91 (триста вісімдесят сім гривень дев"яносто одну копійку ) - 3% річних, а також 1262,62 (одну тисячу двісті шістдесят дві гривні шістдесят дві копійки) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.15

Суддя Максимів Т. В.