Рішення

від 24.11.2015 по справі 922/5717/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р.Справа № 922/5717/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш продукт плюс", м. Київ до Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", м. Рівне про стягнення коштів в розмірі 43 704,16 грн. за участю представників сторін:

представник позивача - Білан О.С., довіреність від 01.09.2015 р.;

представник відповідача - не з'яивився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш продукт плюс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс", в якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (т.1 а.с.134), просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 43704,16 грн., з яких: сума основного боргу - 29 946,84 грн., сума пені за договором - 7 983,20 грн., сума 3% річних - 492,03 грн., сума інфляційних збитків - 5 282,09 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 218,00 грн.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №184 від 25 грудня 2014 року в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду від 21 жовтня 2015 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03 листопада 2015 року.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2015 р. розгляд справи було відкладено на 24.11.2015 р. у зв'язку з неявкою відповідача по справі.

24 листопада 2015 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання (вх. №47635), в якому просить суд долучити до матеріалів справи докази направлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача, зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Надані докази судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.11.2015 р. представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідач у призначене 24.11.2015 р. судове засідання не з'явився, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. На адресу суду повернулась ухвала господарського суду від 03 листопада 2015 року без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання", яка була направлена на адресу, вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд установив наступне.

Між приватним підприємством "Компанія "Маркет Плюс" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наш продукт плюс" (Постачальник) був укладений Договір поставки №184 від 25 грудня 2014 року (надалі - Договір поставки), відповідно до предмету якого Постачальник зобов'язується постачати Покупцю товари, а Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплачувати його на умовах, передбачених Договором.

До вказаного Договору поставки між сторонами було складено та підписано додаткову угоду №1 від 25.12.2014 р. та протокол розбіжностей від 25.12.2014 р.

Пунктом 1.2. Договору поставки встановлено, що найменування, кількість кожної партії Товару узгоджується Сторонами в заявках на поставку Товару та вказуються у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною Договору.

Виходячи зі змісту п. 2.1. Договору поставки, в редакції протоколу розбіжностей, поставка товару здійснюється відповідно до заявки Покупця, в якій вказується кількість, найменування Товару та адреса поставки.

Обов'язок оплати товару Покупцем передбачений пунктом 7.1. Договору поставки, відповідно до якого (в редакції, викладеній у Протоколі розбіжностей від 25.12.2014 р.) оплата поставленого за даним Договором товару здійснюється Покупцем на наступних умовах: за молочні вироби протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару; за заморожену продукцію - 30 календарних днів, за спиртну - 14 календарних днів.

На виконання умов Договору поставки позивачем впродовж періоду з 07 січня 2015 року по 16 червня 2015 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 29 946,84 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін та надані позивачем до матеріалів справи (т.1, а.с.41-120).

Проте, відповідач всупереч умовам укладеного Договору поставки у встановлені строки свої зобов'язання щодо своєчасної оплати прийнятого за Договором товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 29946,84 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Судом встановлено, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Судом, згідно матеріалів справи встановлено, що позивачем на виконання умов Договору поставки №184 від 25.12.2014 р. було поставлено обумовлений Товар, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками видатковими накладними на загальну суму 29 946,84 грн.

Згідно з нормою ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 29 946,84 грн.

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та з урахуванням вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивач зобов'язання за Договором поставки виконав в узгодженому порядку, що не спростовується відповідачем. Проте відповідач, в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов Договору, не оплатив вартість поставленого товару, доказів на підтвердження виконання взятих на себе договірних зобов'язань в повному обсязі суду не надав.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому статтями 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, не надав суду доказів сплати позивачу грошових кошти в сумі 29 946,84 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш продукт плюс" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Позивачем, за неналежне виконання грошових зобов'язань нараховано до стягнення з відповідача пеню в розмірі 7 983,20 грн., 3% річних у сумі 492,03 грн. та інфляційні збитки в розмірі 5 282,09 грн.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.2 Договору поставки (в редакції, викладеній у Протоколі розбіжностей від 25.12.2014 р.) передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару, визначених у Договорі, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, що міститься в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позивачем вірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 7983,20 грн., а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару, позивачем нараховано 492,03 грн. 3% річних та 5 282,09 грн. інфляційних збитків.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахування 3% річних у розмірі 492,03 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт Закон 9.1.3", суд дійшов висновку, що в даному випадку арифметично вірний розмір інфляційних втрат складає 4 883,94 грн. В частині 398,15 грн. інфляційні збитки нараховані неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 525, 526, 530, 546, 549, 625, 627-629, 638, 655, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, статтями 175, 193, 216, 230, 265 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Компанія "Маркет Плюс" (33024, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 446, офіс 52, код ЄДРПОУ 38771608) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш продукт плюс" (02660, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 3, код ЄДРПОУ 39375744) суму основного боргу за Договором поставки №184 від 25.12.2014 року в розмірі 29 946 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 84 коп., пеню в розмірі 7 983 (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн. 20 коп., 3% річних у сумі 492 (чотириста дев'яносто двi) грн. 03 коп., інфляційні збитки в розмірі 4883 (чотири тисячi вісімсот вісімдесят три) грн. 94 коп. та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 206 (одна тисяча двісті шість) грн. 90 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних збитків у розмірі 398,15 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.11.2015 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

справа №922/5717/15