Ухвала

від 24.11.2015 по справі 826/1630/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1630/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Смоляк О.А., представника відповідача - Вершиніна К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом аудиторської компанії - товариства з обмеженою відповідальністю "УПК-Аудит Лтд." до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Аудиторська компанія - товариство з обмеженою відповідальністю "УПК-Аудит Лтд." звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 23 вересня 2014 року №0012962202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Оранж-М" за період із 01 лютого по 31 березня 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 09.09.2014 р. №2078/26-59-22-02/30674018, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у загальному розмірі 927000,00 грн., у тому числі за: лютий 2014 року - 552000,00 грн., березень 2014 року - 375000,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2014 № 0012962202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 927000,00 грн. за основним платежем та у розмірі 231750,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 січня 2014 року між позивачем, як замовником, та ТОВ "Оранж-М", як виконавцем, укладено договір №001-14 про надання інформаційних консультаційних послуг, а саме: надання усних або письмових рекомендацій по вдосконаленню процесу підготовки та ведення бізнесу; контроль за результатами провадження рекомендацій по вдосконаленню; консультації з питань комерційної діяльності; надання консультацій та порад як в письмовій так і в усній формі з питань тактики та стратегії розвитку підприємств.

Реальність виконання вказаної угоди підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: акти надання інформаційних консультаційних послуг з описом виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення (банківські виписки по рахунку), письмові звіти.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також, крім вище вказаних документів позивач надав службову записку від 10 січня 2014 року, яка підтверджує мету укладання договору та містить інформацію про необхідність позивача у залученні фахівців інших консалтингових компаній та аутсорсингових компаній, які надають аудиторський, бухгалтерський, правовий і кадровий консалтинг, для більш ефективного вирішення питань, пов'язаних із наданням позивачем якісних послуг своїм замовникам. Такі господарські операції відображені у бухгалтерському обліку позивача.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на акт ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 30 липня 2014 року №2108/26-55-22-07/32708684 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Оранж-М" по фінансово-господарських взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період лютий, березень 2014 року".

У вище вказаному акті встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Оранж-М" з придбання товарів у постачальників та їх подальшої реалізації контрагентам-покупцям за період лютий-березень 2014 року, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів за весь період взаємовідносин.

В акті перевірки відповідач, із посиланням на АІС "Податковий блок", зазначив, що основним постачальниками ТОВ "Оранж-М" за лютий-березень 2014 року були ТОВ "Анкер Метал", ТОВ "Астерея Груп", ТОВ "Металснаб Груп", ТОВ "ЕСГ", ТОВ "Компсі Інтертрейдінг", ТОВ "Днепрторгінвест", ПАТ "АБ "Радабанк".

Відповідачем встановлено, що вище перелічені суб'єкти господарювання мають ознаки "фіктивності" та не знаходяться за податковою адресою. Виявлено факт маніпулювання показниками податкової звітності з метою формування технічних податкових зобов'язань контрагентам-покупцям.

На підставі вище зазначеного відповідач прийшов до висновку, що господарські операції між ТОВ "Оранж-М" та контрагентами-постачальниками і покупцями не підтверджуються виходячи з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у таких обсягах, що, за переконанням відповідача, свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року по справі № К/800/17547/15.

При цьому, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, вказана в зазначеному акті перевірки інформація не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Оранж-М" останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

До того ж, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу порушення позивачем вимог чинного законодавства України, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року задоволено клопотання апелянта та в порядку ст. 88 КАС України відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями) - за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що на час подання відповідачем апеляційної скарги (14.09.15 р.) він в силу положень Закону України "Про судовий збір" не був звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За подання цього позову підлягала сплаті сума судового збору в розмірі 4872,00 грн.

Отже, розмір судового збору за подання даної апеляційної скарги становить 5359,20 грн.

Враховуючи те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 359 грн. 20 коп. підлягає стягненню з у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року - без змін.

Стягнути з державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39561761, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26) до Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 20 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 30.11.2015 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.