Рішення

від 30.11.2015 по справі 918/1249/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 листопада 2015 р. Справа № 918/1249/15

за позовом Приватного підприємства "Бекерай"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості в сумі 8999,32 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники:

від позивача : Панченко А.В., дов. від 06.01.2015 року

від відповідача : не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2015 року Приватне підприємство "Бекерай" (надалі-позивач) звернулася до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення8 999,32 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

01.09.2011 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір № 40 поставки хлібобулочних і кондитерських виробів (договір поставки), за умовами якого постачальник прийняв на себе зобов'язання на умовах і протягом строку дії цього договору поставити, а покупець прийняти та оплатити хлібобулочні та кондитерські вироби.

Позивач свої зобов'язання з поставки продукції виконав у повному обсязі, той час як відповідач розрахунків у повному обсязі не провів, у зв'язку з чим за ним станом на 15.11.2012 року утворилася заборгованість в розмірі 3 640,81 грн.

15.11.2012 року відповідач звернувся до позивача з листом, в якому визнав борг та просив у порядку ст. 604 ЦК України замінити первісне зобов'язання новим зобов'язанням.

15.11.2012 року між позивачем (кредитор) та відповідачем (боржник) укладено договір позичкового зобов'язання № 1, за яким кредитор та боржник домовилися замінити борг, який виник за поставлену хлібобулочну і кондитерську продукцію згідно з договором поставки № 40 від 01.09.2011 року, на позикове зобов'язання, а боржник зобов'язався повернути позику в розмірі 3 640,81 грн. у строк до 21.12.2012 року на умовах цього договору.

Відповідач своїх зобов'язань за договором позики не виконав, внаслідок чого у нього виник перед позивачем борг в розмірі 3 640,81 грн.

Крім того, позивачем за неналежне виконання умов договору позики здійснив нарахування 30% річних в розмірі 3 112,14 грн. та інфляційних в розмірі 2 246,37 грн.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 11, 509, 526, 527, 530, 604, 610, 625, 692, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 193 ГК України.

Ухвалою суду від 09.11.2015 року порушено провадження, справу призначено до судового слухання на 16.11.2015 року.

Ухвалою суду від 16.11.2015 року розгляд справи відкладено на 30.11.2015 року.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2011 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір № 40 поставки хлібобулочних і кондитерських виробів (договір поставки), за умовами якого постачальник прийняв на себе зобов'язання на умовах і протягом строку дії цього договору поставити, а покупець прийняти та оплатити хлібобулочні та кондитерські вироби (п. 1.1. договору).

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договору поставки асортимент, назва, ціна, кількість виробів в упаковці та інші характеристики продукції вказуються в замовленнях покупця, оформлених в межах асортименту, вказаного у прайс-листі, який надає постачальник. Передача кожної партії продукції здійснюється на підставі товарно-транспортних накладних (накладні), узгоджених та підписаних сторонами, що становлять невід'ємну частину цього договору.

Приймання кожної партії продукції по ціні, кількості та якості здійснюється сторонами під час підписання накладної на відповідну партію продукції (п. 3.3. договору).

Пунктами 2.1.-2.3. договору поставки сторони погодили, що ціна по кожній окремій партії продукції зазначається постачальником у накладних, підпис яких уповноваженим представником покупця свідчить про погодження сторонами вартості та кількості переданої продукції. У ціну продукції входить ПДВ та вартість її доставки до узгодженого місця її передачі, якщо продукція поставляється транспортом постачальника. Загальна сума цього договору сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично поставленої продукції та узгодженої на неї ціни. У разі необхідності, з метою з'ясування дійсного стану проведення взаєморозрахунків, сторони періодично проводять звірку розрахунків по кожному звітному місяцю, а по її результатах складають двосторонній акт звірки.

Судом з матеріалів справи встановлено, що станом на 26.06.2012 року між сторонами за договором поставки складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків, за яким розмір боргу відповідача перед позивачем склав 3 652,41 грн.

26.06.2012 року відповідач звернувся до позивача з листом, в якому просив заборгованість в розмірі 3 640,81 грн. розстрочити, а пеню - списати.

Відповідач повторно звернувся до позивача з листом, в якому визнав борг за договором поставки в розмірі 3 640,81 грн., зобов'язався погасити його у строк до 31.12.2012 року. Також відповідач просив відповідно до ст. 604 ЦК України припинити первісне зобов'язання, яке виникло на підставі договору поставки, замінивши його новим позиковим зобов'язанням.

15.11.2012 року між позивачем (сторона-1) та відповідачем (сторрона-2) укладено договір № 1 про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням, відповідно до якого сторона-1 та сторона-2 у зв'язку з наданням стороні-2 відстрочення по погашенню заборгованості за поставлену стороною-1 продукцію дійшли згоди про заміну зобов'язання сторони-2 по оплату отриманої продукції, що виникло з договору поставки хлібобулочних і кондитерських виробів № 40 від 01.09.2011 року. Первісне зобов'язання припиняється на суму 3 640,81 грн. з моменту набрання чинності цим договором. Зміст і умови нового зобов'язання викладені у договорі позикового зобов'язання № 1 від 15.11.2012 року. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п.п. 1-3, 8 вказаного договору).

У силу вимог ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Отже, одним із способів припинення зобов'язання за домовленістю сторін є новація зобов'язання або заміна первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

Новацію характеризують такі ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Так, ст. 1053 ЦК України встановлює, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

15.11.2012 року між позивачем (кредитор) та відповідачем (боржник) укладено договір позичкового зобов'язання № 1, за яким кредитор та боржник домовилися замінити борг, який виник за поставлену хлібобулочну і кондитерську продукцію згідно з договором поставки № 40 від 01.09.2011 року, на позикове зобов'язання, а боржник зобов'язався повернути позику у строки і на умовах цього договору (п. 1.1. договору позики).

За п.п. 2.1., 2.1. договору позики загальна сума позики за договором становить 3 640,81 грн. Проценти за цим договором не нараховуються та не сплачуються.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.3., 3.4. договору позики боржник зобов'язаний повернути суму позики у строк до 21.12.2012 року. Сума позики (її частина) підлягає поверненню шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора або шляхом внесення готівки в касу кредитора. Днем повернення позики (її частини) вважається день надходження коштів на рахунок або в касу кредитора.

Як встановлено судом, відповідач свій обов'язок щодо повернення позики у строк, визначений умовами договору позики, не виконав, у зв'язку з чим його борг перед позивачем складає 3 640,81 грн.

У силу вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики в розмірі 3 640,81 грн.

Крім того, позивач за неналежне виконання умов договору позики здійснив нарахування 30% річних в розмірі 3 112,14 грн. та інфляційних в розмірі 2 246,37 грн.

Так, за п. 4.1. договору позики згідно зі ст. 625 ЦК України сторони домовилися, що у випадку несвоєчасного повернення суми позики або її частини (невиконання грошового зобов'язання) боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто ст. 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3 % річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у п. 4.1 договору в розмірі 30 % річних від суми заборгованості.

Суд, здійснивши перерахунок 30% річних та інфляційних, встановив, що розмір перших становить 3 112,14 грн. (при заявленому - 3 112,14 грн.), а других - 2 788,86 грн. (при заявленому - 2 246,37 грн.), отже 30% річних та інфляційні підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Зважаючи на викладене, позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт заборгованості, а відтак, позовні вимоги останнього підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 33022, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Бекерай" (вул. Вокзальна,3, м. Кременець, 47002, код ЄДРПОУ 35846436) 3 640,81 грн. основного боргу, 3 112,14 грн. 30% річних, 2 246,37 грн. інфляційних та 1 218,00 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 30.11.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.