Рішення

від 20.11.2015 по справі 914/3255/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2015р. Справа№ 914/3255/15

Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства В«ІнвестбудВ» , м.Тернопіль

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«В.Д.С. АгроВ» , с.Завидче Радехівського району Львівської області

про стягнення 57 404,83 грн.

Представники:

від позивача ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 01.09.2015р.);

від відповідача ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 06.10.2015р.)

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Судове засідання за клопотанням позивача проводиться в режимі відеоконференції.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Приватним підприємством В«ІнвестбудВ» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«В.Д.С. АгроВ» про стягнення 57 404,83 грн.

Ухвалою суду від 14.09.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 07.10.2015р. В судовому засіданні 07.10.2015р. судом оголошено перерву до 21.10.2015р. Ухвалою суду від 21.10.2015р. продовжено строк розгляду спору, клопотання Приватного підприємства В«ІнвестбудВ» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та відкладено розгляд справи на 20.11.2015р.

Представник позивача подав заяву (вх.№5405/15 від 18.11.2015р.) про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог, в якій Приватне підприємство В«ІнвестбудВ» просить стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«В.Д.С. АгроВ» заборгованість в розмірі 57 359,79 грн., яка складається із:

- заборгованості за договором №46 від 20.08.2012р. в розмірі 6 717,81 грн., з яких 1 893,00 грн. - основний борг, 2 507,93 грн. - пеня, 764,82 грн. - 3% річних та 1 552,06 грн. - інфляційні втрати;

- заборгованості за договором №57 від 15.10.2012р. в розмірі 50 641,98 грн., з яких 26 543,00 грн. - основний борг, 1 981,56 грн. - пеня, 2 183,60 грн. - 3% річних та 19 933,82 грн. - інфляційні втрати.

Крім того представником позивача подано додаткові пояснення (вх.№50027/15 від 18.11.2015р.) в яких Приватне підприємство В«ІнвестбудВ» зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а тому доводи відповідача у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених у поданому відзиві (вх.№42989/15) на позовну заяву.

Даний спір розглядається судом з врахуванням заяви позивача (вх.№5405/15.) про зменшення розміру позовних вимог, в якій Приватне підприємство В«ІнвестбудВ» просить стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«В.Д.С. АгроВ» заборгованість в розмірі 57 359,79 грн., яка складається із:

- заборгованості за договором №46 від 20.08.2012р. в розмірі 6 717,81 грн., з яких 1 893,00 грн. - основний борг, 2 507,93 грн. - пеня, 764,82 грн. - 3% річних та 1 552,06 грн. - інфляційні втрати;

- заборгованості за договором №57 від 15.10.2012р. в розмірі 50 641,98 грн., з яких 26 543,00 грн. - основний борг, 1 981,56 грн. - пеня, 2 183,60 грн. - 3% річних та 19 933,82 грн. - інфляційні втрати.

Таким чином позивачем до стягнення заявлено 57 359,79 грн., з яких 28 436,00 грн. - основний борг, 4 489,49 грн. - пеня, 2 948,42 грн. - 3% річних та 21 485,88 грн. - інфляційні втрати.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд,-

встановив:

Між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«В.Д.С. АгроВ» (надалі - замовник) та Приватним підприємством В«ІнвестбудВ» (надалі - виконавець) укладено договори на виконання робіт по монтажу, наладці і технічному обслуговуванні обладнання організацій і підприємств, а саме договір №46 від 20.08.2012р. та договір №57 від 15.10.2012р., відповідно до умов яких замовник здає, а виконавець приймає на себе виконання робіт по переліку, в об'ємах, в кількості і в строки вказані в договорі.

Пунктом 2.4.2. договорів передбачено, що замовник зобов'язаний проводити щомісячно розрахунки за виконані роботи при представленні акту форми КБ-2В за фактично виконану роботу протягом 5 днів.

Як стверджує позивач, він свої обов'язки за договором №46 від 20.08.2012р. та договором №57 від 15.10.2012р. виконав в повному обсязі, виконавши роботи на загальну суму 73 436,00 грн. Зокрема по договору №46 від 20.08.2012р. виконано робіт на суму 46 893,00 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2012р. на суму 46 893,00 грн., а по договору №57 від 15.10.2012р. виконано робіт на суму 26 543,00 грн., що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р. на суму 8 486,00 грн. та актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012р. на суму 18 057,00 грн.

Однак, як зазначено у позовній заяві, відповідач сплати кошти лише на виконання умов договору №46 від 20.08.2012р. в сумі 45 000,00 грн.

Таким чином позивач стверджує, що заборгованість за виконані роботи за договором №46 від 20.08.2012р. становить 1 893,00 грн., а за договором №57 від 15.10.2012р. - 26 543,00 грн.

Відповідно до п.2.5. договорів за несвоєчасне перерахування коштів на рахунок виконавця після закінчення робіт замовник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Отже керуючись п.2.5. договорів позивачем нараховано відповідачу пеню на загальну суму 4 489,49 грн.

Крім того, керуючись нормами ст.625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 2 948,42 грн. - 3% річних та 21 485,88 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у ньому. Також відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати строк позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено договори на виконання робіт по монтажу, наладці і технічному обслуговуванні обладнання організацій і підприємств, а саме договір №46 від 20.08.2012р. та договір №57 від 15.10.2012р., відповідно до умов яких відповідач здає, а позивач приймає на себе виконання робіт по переліку, в об'ємах, в кількості і в строки вказані в договорі.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2012р. на суму 46 893,00 грн., актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р. на суму 8 486,00 грн. та актом приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012р. на суму 18 057,00 грн.

Акт за серпень 2012р. підписаний сторонами 31.08.2012р., акт за жовтень 2012р. підписаний сторонами 31.10.2012р., акт за листопад 2012р. підписаний сторонами 30.11.2012р.

Пунктом 2.4.2. договорів передбачено, що замовник зобов'язаний проводити щомісячно розрахунки за виконані роботи при представленні акту форми КБ-2В за фактично виконану роботу протягом 5 днів.

В матеріалах справи містяться докази здійснення відповідачем часткових оплат на суму 45 000,00 грн. Зокрема відповідачем 28.09.2012р здійснено часткову оплату на суму 15 000,00 грн., 29.01.2013р. на суму 15 000,00 грн. та 05.06.2013р. на суму 15 000,00 грн. Докази сплати решти суми (28 436,00 грн.) в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Щодо відзиву в якому відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення 1 893,00 грн. основного боргу за договором №46 від 20.08.2012р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як зазначалось вище акт за серпень 2012р. підписаний сторонами 31.08.2012р., а пунктом 2.4.2. договору передбачено, що замовник зобов'язаний проводити щомісячно розрахунки за виконані роботи при представленні акту форми КБ-2В за фактично виконану роботу протягом 5 днів . Тобто останнім днем для оплати за вказаним актом є 05.09.2012р., а першим днем виникнення заборгованості за вказаним актом є 06.09.2012р.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява була надіслана на адресу господарського суду Львівської області 06.09.2015р. (відмітка поштового відділення на описі вкладення у цінний лист та на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява). Таким чином позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовною заявою в межах строків позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 28 436,00 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.2.5. договорів за несвоєчасне перерахування коштів на рахунок виконавця після закінчення робіт замовник зобов'язується сплатити пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Статтею 1. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вказаного закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем до стягнення заявлено 4 489,49 грн. пені. Однак як вбачається із поданого розрахунку позивачем не враховано, що у 2012р. 366 днів, розрахунок здійснювався позивачем із розрахунку 365 днів у році. Крім того при підрахунку пені за невиконання відповідачем умов договору №46 від 20.08.2012р., позивачем не враховано здійснену ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«В.Д.С. АгроВ» оплату 29.01.2013р. на суму 15 000,00 грн.

Відповідно до здійсненого судом перерахунку, розмір пені становить 4 262,18 грн., однак, як зазначалось вище, відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати строк позовної давності.

Позовна давність в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову , якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України , за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як вбачається із матеріалів справи позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 06.09.2015р.

Відтак, на підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення пені сплив.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені слід відмовити.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 21 485,88 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Із розрахунку позовних вимог вбачається, що інфляційні втрати за невиконання умов договору №57 від 15.10.2012р. нараховані за період з 06.11.2012р. по 24.08.2015р. включно (по акту виконаних робіт за жовтень 2012р.) та з 06.12.2012р. по 24.08.2015р. включно (по акту виконаних робіт за листопад 2012р.).

За неналежне виконання умов договору №46 від 20.08.2012р. позивач нараховує інфляційні втрати за період з 06.09.2012р. по 27.09.2012р. на суму боргу 46 893,00 грн., за період з 28.09.2012р. по 28.01.2013р. на суму боргу 31 893,00 грн. та за період з 06.06.2013р. по 24.08.2015р. включно на суму боргу 1 893,00 грн. При цьому у розрахунку, позивач зазначає, що інфляційних втрат за період з 29.01.2013р. по 05.06.2013р. не було.

Суд звертає увагу позивача, що якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 21 087,63 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 2 948,42 грн. - 3% річних суд зазначає наступне.

Як вбачається із поданого розрахунку, позивачем не враховано, що у 2012р. 366 днів, розрахунок здійснювався позивачем із розрахунку 365 днів у році. Крім того при підрахунку 3% річних за невиконання відповідачем умов договору №46 від 20.08.2012р., позивачем частково невірно визначено періоди нарахування 3% річних. Зокрема позивачем здійснюється розрахунок за період з 29.01.2013р. по 04.06.2013р ., а далі з 05.05.2013р. по 25.08.2015р.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2 892,59 грн. - 3% річних.

Таким чином, оцінивши зібрані докази, враховуючи наведене, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №140 від 26.08.2015р. на суму 1827,00 грн.

Відповідно до ст.49 ГПК України сплату судового в розмірі 1 827,00 грн. слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, оскільки позов слід задоволити частково. Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 669,54 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«В.Д.С. АгроВ» (80233, Львівська область, Радехівський район, с.Завидче, вул.Центральна, буд.99, код ЄДРПОУ 34677826) на користь Приватного підприємства В«ІнвестбудВ» (46010, м.Тернопіль, вул.Енергетична, буд., 5, код ЄДРПОУ 32578229) 28 436,00 грн. - основного боргу, 2 892,59 грн. - 3% річних, 21 087,63 грн. - інфляційних втрат та 1 669,54 грн. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 25.11.2015р.

Суддя Петрашко М.М.