Постанова

від 24.11.2015 по справі 922/3350/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р. Справа № 922/3350/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № 02-36/385 від 05.02.2015 року.

відповідача - не з"явився.

третьої особи - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма В«ТеатральнаВ» (вх.№ 4731 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 31 січня 2014 року по справі №922/3350/13,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Театральна", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Безлюдівка Харківської області

про звернення стягнення на предмет іпотеки ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.01.2014 року по справі №922/3350/13 (суддя Доленчук Д.О. ) позов задоволено повністю. В рахунок часткового погашення заборгованості (ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк") за додатковою угодою № 2 від 11.09.2007 року до Генерального договору № 805/6/18/7-149 від 07.09.2007 року в розмірі 3702000,00 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірма В«ТеатральнаВ» шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" права власності на нежитлові приміщення 2-го поверху № 1-5, 7 частина №14 площею 47,3 кв. м., №19, 29, 30, 37, II, III, частини приміщення № ІV площею 6,7 кв. м., загальною площею 622,5 кв. м. в літ В«А-2В» , розташованих за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська, буд. 38-А. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма В«ТеатральнаВ» на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 68820,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Театральна" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2014 року по справі №922/3350/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідачем у апеляційній скарзі не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2014 року по справі №922/3350/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Театральна" та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не сповістили.

За статтею 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду , основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач та третя особа своїх представників у судове засідання не направили, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволення з наступних підстав.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.09.2007 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор - позивач у справі) та ОСОБА_2 (позичальник - третя особа у справі) було укладено генеральний договір для мікрокредитів за №805/6/18/7-149.

За умовами пункту 1 договору, кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у гривнях та/або доларах США, євро, в межах загального ліміту, що дорівнює або є еквівалентним за офіційним курсом гривні до іноземної валют, встановлених Національним банком України станом на дату укладення цього договору, 9900000 грн., на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальник зобов'язується повернути кредит у строк та на умовах, визначених цим договором та додатковим угодами до нього, сплатити проценти у розмірах, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в додаткових угодах до цього договору, та є невід'ємною частиною. Кредитування за договором здійснюється протягом періоду з 07.09.2007 по 05.09.2017 року, включно (пункт 3 договору).

За умовами пункту 8.3 - договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та скріплення печатками юридичної особи та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Надалі, зобов'язаними сторонами було укладено низку додаткових угод, згідно яких були внесені доповнення до генерального договору для мікрокредитів за №805/6/18/7-149 від 07.09.2007 року, зокрема, встановлена сума, мета та строк кредиту, розмір процентної ставки, порядок погашення кредиту та спосіб надання кредиту (а. с. 25-55, том 1).

07.09.2007 року між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (іпотекодержатель - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Театральна" (іпотекодавець - відповідач у справі) укладено іпотечний договір №805/13/18-5/7-914, за умовами якого (пункт 1.1) іпотекодавець передає в наступну іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань позичальником основного зобов'язання, нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху №1-5, 7, частина №14 пл. 47,3 кв. м., №19, 29, 30, 37, II, III, частини приміщення № ІV пл. 6,7 кв. м., загальною площею 622,5 кв.м. в літ В«А-2В» , заставною вартістю - 4086710,00 грн. розташованих за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська, буд. 38-А та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень б/н від 17.01.2006 року, право власності на яке зареєстроване КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №9704174, реєстраційний номер 13684476 (номер запису 2584 в книзі 1) від 31.01.2006 року (пункт 1.1.1 договору).

Загальна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 4086710,00 грн. Балансова вартість предмету іпотеки вказана в пункті 1.1.1, відповідно до витягу з реєстрації прав власності на нерухоме майно №15303572 виданого комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» від 20.07.2007 року, становить 289577,00 грн. (пункт 1.2, 1.3 договору).

Статтею 4 визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: 1. на підставі рішення суду, або 2. на підставі виконавчого напису нотаріуса, або 3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або 4. шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або 5. шляхом організації іпотеко держателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодедавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

У зв'язку з невиконанням позичальником умов генерального договору за №805/6/18/7-149 від 07.09.2007 року (з урахуванням договорів про зміни та доповнення та додатків до нього), позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на майно Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Театральна", що було передано в іпотеку.

Нормативно обґрунтовуючи позов, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" посилається на приписи статті 16, 392 Цивільного кодексу України та на статті 33, 35, 37 Закону України «Про іпотеку» за змістом яких у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з частинами 1, 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 7 листа Верховного Суд України від 01.02.2014 року «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 року» дано наступне роз'яснення.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статті 526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини 2 статті 16 Цивільного Кодексу України, частини 3 статей 33, 36, частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 11.12.2013 року у справі N 6-124цс13).

У відповідності до постанови судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 11.12.2013 року у справі N 6-124цс13, за частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

За приписами частини першої статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Колегія суддів вважає в контексті статті 392 Цивільного кодексу України, що позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов'язальних правовідносинах. Такі права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних правовідносинах, мають захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Отже, як свідчить аналіз чинного законодавства і практики його застосування, лише власники майна можуть заявляти позов про визнання права власності. Це означає, по - перше, що ним є особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову); по-друге, ніхто інший, окрім власника (тобто не його спадкоємці та інші зацікавлені особи).

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається саме на пункт 4.6 іпотечного договору, який, на його думку, є підставою для здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією позивача, зазначає, що в даному випадку він не вірно трактує норми чинного законодавства України та положення іпотечного договору, з урахуванням наступного.

По-перше, позивач не є власником спірного майна, а є іпотекодержателем.

По-друге, відповідач не може бути належним відповідачем у справі про визнання права власності на майно, що перебуває в іпотеці у позивача, оскільки дане майно є власністю саме відповідача.

По-третє, у відповідності до пункту 4.6 іпотечного договору, одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, які застосовуються за вибором іпотекодержателя є задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Отже, умовами іпотечного договору не передбачено право позивача, відповідно з яким визнається його право власності на предмет іпотеки. Натомість - передбачено право передачі права власності на предмет іпотеки. Отже, позивач тлумачить норми законодавства та умови договору на власний розсуд і ототожнює поняття «передачі права власності» та «визнання права власності» при зверненні з позовом у даній справі до суду.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що Законом України від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року та Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручан ня в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими слова ми, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

З позиції Європейського суду «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності.

В Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) від 07.10.2010 року Верховний Суд України вказав наступне: "Узагальнення судової практики показало, що в окремих випадках банки пред'являють вимоги про припинення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки та визнання вказаного права за банком, маючи на увазі спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність. Проте у судах виникло питання про те, що такий спосіб захисту порушеного права кредитора в судовому порядку не відповідає положенням розділу 5 Закону України «Про іпотеку», оскільки задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на майно за положеннями статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено лише в порядку позасудового врегулювання спору".

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки визначено у розділі V Закону України «Про іпотеку». Згідно приписів статті 33 зазначеного Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (частина 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Так, пунктом 4.6.4 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким іпотекодержатель набуває право від свого імені продати майно у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку». Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно приписів статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Проте, як вбачається із наявних матеріалів справи та пояснень, наданих представниками сторін при розгляді апеляційної скарги, позивач не скористався своїм правом на здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки, у випадку не виконання боржником свого основного зобов`язання за кредитним договором, шляхом подання відповідної заяви та іпотечного договору до державних органі, що здійснюють реєстрацію права власності.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, є передчасними, а тому не підлягають задоволенню з огляду на приписи статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, банк вже реалізував своє право на задоволення вимог, обравши один із способів звернення стягнення, визначених Законом України «Про іпотеку» та умовами іпотечного договору, а саме: за рішенням суду, яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.2011 року у справі № 57/35-10 прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог; позов задоволено частково; на задоволення вимог ПАТ В«УкрсоцбанкВ» , за Генеральним договором № 805/6/18/7-149 від 07.09.2007 року, укладеним з ОСОБА_2, у загальному розмірі 15 825 768,06 грн., з яких, 6 630 264,00 грн. - поточна заборгованість за кредитом, 56 355,79 грн. - поточна заборгованість за відсотками, 3 076 952,97 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 4 385 546,91 грн. - прострочена заборгованість за відсотками, 1 676 648,39 грн. - пеня по простроченому кредиту та процентам, звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення 2-го поверху №№1-5,7, частина № 14 пл. 47,3 кв. м., № 19,29,30,37,11, III, частини приміщення № IV, пл. 6,7 кв. м, загальною площею 622,5 кв.м. в літ. "А-2", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Цілиноградська, 38-А, які належать ТОВ фірма В«ТеатральнаВ» на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № б/н від 17.01.2006 року, засвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3, за реєстровим № 247, акт прийому-передачі від 17.01.2006 року, право власності на яке зареєстроване КП В«Харківське районне бюро технічної інвентаризаціїВ» згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 9704174, реєстраційний номер 13684476 (номер запису 2584 в книзі 1) від 31.01.2006 року; визначено у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону, надавши іпотекодержателю - ПАТ В«УкрсоцбанкВ» право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки; - початкову ціну предмету іпотеки для подальшої реалізації встановлено у розмірі 2 955 700,00 грн., згідно звіту від 22.09.2011 року, виконаного ТОВ В«Незалежна профгрупаВ» ; надано ПАТ В«УкрсоцбанкВ» в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за Генеральним договором № 805/6/18/7-149 від 07.09.2007 року. Також рішенням стягнуто з ТОВ фірми В«ТеатральнаВ» на користь ПАТ В«УкрсоцбанкВ» в особі Харківської обласної філії 25 330,00 грн. державного мита та 234,35 грн. державного мита, а у іншій частині вимог в задоволені відмовлено.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

Згідно з практикою Європейського Суду одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 року).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 року у справі „Христов проти УкраїниВ» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Суду у справі BRUMГRESCU v. ROMANIA no.28342/95 § 66 від 28.11.1999 року). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З огляду на визначене, беручи до уваги, що ані умовами чинного законодавства України, ані умовами іпотечного договору не передбачено, право повторно звернення іпотекодержателя до суду із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, в будь-який визначений законом чи іпотечним договором спосіб, якщо вже таке право судового рішення було ним реалізоване раніше в інший спосіб та є відповідне рішення суду, що набрало чинності, колегія суддів відмовляє у задоволенні позову.

На думку позивача, процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2014 року по справі №922/3350/13 сплив, і відповідач не може захистити свої права через подання апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні норми закріплені і в Законі України від 07.07.2010 року «Про судоустрій і статус суддів» (із змінами і доповненнями, який діяв на момент подання заяв) - кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (частина 1 статті 7). Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України (частина 3 статті 7). Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якої вона віднесена процесуальним законом.

Пункт 1 статті 6 Конвенції, визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Конституційне право на судовий захист складається з можливості поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і закріплена в судовому акті та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що закріплено також і в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист, що гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду (пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України).

Таким чином, обмеження відповідача у правовому захисті індивідуальних інтересів, особливо, у зверненні до суду із апеляційною скаргою на рішення, суперечать положеннями Конституції України та Конвенції, які мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), та гарантують кожній особі право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2014 року по справі №922/3350/13 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, 103, 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Театральна" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.01.2014 року по справі №922/3350/13 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака,буд. 29, код ЄДРПОУ 00039019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма В«ТеатральнаВ» (61202, м. Харків, вул. Цілиноградська, буд. 38-А, код ЄДРПОУ 22711842) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 61083,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.