Рішення

від 25.11.2015 по справі 914/3447/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2015р. Справа№ 914/3447/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

За позовом: до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ВЕНТ", м.Яворів Львівської області про: стягнення коштів та неустойки за договором купівлі-продажу. Ціна позову : 87566,40 грн. Суддя Кітаєва С.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3- представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача : не з'явився;

Права та обов'язки згідно ст. ст. 20, 22 ГПК України суд роз'яснив представнику позивача. Заяви про відвід судді не надходили. Клопотань про технічну фіксацію від сторін не надходило.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, м.Луцьк до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ВЕНТ", м.Яворів Львівської області про стягнення коштів та неустойки за договором купівлі-продажу. Ціна позову: 105 390,35 грн., з яких: 87566,40 грн. отримані відповідачем від позивача кошти, на які не поставлено товар, 17823,95 грн. нараховані позивачем відповідно до ст..536 ЦК України проценти.

Ухвалою суду від 30.09.2015р. за даним позовом порушено провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09.11.2015р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

Ухвалою суду від 09.11.2015р. розгляд справи відкладено на 25.11.2015р.

19.11.2015р. за вх.№50199/15 позивач подав додаткові пояснення, які просить суд прийняти їх як уточнення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 90033,86 грн., з яких: 87566,40 грн. основного боргу (отримані відповідачем від позивача кошти, на які не поставлено товар), 453,43 грн. 3% річних, 2014,03 грн. інфляційних втрат.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 25.11.2015р. забезпечив, позовні вимоги, із врахуванням поданого уточнення просить задоволити.

Крім того, в судовому засіданні подав підтвердження від 25.11.2015р. №202 (вх..№51237/15), що станом на 25.11.2015р. заборгованість у розмірі 87566,40 грн. не змінилась і залишилась не погашеною.

Відповідач в судове засідання 25.11.2015р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду від 30.09.2015р. та від 09.11.2015р. не повідомив. Про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений за адресою зазначеною у позовній заяві: 81000, Львівська область, м.Яворів, вул.Шевченка, 6А. Кореспонденція з ухвалою суду про порушення провадження у справі від 06.11.2015р. повернулась на адресу суду (вх.№48058/15 від 06.11.2015р.) з відміткою відділу пошти: "за закінченням терміну зберігання". Щодо отримання ухвали суду про відкладення розгляду справи від 09.11.2015р. в матеріалах справи відомості відсутні.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ВЕНТ", зареєстрований за адресою: 81000, Львівська область, м.Яворів, вул.Шевченка, 6А. Зазначена адреса відповідає адресі, яку вказав позивач у позовній заяві і на яку ним скеровано відповідачу копію позовної заяви з додатками, а судом - ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення. Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов"язки сторін, серед яких, зокрема і право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов"язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед"явлення до нього позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача та відзиву відповідача на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача з приводу поданого позивачем уточнення позовних вимог вх..№50199/15 від 19.11.2015р. р., розглянувши його, суд прийшов до висновку про те, що воно підлягає прийняттю до розгляду лише в частині основного боргу у розмірі 87566,40 грн. , з огляду на таке.

Положеннями пункту 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що ГПК України , зокрема статтею 22 цього Кодексу , не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Оцінивши подані позивачем уточнення позовних вимог вх..№50199/15 від 19.11.2015р. р та виходячи з їх змісту а також змісту раніше поданої позовної заяви від 08.09.2015 р. (вх.№3549) та конкретних обставин справи, суд розцінює подані позивачем уточнення позовних вимог як заяву, якою зменшено розмір заявлених позовних вимог (оскільки не заявлено вимогу про стягнення нарахованих відповідно до ст.536 ЦК України процентів в сумі 17823,95 грн.), однак, у якій заявлено додаткові вимоги про стягнення 2014,03 грн. втрат від інфляції та 453,43 грн. 3% річних , що суперечить вимогам частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

З викладеного можна суд приходить до висновку, що позивач уточнюючи позовні вимоги, крім стягнення основного боргу у розмірі 87566,40 грн., додатково просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, тоді як вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не були первинно заявлені у позовній заяві, відтак, такі вимоги є новими , додатковими вимогами, які не підлягають до прийняття до розгляду у даній справі.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві (п.3.10. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.11 р.)

Тому збільшення (зменшення) розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Уточнення позовних вимог, які подані позивачем до справи, приймаються до розгляду лише в частині вимоги про стягнення суми основного боргу, 87566,40 грн. , і в ці й частині розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог. Оскільки в іншій частині вимог уточнення позовних вимог (заява) за своєю суттю є доповненням заявлених вимог новими , додатковими вимогами, які не були первинно заявлені у позовній заяві і, які фактично змінюють як предмет так і підстави позову, що не допускається в силу положень ч.4 сть.22 ГПК України, то в частині вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних суд відмовляє в задоволенні поданих уточнень позовних вимог. Уточнення позовних вимог приєднано до матеріалів справи, оскільки такі в день поступлення пройшли реєстрацію в документообігу господарського суду Львівської області і підлягають прийняттю до розгляду в частині вимоги про стягнення 87566,40 грн.

Судом встановлено:

На підставі домовленостей між сторонами, відповідач у справі, ТзОВ «М-ВЕНТ», виставив позивачу , ФОП ОСОБА_1, рахунок №19 від 29 жовтня 2014 року на оплату товару, а саме - повітряно-опалювального агрегату TERM-1W-L-SS-II в кількості 9 одиниць по ціні 7 374,00 грн. (без ПДВ) за одну штуку, та регуляторів обертів ARW-1.2 в кількості 9 одиниць, по ціні 734,00 грн. (без ПДВ ) за одну штуку, в загальному - на суму 87 566,40 грн. Рахунок на оплату підписаний уповноважено особою ТзОВ «М-ВЕНТ», завірений гербовою печаткою товариства, юридичної особи. Як зазначено у рахунку на оплату, оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Товар відпускається на фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника (постачальник - ТзОВ «М-ВЕНТ».

Покупець, Фізична особа-підприємець, ОСОБА_1, прийнявши умови постачальника та погодивши істотні умови поставки, у тому числі вартість, вид (асортимент) товару та його кількість, 07 листопада 2014 року перерахував на розрахунковий рахунок постачальника, який вказаний у рахунку на оплату, кошти в сумі 87 566,40 грн., вказавши у графі платіжного доручення «призначення платежу» : « за товар згідно рах.№19 від 29.10.2014р. , у т.ч. ПДВ 20% 14 594,40 грн.». Платіжне доручення №407 від 07 листопада 2014 року підписане ФОП ОСОБА_1 та завірено його печаткою.

Оскільки, по факту отримання коштів, в відповідач не поставив позивачу погоджений сторонами товар, позивач звернувся до відповідача з вимогою (претензією) від 08 вересня 2015 року у якій (у зв»язку із непоставкою товару) вимагав від відповідача у семиденний термін з моменту отримання цієї вимоги (претензії) повернути йому отримані кошти в сумі 87 566,40 грн., а також перерахувати 17 823,95 грн. штрафних санкцій та попереджував відповідача, що у випадку неповернення коштів, позивач змушений буде звертатись з позовом до суду про примусове їх стягнення. Докази надіслання вимоги (претензії) долучено до матеріалів справи.

Станом на момент звернення позивача з позовом до суду, як і на момент вирішення спору, відповідач не повернув позивачу кошти в сумі 87 566,40 грн. та не поставив позивачу товар на ці кошти. Доказів зворотнього матеріали справи не містять і відповідачем до справи не подані.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Приписами статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України , господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.202 ЦК України , правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1, 2 ст.205 ЦК України , правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ст.181 ГК України , допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Беручи до уваги, що відповідач виставив позивачу для оплати рахунок, а останній, в свою чергу, оплатив (підтверджується відповідними платіжним дорученням №407 від 07.11.2014р.),і ці документи підписані сторонами та завірені їх гербовими печатками, суд дійшов висновку, що між сторонами укладений договір поставки у спрощений спосіб.

На підставі вчиненого правочину між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, до яких підлягають застосуванню положення, які регулюють правовідносини, які виникають із договору купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України ).

Частиною 1 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу .

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу .

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив відповідачу передплату у розмірі 87566,40грн., що підтверджується платіжним дорученням №407 від 07.11.2015р.

Сторони узгодили, що товар відпускається покупцю за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Кошти перераховані постачальнику 07 листопада 2014 року і поступили на його рахунок. Однак, отримавши кошти, постачальник не поставив покупцю товар. Умова про поставку товару не залежить від інших обставин, ніж як від факту поступлення коштів. Кошти прийняті постачальником, не повернуті постачальником з його рахунку на рахунок покупця, про їх надходження постачальнику було відомо з банківських документів по рахунку на який поступили кошти. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Вимога (претензія) позивача повернути перераховані кошти у семиденний термін з моменту отримання вимоги, залишена відповідачем без реагування .

Таким чином у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок поставити його.

Проте, відповідач не здійснив поставку товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України , якщо у зобов»язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Відповідно до ч.32 ст.%№) ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч.2 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Порушення продавцем строку передання покупцеві попередньо оплачених товарів породжує на стороні покупця дві правомочності, одну із яких покупець може використати на свій розсуд: 1) пред'явити вимогу про передання оплаченого товару; 2) вимагати повернення суми попередньої оплати. Реалізація другої із названих правомочностей означає, що він конклюдентними діями відмовився від прийняття виконання. Відмову від прийняття виконання в такий спосіб у цьому випадку слід вважати такою, що ґрунтується на спеціальному положенні ч.2 ст.693 ЦК України і є правомірною.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ТзОВ "М-ВЕНТ" поставило позивачу товар, за який було проведено попередню оплату позивачем, а також відсутні докази повернення усієї суми попередньої оплати.

Враховуючи, що відповідач не поставив позивачу товар та не повернув сплачену позивачем суму попередньої оплати, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 87566,40грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, то суд прийшов до висновку, що позовні вимоги, з врахуванням заяви про зменшення позовнихз вимог вх..№50199/15 від 19.11.2015р., підлягають задоволенню повністю на суму 87566,40 грн. заборгованості.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на відповідача у розмірі 1313,50 грн. (1,5% ціни позову).

Керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх.№50199/15 від 19.11.2015р., задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «М-ВЕНТ» (81000, Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул..Шевченка, буд.6-А, ідентифікаційний код 39107728) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 87566,40 грн. основного боргу, 1313,50 грн. судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Дане рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду. Строк і порядок набрання рішенням законної сили та оскарження визначені ст.ст.85,91,93 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено - 30.11.2015р

Суддя Кітаєва С.Б.