Рішення

від 26.11.2015 по справі 922/5798/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р.Справа № 922/5798/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Вознюк С.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Агро-Експорт", м. Харків про стягнення 5 503 062,32 грн. за участю представників сторін:

позивача - Стецько П.А., довіреність №609 від 31.07.2015 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Агро-Експорт" (відповідача) про стягнення основного боргу в розмірі 5 000 320,00 грн., пені в розмірі 9 452,66 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 387 148,07 грн., інфляційних втрат в розмірі 74 084,74 грн. та 3% річних в розмірі 32 056,85 грн. за договором поставки №КИВ118Я-С від 11.09.2014 р. Позивач також просить суд стягнути з відповідача судовий збір.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити. При цьому позивач повідомив суду про те, що при виготовленні позовної заяви позивачем помилково зазначено про стягнення з відповідача пені в розмірі 365 023,36 грн. замість - 9 452,66 грн., у зв'язку з чим представник позивача просить суд вважати вірними позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 9 452,66 грн.

Суд прийняв дане уточнення представника позивача до розгляду та продовжує розгляд справи з урахуванням вищевказаних уточнень.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, витребуваних документів до суду не надав.

У абз.1-2 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищим господарським судом України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Підприємством зв'язку не було повернуто до суду ухвалу суду від 27.10.2015 р. про порушення провадження у даній справі та ухвалу суду від 12.11.2015 р. про відкладення розгляду справи, хоча дані ухвали суду направлялися відповідачеві за вказаною у позовній заяві адресою: вул. Морозова, 13, м. Харків, 61036, яка співпадає з адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача по дату, час та місце розгляду справи.

У абз. 1 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищим господарським судом України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" також роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню даного спору, а матеріали справи є достатніми для вирішення справи по суті, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2014 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено договір поставки № КИВ118Я-С (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача зерно українського походження врожаю 2014 року (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 5.1. договору оплата товару, що поставляється за даним договором здійснюється шляхом 100% попередньої оплати.

На виконання п. 5.1. договору позивач перерахував відповідачеві попередню оплату в розмірі 5 000 320,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 20977 від 19.09.2014 р. (а.с. 19).

Згідно з п. 3.3. договору кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно договору, визначаються в специфікаціях до цього договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами (додатками) цього договору.

Відповідно до п. 4.2. договору датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я позивача за складським документом на зерновому складі (далі - склад). Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на ім'я позивача за складським документом на складі.

Відповідно до Специфікації № 1 (Додаток №1 до договору) вартість товару складає 5 000 320,00 грн., період поставки визначено з 18.09.2014 р. по 30.06.2015 р. (а.с. 18).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідач суму попередньої оплати в розмірі 5 000 320,00 грн. отримав, але товар у визначений у договорі строк (з 18.09.2014 р. по 30.06.2015 р.) позивачеві не поставив.

Позивач надіслав відповідачеві лист-вимогу від 23.07.2015 р. № 130-2-12/3726 (а.с. 20-22), в якій просив відповідача у термін до 30.07.2015 р. поставити позивачеві товар на суму 5 000 320,00 грн. Однак відповідач залишив дану вимогу без задоволення.

Пунктом 8.5. договору передбачено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів, позивач може частково або в повному обсязі відмовитись від договору і вимагати від відповідача повернення оплачених коштів по даному договору (у випадку їх здійснення).

Таким чином суд встановив, що відповідач товар позивачеві у визначений у договорі строк позивачеві не поставив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення суми попередньої оплати в розмірі 5 000 320,00 грн. позивач посилається на вимоги ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як було зазначено вище, в Специфікації № 1 (Додаток №1 до договору) вартість товару складає 5 000 320,00 грн., період поставки визначено з 18.09.2014 р. по 30.06.2015 р. (а.с. 18).

Відповідач суму попередньої оплати в розмірі 5 000 320,00 грн. отримав, але товар у визначений договором строк (з 18.09.2014 р. по 30.06.2015 р.) позивачеві не поставив.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому за умовами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, приписи закону і те, що суму заборгованості відповідачем не оспорено і не спростовано, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 5 000 320,00 грн. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 193 ГК України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем строків поставки товару позивач нарахував та пред'явив до стягнення з відповідача пеню в розмірі 9 452,66 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 387 148,07 грн., інфляційні втрати в розмірі 74 084,74 грн. та 3% річних в розмірі 32 056,85 грн.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.4. договору визначено, що у випадку непоставки або несвоєчасної поставки товару згідно з умовами даного договору відповідач сплачує позивачеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення.

Перевіривши за допомогою програмно-апаратного комплексу ЛІГА-ЗАКОН правильність та правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 365 023,36 грн. за період з 01.07.2015 р. по 23.07.2015 р., суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є правомірними і такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 74 084,74 грн. та 3% річних в розмірі 32 056,85 грн., нарахованих позивачем на суму попередньої оплати відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 р. у справі № 921/266/13-г/7 та від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 74 084,74 грн. та 3% річних в розмірі 32 056,85 грн. задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 387 148,07 грн. процентів за користування чужими коштами не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В обґрунтування даних вимог позивач посилається на ст. 536, ч. 1 ст. 8 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд встановив, що умовами договору поставки, укладеного між сторонами по справі, розмір процентів за користування покупцем чужими грошовими коштами не визначений, а чинне законодавство не передбачає можливість застосування до договору поставки положень про позику, так як договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положень ст. 1048 ЦК України є безпідставним. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 27.12.2010 р. № 9/67-38.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 387 148,07 грн. є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 5 000 320,00 грн. та пені в розмірі 9 452,66 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 387 148,07 грн., інфляційних втрат в розмірі 74 084,74 грн. та 3% річних в розмірі 32 056,85 грн. слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, покладаючи судовий збір на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 193, 230 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 11, 509, 525, 526, 536, 549, 627, 625, 629, 655, 712, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СП Агро-Експорт" (61036, м. Харків, вул. Морозова, 13, код ЄДРПОУ 39381082) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) основний борг в розмірі 5 000 320,00 грн., пеню в розмірі 9 452,66 грн. та судовий збір в розмірі 75 146,58 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 30.11.2015 р.

Суддя О.В. Макаренко