Постанова

від 25.11.2015 по справі 910/19307/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2015 р. Справа№ 910/19307/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ропій Л.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Орії»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015

у справі № 910/19307/15 (суддя Пінчук В. І.)

за позовом Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш»

до Приватного акціонерного товариства «Орії»

про стягнення 113 753,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 106 102,57 грн. за користування в період з квітня по червень 2015 року включно майном за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 4345 від 24.06.2009 та пені в сумі 7 651,22 грн.

28.08.2015 до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач, з посиланням на те, що відповідачем після подачі позову до суду суму основного боргу сплачено в повному обсязі, просив стягнути з відповідача на користь позивача лише пеню в сумі 7 651,22 грн., тобто фактично зменшив позовні вимоги, відмовившись від вимог в частині стягнення 106 102,57 грн. основного боргу.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Отже, за своє правовою природою подані позивачем письмові пояснення є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

З огляду на приписи процесуального законодавства та матеріали справи, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строку внесення орендної плати за квітень-червень 2015 року, нарахованої за період з 10.05.2015 по 20.07.2015 (позивач у розрахунку (а.с. 10) помилково зазначив період з 10.05.2014 по 20.07.2015 - примітка суду) в сумі 7 651,22 грн. Вимоги про стягнення основного боргу в сумі 106 102,57 грн. в рамках цієї справи не заявлені і розгляду не підлягають.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2014, повний текст якого складений 12.10.2015, у справі № 910/19307/15 позов задоволено, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню в сумі 7 641,22 грн., провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 106 102,57 грн. припинено. Крім того, з відповідача на користь позивача стягнуто 2 275,06 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті наданих за умовами спірного договору в період з квітня по червень 2015 року послуг.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариства «Орії» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/19307/15 повністю як таке, що прийняте з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і прийняти нове рішення, яким повернути позивачу судовий збір в розмірі переплаченої суми у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, відповідно, зменшити розмір судового збору, а також зменшити розмір пені до розміру судового збору, який мав би бути стягнений, а саме 1 827 грн.

При цьому апелянт послався на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив суд припинити провадження у сумі 106 102,57 грн. (зі змісту відповідної заяви позивача не слідує, що він просив суд першої інстанції припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу - примітка суду), і що згідно з приписами ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог в розмірі переплаченої суми, в той час як суд першої інстанції, в порушення вказаних приписів, стягнув з відповідача судовий збір в повному обсязі, без врахування зменшення позивачем розміру позовних вимог.

Також, апелянт зазначив, що у відзиві на позов він звертав увагу суду першої інстанції на те, що відповідно до умов спірного договору (п.3.3 та п.3.7), у випадку затримки оплати орендна плата індексується двічі, а відповідач, незалежно від того, прострочив оплату він чи ні, сплачуючи інфляцію за відповідний місяць, фактично сплачує додатково близько 75% від орендної плати; що право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу шляхом відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 ЦК України); що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч.1 ст.229 ГК України); що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ч. 1 ст 83 ГПК України).

На думку апелянта, суд першої інстанції, керуючись вказаними правовими нормами, міг би зменшити розмір пені принаймні до розміру судового збору.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що позовна заява підписана неуповноваженою особою, оскільки до позовної заяви позивачем не додано довіреності чи іншого документу, який підтверджує повноваження ОСОБА_2 (особа, яка підписала позов) на представництво інтересів позивача перед третіми особами, в тому числі і в суді, в той час як з доданої до позовної заяви виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слідує, що керівником позивача, тобто особою, яка має право представляти його інтереси без довіреності, є ОСОБА_3 Враховуючи, що до позову не було додано відповідних правовстановлюючих документів на право підписанта позову представляти позивача, апелянт вважає цей позов нікчемним правочином з підстав ч. 1 ст. 236 ЦК України.

Водночас, посилаючись на факт підписання позову неуповноваженою особою, апелянт вважає, що суд першої інстанції через відсутність доказів підписання позовної заяви уповноваженою особою мав повернути її без розгляду з підстав ч.1 ст.63 ГПК України або залишити без розгляду з підстав п.1 ч.1 ст.81 ГПК України.

Ухвалою від 04.11.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Орії» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження. Судове засідання призначено на 25.11.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015, враховуючи перебування судді Рябухи В. І. на лікарняному, частково змінено склад суду - вирішено здійснити розгляд справи № 910/19307/15 у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Пашкіна С. А.

Ухвалою від 25.11.2015 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій В. І., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Орії» прийнято до свого провадження.

Позивач та відповідач представників в судове засідання не направили, про причини неявки представників не повідомили.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу суду від 04.11.2015, якою апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Орії» прийнято до розгляду, порушене апеляційне провадження та розгляд скарги призначений на 25.11.2015, сторонам направлено 05.11.2015.

Позивачем вказану ухвалу отримано 09.11.2015, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 0411613517693.

Направлена відповідачу за вказаною ним самим в апеляційній скарзі адресою: 01033, м. Київ, вул. Щорса, 29 ухвала суду від 04.11.2015 повернулась з відміткою пошти: «за закінченням терміну зберігання».

В пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що:

- особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК;

- за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що як позивач, так і відповідач належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників сторін за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

24.06.2009 Регіональне відділення Фонду державного майна як Орендодавець та відповідач як Орендар уклали договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 4345 (далі Договір) (а.с.13-15), згідно з п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 2 757,90кв. м., а саме - асфальтове покриття (інвентарний № 1617) площею 2 480 кв.м., окремо стояча одноповерхова будівля корпусу № 39 площею 37,4 кв.м., навісна споруда площею 52,9 кв. м. (інвентарний № 36), нежитлове приміщення першого поверху одноповерхової будівлі корпусу № 10 площею 185,60 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Велика Окружна, 4, що перебувають на балансі позивача, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 28.02.2009 і становить 3 653 450 грн.

06.08.2012 сторонами підписано договір № 4345/04 про знесення змін до Договору (а.с. 17), яким, серед іншого, погоджено, що вартість майна, яке передається в оренду, визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.05.2012 і становить 4 119 700 грн.

Відповідно до п. 2.1 Договору відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання-передавання майна.

24.06.2009 сторонами підписаний акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Велика Окружна, 4 (а.с.16 зворот), яким зафіксовано, що позивач згідно з Договором передає, а відповідач приймає в строкове платне користування майно загальною площею 2 757,90кв. м., а саме - асфальтове покриття (інвентарний № 1617) площею 2 480 кв.м., окремо стояча одноповерхова будівля корпусу № 39 площею 37,4 кв.м., навісна споруда площею 52,9 кв. м. (інвентарний № 36), нежитлове приміщення першого поверху одноповерхової будівлі корпусу № 10 площею 185,60 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Велика Окружна, 4, що перебувають на балансі позивача.

В пункті 3.1 Договору в редакції договору № 4345/04 про знесення змін до Договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місць оренди - травень 2012 року - 46 246,00 грн. Орендна плата за перший місяць оренди серпень 2012 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за червень, липень, серпень місяці 2012 року.

Згідно з п. 3.2 Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що в порушення умов Договору, плата за оренду майна відповідачем своєчасно і у повному обсязі не перераховувалась, внаслідок чого станом на дату звернення до суду з цим позовом виникла заборгованість за користування майном за Договором в сумі 106 102,57 грн.

З наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 378, № 379, № 380 від 05.08.2015 та № 390, № 391, № 392 від 10.08.2015 (а.с. 50-55) слідує, що після порушення провадження у цій справі відповідач перерахував позивачу 106 102,57 грн. з призначенням платежу: за оренду приміщення у квітні, травні, червні 2015 року згідно угоди № 4345 від 24.06.2015, тобто фактично сплатив у повному обсязі заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу.

Враховуючи подану позивачем суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог (вищезгадані письмові пояснення від 28.08.2015), позивач не заявляє до стягнення основний борг в сумі 106 102,57 грн., а відтак, суд першої інстанції помилково припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 106 102,57 грн., фактично прийнявши рішення щодо вимог, які позивачем не заявлялись.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 106 102,57 грн. підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 7 651,22 грн. слід зазначити таке.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) до яких відноситься спірний Договір наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 ст. 762 ЦК України встановлює, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та позивачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених КМ України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Факт порушення встановлених Договором строків внесення орендної плати за спірний період відповідачем не заперечується.

Згідно з п. 9.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та позивачу у визначеному пунктом 3.6 Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Отже, умовами Договору сторони визначили відповідальність відповідача перед позивачем за порушення зобов'язання по оплаті оренди у вигляді пені, нарахованої на проіндексовану суму боргу.

Відповідно, позивач має право вимагати стягнення з відповідача на свою користь пені, обчисленої згідно з умовами Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлена позивачем до стягнення пеня нарахована за порушення відповідачем строків внесення орендної плати в квітні-червні 2015 року, з чим колегія суддів у повному обсязі погодитись не може з огляду на таке.

Частина 1 ст. 763 ЦК України встановлює, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 10.1 Договору, цей Договір, який укладено строком на 2 роки 11 місяців, діє з 24.06.2009 по 24.05.2012 включно.

В п. 3 договору № 4345/04 про знесення змін до Договору сторони погодили, що Договір продовжено на 2 роки і 11 місяців до 24.04.2015.

Згідно з п. 10.4 Договору, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих саме умовах, які були передбачені Договором, з урахуванням змін у законодавстві, лише за наявності письмової згоди органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди в строк за місяць до закінчення його дії та укладення додаткового договору на продовження строку дії Договору, який є невід'ємною частиною Договору. Обов'язок надання Регіональному відділенню Фонду державного майна дозволу від органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, та проекту Договору покладається на відповідача.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, за умовами Договору, які в силу приписів ст. 629 ЦК України є обов'язковими для сторін, продовження строку дії Договору відбувається виключно шляхом укладення відповідної додаткової угоди, укладенню якої передує отримання письмової згоди органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, в строк за місяць до закінчення його дії.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів укладення додаткової угоди до Договору щодо продовження строку його дії, Договір припинив свою дію 24.04.2015.

Матеріли справи не містять доказів укладення між позивачем, відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна (або між позивачем та відповідачем) іншого договору, предметом якого було б надання відповідачу в оренду спірного майна і за умовами якого відповідач мав би сплачувати позивачеві орендну плату після 24.04.2015.

Водночас слід зазначити, що згідно з приписами ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Враховуючи, що пеня є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань, правочин щодо її застосування до правовідносин сторін має вчинятися в письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Отже, законодавством передбачено, що правовим наслідком закінчення строку дії договору є відсутність договору як підстави, з якою закон пов'язує здійснення прав і виконання обов'язків сторонами за цим договором.

Матеріли справи не містять доказів укладення між позивачем, відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна (або між позивачем та відповідачем) письмового правочину щодо нарахування пені за порушення відповідачем зобов'язання з оплати оренди за період після 24.04.2015.

За таких обставин, позивач має право, встановлене Договором, на стягнення пені, нарахованої на прострочену суму орендної плати, яка підлягає внесенню за користування майном за період з 01.04.2015 по 24.04.2015, тобто за 24 дня квітня 2015 року.

Враховуючи, що орендна плата за 6 днів квітня та за травень, червень 2015 року нарахована за період поза межами дії Договору, нараховування пені на суми орендної плати за цей період у порядку, встановленому Договором, не відповідає вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи, а саме з Акту надання послуг від 30.04.2015 та рахунків-фактур від 30.04.2015 № 673 та № 673/1 (а.с.18, 21), слідує, що згідно з умовами Договору за квітень 2015 року (повний місяць) відповідач мав перерахувати позивачу 40 386,82 грн., з яких 29 078,51 грн. - 30% від повної суми орендної плати за квітень 2015 року (96 928,36 грн.) з урахуванням інфляції та ПДВ, а 11 308,31 грн. - сума ПДВ, нарахована на 70% від повної орендної плати (56 541,54 грн.).

Відповідно, в рахунок оплати оренди за 24 дня квітня 2015 року відповідач має сплатити позивачу 32 309,46 грн. (40 386,82/30*24).

З доданого до позову розрахунку (а.с.10) вбачається, що 06.07.2015 відповідач сплатив позивачу 17 000 грн. в оплату оренди за квітень 2015 року.

Отже, позивач має право на нарахування пені за порушення строку внесення орендної плати за квітень 2015 року: в сумі 32 309,46 грн. за період з 11.05.2015 по 05.07.2015 і в сумі 15 309,46 грн. (32 309,46-17000) - з 06.07.2015 по 20.07.2015.

Строк оплати оренди у квітні 2015 року за умовами Договору - 10.05.2015.

Позивач нараховує пеню за порушення строків внесення орендної плати за період з 10.05.2015 по 20.07.2015.

За таких обставин, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, пеня, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за уточненим розрахунком суду становить 3 351,73 грн. (2 974,24+377,49)

32 309,46/100*60/365*56 (з 11.05.2015 по 05.07.2015)= 2 974,24.

15 309,46/100*60/365*15 (з 06.07.2015 по 20.07.2015)= 377,49.

При цьому слід зазначити, що як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі відповідач, фактично, звертається до суду з клопотанням про зменшення суми пені.

Щодо вказаного клопотання слід зазначити таке.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

Згідно з п.п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач в обґрунтування наявності підстав для зменшення судом розміру нарахованої позивачем пені посилається на те, що відповідно до умов Договору (п.3.3 та п.3.7) у випадку затримки сплати орендна плата індексується двічі, а відповідач, незалежно від того, прострочив він оплату чи ні, сплачуючи інфляцію за відповідний місяць, фактично сплачує додатково близько 75% від орендної плати.

Також, в обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені відповідач послався на те, що він орендує приміщення і територію у позивача понад 10 років, загальна орендована площа становить близько 10 000 кв. м., він завжди своєчасно і в повному обсязі виконував свої договірні зобов'язання перед позивачем, про що свідчить відсутність справ, зареєстрованих Господарським судом міста Києва за участю сторін, він не відмовляється від договорів оренди в односторонньому порядку і сплачує орендну плату, а затримка оплати пов'язана з об'єктивними обставинами - спадом економіки країни, у тому числі з інфляцією, а також на те, що у позовній заяві відсутні твердження і докази завдання збитків позивачу короткостроковими затримками при сплаті орендної плати.

Отже, в обґрунтування наявності підстав для зменшення судом розміру нарахованої позивачем пені відповідач, фактично, посилається на несправедливі для нього умови Договору, на добросовісність його поведінки при виконанні умов Договору та на спад економіки у країні.

Проте, посилання відповідача на те, що, з огляду на зміст п. 3.3 та п. 3.7 Договору, у випадку затримки оплати орендна плата індексується двічі, є безпідставними, оскільки в п. 3.3 Договору йдеться про індексацію орендної плати по дату її сплати в установлений Договором строк, тобто без порушень такого строку, в той час як в п. 3.7 йдеться про те, що суми простроченої орендної плати також підлягають індексації за час прострочення, тобто з дати, наступної за кінцевою датою сплати відповідної суми орендної плати, по дату фактичного погашення заборгованості.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що процес індексації грошових сум є безперервним і за будь-яких умов не залежить від волевиявлення сторін, в той час про помилки в визначенні розміру інфляційної складової в сумі орендної плати відповідачем не заявлялось.

Доказів того, що відповідач протягом дії Договору перераховував до державного бюджету та позивачу двічі проіндексовану орендну плату, матеріали також справи не містять.

Посилання відповідача на добросовісне виконання ним умов Договору протягом строку його дії не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, оскільки відсутність судових справ не є беззаперечним доказом відсутності прострочень з боку відповідача, а звернення до суду є правом кредитора, а не його обов'язком.

До того ж, добросовісне, до певного моменту, виконання договірних зобов'язань не є підставою для зменшення відповідальності у випадку їх порушення в подальшому.

Той факт, що прострочення відповідача по сплаті орендної плати тривало незначний проміжок часу, також не є підставою для зменшення розміру пені.

Щодо посилань відповідача як на підставу для зменшення пені на спад економіки країни слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Спад економіки у країні становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшего з ним цей договір.

Отже, матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для зменшення розміру присудженої до стягнення пені.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком колегії суддів в сумі 3 351,73 грн. Рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

При цьому посилання відповідача на те, що позовну заяву підписано ОСОБА_2 без наявних на то повноважень, визнаються колегією суддів хибними, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами, зокрема, доданими до позовної заяви Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданої 21.05.2015 (а.с.26-27), де вказано, що вчиняти юридичні дії від імені позивача без довіреності, у тому числі підписувати договори, є керівник ОСОБА_3, та Наказом від 10.07.2015 № 97 по Державному науково-виробничому підприємству «Електронмаш» «Про тимчасове виконання обов'язків директора», підписаним директором ОСОБА_3, яким на час відпустки директора з 13.07.2015 тимчасове виконання обов'язків директора покладено на заступника директора-начальника управління по замовленням та продажу продукції ОСОБА_2 без права вносити зміни у штатний розпис, систему оплати праці, відчуження основних фондів та використання інвестиційних коштів. Інших обмежень під час тимчасового виконання обов'язків директора ОСОБА_2, в тому числі щодо підписання від імені позивача позовних заяв до господарського суду, вказаним Наказом не встановлено.

При цьому, і Виписка від 21.05.2015, і Наказ № 97 від 10.07.2015 значаться у додатках до позовної заяви за № 6 та № 8 відповідно.

За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву у цій справі, подану до Господарського суду міста Києва 27.07.2015, ОСОБА_2 підписано 22.07.2015, будь-які підстави вважати, що її підписано неуповноваженою особою відсутні, а відтак, суд першої інстанції не мав правових підстав повертати позовну заяву без розгляду з підстав ч.1 ст.63 ГПК України або залишати її без розгляду з підстав п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, на що послався апелянт в апеляційній скарзі.

Також, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що порядок звернення до господарського суду з позовними заявами врегульований спеціальним законодавством, зокрема ГПК України, і що позовна заява, подана до господарського суду, не може вважатися правочином в розумінні норм цивільного права, на яку поширюється дія ч. 1 ст. 236 ЦК України.

Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме на те, що повний текст рішення було виготовлено з порушенням встановленого ч. 4 ст. 85 ГПК України строку, та на те, що станом на 21.10.2015 вказане рішення відсутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, в той час як зазначені апелянтом факти порушення норм процесуального права не вплинули на вирішення спору сторін по суті.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/19307/15 підлягає зміні, позов задовольняється частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 3 351,73 грн.

Враховуючи вищевикладене, а також вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Орії» задовольняється частково.

Щодо витрат по справі на сплату судового збору слід зазначити таке.

Загальна сума заявлених у цій справі майнових вимог 7 651,22 грн.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом та на дату звернення відповідача з цією апеляційною скаргою, встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

З урахуванням зазначених приписів закону, мінімального розміру заробітної плати, відповідно до підпункту 4 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при зверненні до суду з вказаною вимогою позивач мав сплати судовий збір в сумі 1 827,00 грн., в той час як позивачем сплачено 2 275,06 грн., що на 448,06 грн. більше за необхідний розмір (вказане викликано зменшенням під час розгляду справи в суді першої інстанції розміру позовних вимог - примітка суду).

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на дату звернення з цією апеляційною скаргою, за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення судуставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З урахуванням зазначених приписів закону, мінімального розміру заробітної плати, відповідно до підпункту 4 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідач мав сплати судовий збір в сумі 2 009,70 грн. (1 827,00*110%), в той час як відповідачем сплачено 2 275,06 грн., що на 492,80 грн. більше за необхідний розмір.

Колегія суддів звертає увагу сторін на те, що вони мають право на повернення з державного бюджету вищезазначених зайво сплачених сум судового збору за подачу позову та апеляційної скарги, яке може бути ними реалізоване шляхом подання заяв до відповідного суду, в той час як суд, виходячи з приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір», позбавлений права повернути судовій збір з власної ініціативи без відповідного клопотання.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, та, відповідно, часткове задоволення апеляційної скарги, згідно зі статтями 44, 49 ГПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 800,34 грн., а стягненню з позивача на користь відповідача - судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 129,32 грн.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Орії» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/19307/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/19307/15 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2015 у справі № 910/19307/15 в редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Орії» (01033, м. Київ, вул. Щорса, 29, ідентифікаційний код 24095844) на користь Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» (03180, м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, ідентифікаційний код 14312789) пеню в сумі 3 351 (три тисячі триста п'ятдесят одна) грн. 73 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 800 (вісімсот) грн. 34 коп.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» (03180, м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4, ідентифікаційний код 14312789) на користь Приватного акціонерного товариства «Орії» (01033, м. Київ, вул. Щорса, 29, ідентифікаційний код 24095844) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 129 (одна тисяча сто двадцять дев'ять) грн. 32 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19307/15.

Повний текст постанови складено: 30.11.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.М. Ропій

С.А. Пашкіна