Постанова

від 24.11.2015 по справі 910/18113/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р. Справа№ 910/18113/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Філімоновій І.Є.

за участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 24.11.15року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско - В" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року по справі №910/18113/15 (суддя - Привалов А.І.) про вжиття заходів до забезпечення позову

за позовом Заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради;

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско - В";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп";

3. Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві;

4. Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України;

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест";

про визнання права власності, визнання недійсним договору, витребування майна, відновлення становища яке існувало до скасування рішення про державну реєстрацію.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп", 3) Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, 4) Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання права власності, визнання недійсним договору, витребування майна, відновлення становища яке існувало до скасування рішення про державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 набув право власності на самочинно збудовані нежитлові будівлі у м. Києві за адресами: вул. Мілютенка, 7-б (загальна площа 910,30 кв. м.) та вул. Лісківська, 9-б/22 (загальною площею 264,70 кв. м.) на підставі судового рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008р. та ухвали від 10.11.201р. у цивільній справі № 2-366/08. В подальшому, між ТОВ "Преско-В" та ТОВ "Авалон Комерц Груп" 29.12.2011р. було укладено договори купівлі-продажу вказаних об'єктів нерухомого майна. Однак, під час проведення перевірки прокуратурою Деснянського району м. Києва на підставі листа Гребінківського районного суду Полтавської області за вих. № 411/15-вих від 05.03.2015р. було встановлено відсутність рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008р. та ухвали від 10.11.201р. у цивільній справі № 2-366/08, якими визнано право власності за ТОВ "Преско-В" на об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі, розташовані у м. Києві за адресами: вул. Мілютенка, 7-б (загальна площа 910,30 кв. м.) та вул. Лісківська, 9-б/22 (загальною площею 264,70 кв. м.) та зобов'язано здійснити державну реєстрацію. Також, прокуратурою було встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані спірні об'єкти нерухомого майна, відповідачу-1 у власність або користування Київською міською радою не надавались.

В позовній заяві, також прокурор просив вжити заходи до забезпечення позову, а саме накласти арешт на нежитлову будівлю торгівельного призначення по вул. Мілютенка, 7б у м. Києві та на нежитлову будівлю торгівельного призначення по вул. Лісківська, 9б/22 у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/18113/15 клопотання Заступника прокурора Деснянського району м. Києва про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено, накладено арешт на нежитлову будівлю торгівельного призначення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 24940780000) по вул. Мілютенка, 7б (площею 910,30 кв. м.) у м. Києві, вартістю 369 840 грн. (номер запису про власність 10553082 від 25.07.2015р.) та на нежитлову будівлю торгівельного призначення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 25194980000) по вул. Лісківська , 9б/22 (площею 264,70 кв. м.) у м. Києві, вартістю 108 810 грн. (номер запису про власність 10552898 від 25.07.2015р.).

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Преско - В", звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/18113/15, та винести нову ухвалу, якою в задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала Господарського суду міста Києва прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №910/18113/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско - В" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 26.10.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 10.11.15р.

В судове засідання 10.11.2015р. з'явився прокурор, представники позивача та відповідача 2. Представники відповідачів 1,3,4,5 у судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року було задоволено клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи та у зв'язку з неявкою представників відповідача 1,3,4,5 розгляд справи було відкладено на 24.11.2015 року.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.09.2015 р року у справі № 910/18113/15 скасувати та винести нову ухвалу, якою відмовити прокурору в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні апеляційного господарського суду просили відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржувану ухвалу.

Представники відповідачів 1,3,4,5 в судове засідання 24.11.2015 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідачів 1,3,4,5.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідно до ч.5 ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, перевіривши правильність застосування Господарським судом міста Києва при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального та матеріального права, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 925/18113/15 прийнята з вірним застосуванням норм чинного законодавства, є обґрунтованою з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення господарського суду. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за

яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У разі вжиття заходів до забезпечення позову з ініціативи господарського суду відповідні дії мають бути мотивовані з урахуванням, зокрема, наведеного, а також припису пункту 3 частини другої статті 86 ГПК.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до постанови Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 р. N 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовними вимогами.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16 адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Як вбачається із заяви про вжиття заходів забезпечення позову прокурор просить накласти арешт на майно відповідача з метою уникнення можливого відчуження стороною належного йому на праві власності майна, що на думку прокурора може ускладнити виконання рішення у майбутньому.

Обираючи, який саме захід забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого. За позовами про визнання права власності (іншого речового права) або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуальне визначене майно. В такому разі в ухвалі про забезпечення позову мають зазначатися ознаки, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна, та за необхідності місцезнаходження майна.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5, відповідно до п 5.6.1. якої арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

За таких обставин, накладення арешту на майно включає в себе також заборону вчинення дій щодо розпорядження таким майном, в тому числі, щодо його відчуження.

Заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Накладення арешту на майно забезпечує розумність, обґрунтованість та адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову та забезпечує збалансованість інтересів сторін, оскільки такий захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності відповідача, а спрямований саме на збереження майна відповідача до вирішення справи по суті.

Судом першої інстанції було достовірно встановлено, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що після порушення провадження у справі на підставі договорів купівлі-продажу від 25.07.2015р. ТОВ "Авалон Комерц Груп" здійснено відчуження спірних об'єктів нерухомого майна, розташованих у м. Києві по вул. Мілютенка, 7-б та м. Київ, віл. Лісківська, 9б/22, на користь ТОВ "Аурум Інвест".

Отже, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Крім того, існує зв'язок між визначеним предметом спору і заходами до забезпечення позову, і заходи забезпечення позову є адекватними позовним вимогам та спрямовані на попередження порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача і забезпечення виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви позивача та необхідність вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, так як їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Щодо доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, з приводу порушення місцевим господарським судом норм процесуального права колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

А отже в даному випадку неявка представника ТОВ «Аурум Інвест» при вирішенні питання щодо необхідності обрання заходу забезпечення позову не є порушенням норм процесуального права та не може бути підставою для скасування ухвали Господарського суду м. Києва від 23.09.2015 року № 910/18113/15 за наявності об'єктивних причин для застосування відповідних заходів забезпечення позову.

Щодо сплати судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову, то згідно редакції ЗУ «Про судовий збір», на момент подання такої заяви, органи прокуратури були звільнені від сплати судового збору.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 106 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 66, 67, 101, 103 - 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преско-В» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду м. Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/18113/15 залишити без змін.

Матеріали справи №910/18113/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко