Постанова

від 02.11.2015 по справі 804/8791/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2015 р. Справа № 804/8791/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача-2: Конєвої С.О. Панченко Я.І. Козакова Н.Ю. Алейниченко М.М., Козелло К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МК СТЕЙНЛЕС» до В-1 Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, до В-2 Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення 232633,00 грн., стягнення пені в сумі 39166,20 грн., стягнення моральної шкоди в сумі 30000,00 грн., стягнення 50000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

15.07.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «МК СТЕЙНЛЕС» звернулося з позовом до В-1 Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, до В-2 Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26.10.2015р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача-2 (Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області) щодо не подання до органів Державної казначейської служби висновку про суми відшкодування податку на додану вартість;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Відповідача-1 (Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська) бюджетне відшкодування ПДВ в сумі 232633,00 грн., відображене у декларації з податку на додану вартість за листопад 2014р.;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Відповідача-1 (Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська) пеню за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість у сумі 39166 грн. 20 коп.;

- стягнути з Відповідача-2(Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області) на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.;

- стягнути з Відповідачів-1,2(Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська та Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області) витрати на правову допомогу у сумі 50000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за зверненням позивача Відповідачем-2 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 402287 грн. по декларації за листопад 2014р. за результатами якої порушень не було встановлено та складена довідка від 14.05.2015р. за наслідками якої податковий орган згідно до Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2011р. № 39 (далі - Порядок № 39) зобов'язаний був подати органові Державної казначейської служби висновок про суми бюджетного відшкодування протягом п'яти робочих днів після закінчення перевірки, тобто у строк не пізніше 22.05.2015р. Проте у вказаний строк відповідний висновок Відповідачем-2 до Відповідача-1 направлений не був, незважаючи на неодноразові звернення позивача як до Відповідача-2, так і до Відповідача-1. Лише 30.06.2015р. було відшкодовано позивачеві бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 169654,00 грн., решта суми 232633,00 грн. залишилася невідшкодованою. З огляду на викладене, позивач просить визнати протиправною бездіяльність Відповідача-2 щодо не подання висновку до органу Державної казначейської служби. Окрім того, позивач просить стягнути з Відповідача-2 моральну шкоду, яка полягає у зниженні ділової репутації у контрагентів та клієнтів та сума моральної шкоди є співрозмірною у розмірі 30000,00 грн. посилаючись на Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1996р. Також позивач просить стягнути з Відповідача-1 бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 232633,00 грн. та пеню за несвоєчасне відшкодування ПДВ за період з 22.05.2015р. по 19.10.2015р. у розмірі 39166,20 грн. на підставі п.23 ст.200 Податкового кодексу України, Порядку № 39. Позивач просить стягнути з Відповідачів-1,2 і витрати на правову допомогу в сумі 50000,00 грн. відповідно до вимог ст.ст.87,94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем згідно до договору про надання правової допомоги №01/06/2015 від 01.06.2015р. та простого векселю №2218449 від 11.08.2015р. зі строком платежу за пред'явленням. При цьому, у поясненнях від 26.10.2015р. представник позивача зазначає, що наявність у позивача податкового боргу з ПДВ за січень-березень 2015р., червень 2015р. не звільняють Відповідача-2 від обов'язку подати до Державної казначейської служби висновок про бюджетне відшкодування ПДВ у п'ятиденний строк після закінчення перевірки платника згідно ст. 200 ПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представники відповідача-2 у судовому засіданні проти позову заперечували, в письмових запереченнях та поясненнях від 02.11.2015р. у задоволенні позову позивачеві просили відмовити повністю посилаючись на те, що дійсно довідкою від 14.05.2015р. було підтверджено правомірність нарахування позивачем бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за листопад 2014р. у розмірі 402287 грн., проте позивачем протягом 2015р. були подані податкові декларації з ПДВ за січень-березень 2015р., червень 2015р., за вказаними деклараціями позивачем суми грошових зобов'язань сплачені не були у встановлений строк внаслідок чого виник податковий борг по ПДВ у сумі 164094,19 грн., який був погашений за рахунок бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за листопад 2014р., що підтверджує зворотній бік облікової картки позивача. Також Відповідач-2 вказує на проведення обміну інформацією з ГУ ДФС у Дніпропетровській області щодо можливих обсягів відшкодування ПДВ та станом на 12.06.2015р. було повідомлено про обсяг відшкодування ПДВ у розмірі 246977 грн., зазначена сума з урахуванням наявної переплати по декларації за листопад 2014р. та з урахуванням погашеної суми податкового боргу з ПДВ за рахунок переплати позивачем отримано бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі 169654 грн. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн., то Відповідач-2 вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Представники Відповідача-2 також вважають, що вимоги про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ згідно до п.23 ст.200 ПК України є передчасними, оскільки процедура надання висновку не відбулася, відрахування пені можливе лише з дати надання висновку, при цьому, вважають, що відшкодування такої пені не передбачені як видатки Державного бюджету України. Вимога щодо компенсації витрат на правову допомогу у розмірі 50000,00 грн. не підлягає задоволенню, оскільки вказана сума не відповідає реальним затратам підприємства та згідно Закону України «Про граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням. З огляду на викладене, представники Відповідача-2 вважають вимоги позивача безпідставними і необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач-1 (Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська) свого представника в судові засідання жодного разу не направив без поважної причини, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 07.10.2015р., 20.10.2015р. та 26.10.2015р. у відповідності до вимог ст.ст.35,38 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується наявними в матеріалах справи розпискою від 07.10.2015р., телефонограмами від 20.10.2015р., від 27.10.2015р., поштовими повідомленнями від 20.10.2015р., від 26.10.2015р. (а.с.146,158,162, 186-187).

У відповідності до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, належне повідомлення Відповідача-1 про дату, час і місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.35,38 Кодексу адміністративного судочинства України, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням думки представників позивача та представників відповідача-2, суд вважає за можливе вирішити спір за відсутності представника Відповідача-1 за наявними у справі доказами згідно до вимог ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 02.11.2015р.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МК «СТЕЙНЛЕС» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 10.01.2012р. за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, буд.62, з 11.01.2012р. перебуває на обліку у ДПІ в Ленінському районі м. Дніпропетровська, що підтверджується копією статуту позивача, копією довідки статистики від 12.01.2012р., копією виписки з ЄДРПОУ від 23.06.2015р., які наявні в матеріалах справи (а.с.11-28).

У період з 27.04.2015р. по 13.05.2015р. посадовими особами податкової інспекції на підставі п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.5, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78, відповідно доп.200.11 ст.200 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 402287 грн., відображеного по декларації з податку на додану вартість, поданій за листопад 2014р. (№9073609852 від 19.12.2014р.) у зв'язку з отриманням заперечень на акт перевірки від 12.02.2015р., за результатами якої була складена довідка №372/15-1/37986740 від 14.05.2015р., за висновками якої порушень при відображенні ТОВ «МКС» у декларації за листопад 2014р. бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 402287 грн. не встановлено, що підтверджується копією відповідної довідки (а.с.31-36).

Надалі, позивач з 22.05.2015р. неодноразово звертався до Відповідачів-1,2, до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області з питань оформлення висновку про бюджетне відшкодування ПДВ позивачеві у розмірі 402287 грн. та подання його до Державної казначейської служби у відповідності до вимог п.200.12, п.200.18 ст. 200 ПК України протягом 3-5 робочих днів після закінчення перевірки та отримання довідки від 14.05.2015р., проте, 18.06.2015р. та 22.06.2015р. Відповідачем-1 та Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області було повідомлено позивача про те, що відповідний висновок про бюджетне відшкодування ПДВ на користь позивача не надходив, про що свідчать копії листів-відповідей, наявних в матеріалах справи (а.с.37-45).

Разом з тим, 30.06.2015р. Відповідачем-1 було відшкодовано позивачеві частину бюджетного відшкодування ПДВ , заявленого до відшкодування у декларації за листопад 2014р. у сумі 169654,00 грн., що підтверджується змістом уточненого адміністративного позову від 07.08.2015р. (а.с.93).

З огляду на те, що решта бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за листопад 2014р. у розмірі 232633,00 грн. позивачеві не була відшкодована у строк до 22.05.2015р., позивач просить визнати таку бездіяльність Відповідача-2 протиправною, стягнути з Державного бюджету України в особі Управління Державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Дніпропетровська бюджетне відшкодування ПДВ у сумі 232633,00 грн., окрім того, стягнути також пеню за несвоєчасне відшкодування ПДВ за період з 22.05.2015р. по 19.10.2015р. у сумі 39166,20 грн., моральну шкоду у сумі 30000,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 50000,00 грн. посилаючись на порушення Відповідачами-1,2 норм Порядку №39, а також зниження його ділової репутації у контрагентів та клієнтів.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-2, зобов'язання Відповідача-2 вчинити певні дії щодо подання до органів Державної казначейської служби висновку про бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 232633,00 грн. на користь позивача, а також в частині стягнення з рахунків бюджетних асигнувань Відповідача-2 витрат на правову допомогу у розмірі 1166,70 грн., а в іншій частині позову слід відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Відповідача-2 щодо не подання до органів Державної казначейської служби висновку про бюджетне відшкодування ПДВ на користь позивача у сумі 232633,00 грн., суд виходить з наступного.

У відповідності до п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За приписами п.200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.п. «б» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума, зокрема, підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації - п.200.7 ст.200 ПК України.

У відповідності до вимог п.200.11 ст. 200 ПК України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету згідно до вимог п.200.12 ст.200 ПК України.

Відповідно до п.200.13 ст.200 ПК України на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Аналогічний порядок відшкодування податку на додану вартість також визначений і Порядком № 39.

Отже, аналіз наведених вище норм чинного податкового законодавства України свідчить про те, що саме на Відповідача-2 - ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС України в Дніпропетровській області покладено обов'язок щодо перевірки правомірності формування бюджетного відшкодування податку на додану вартість платниками податків шляхом проведення документальних позапланових виїзних перевірок платника податку за наявності достатніх підстав для такої перевірки, при цьому, на контролюючий орган покладено обов'язок у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, а також і підтверджено представниками Відповідача-2, контролюючий орган після закінчення відповідної перевірки позивача 14.05.2015р. протягом п'яти робочих днів, тобто з 15 травня по 21 травня 2015р. відповідного висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ із бюджету на користь позивача до органів державної казначейської служби не подав, що підтверджено як матеріалами справи, а також і підтверджено самими представниками Відповідача-2 у ході судового розгляду даної справи.

Отже, суд приходить до висновку, що Відповідач-2 (ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська) була вчинена протиправна бездіяльність, яка полягає у не поданні до органів державної казначейської служби висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ на користь позивача протягом п'яти робочих днів після закінчення проведення документальної позапланової виїзної перевірки в порушення вимог п.200.12 ст.200 ПК України.

Разом з тим, судом встановлено, а представником позивача та представниками Відповідача-2 в судовому засіданні підтверджено, що 30.06.2015р. позивачеві все ж таки було відшкодовано частину бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за листопад 2014р. у сумі 169654,00 грн., решта суми у розмірі 232633,00 грн. залишилася не відшкодованою.

За таких обставин, слід визнати протиправною бездіяльність Відповідача-2, яка полягає у не поданні до органів державної казначейської служби висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ на користь позивача у сумі 232633,00 грн.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представниками Відповідача-2 у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які свідчили б про подання Відповідачем-2 до органу державної казначейської служби висновку про відшкодуванню ПДВ з бюджету на користь позивача у строки, встановлені п.200.12 ст.200 ПК України.

Навпаки, представники Відповідача-2 підтвердили як у письмових запереченнях, так і у ході судового розгляду справи в усних поясненнях факти не подання Відповідачем-2 висновку про бюджетне відшкодування ПДВ позивачеві за результатами перевірки згідно довідки від 14.05.2015р. посилаючись на наявність у позивача податкового боргу з ПДВ за період січень-березень 2015р. та червень 2015р.

Проте, вказані посилання на наявність у позивача податкового боргу з ПДВ за січень-березень 2015р. та червень 2015р., які обрані Відповідачем-2 як підстави для не подання висновку про бюджетне відшкодування ПДВ до органів державної казначейської служби судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення, оскільки наявність податкового боргу за січень-березень 2015р. та червень 2015р. не може бути підставою для бездіяльності Відповідача-2, яка полягає у не поданні висновку про бюджетне відшкодування ПДВ за листопад 2014р.

При цьому, слід зазначити, що взагалі є неспроможними доводи представників Відповідача-2 про направлення частини суми бюджетного відшкодування ПДВ на погашення податкового боргу контролюючим органом без відповідної заяви платника податків не відповідає вимогам податкового законодавства та є порушенням права платника податку з огляду на те, що нормами податкового законодавства не передбачено права чи обов'язку контролюючого органу зарахування суми бюджетного відшкодування, яке позивачем заявлене до відшкодування із бюджету, в рахунок погашення податкового боргу платника податку.

Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та з урахуванням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що Відповідачем-2 допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у не поданні до органів державної казначейської служби висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ на користь позивача у сумі 232633,00 грн., вказана бездіяльність суперечить вимогам Конституції України, а також п.200.12 ст.200 ПК України, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Відповідача-2 у вказаній частині підлягають задоволенню.

При цьому,вирішуючи спір щодо обрання позивачами належного захисту порушених прав, свобод та інтересів, суд виходить із того, що при вирішенні спору по суті суд не може втручатися в дискреційні повноваження щодо стягнення з Державного бюджету України в особі Управління Державної казначейської служби України у Ленінському районі м.Дніпропетровська бюджетного відшкодування в сумі 232633,00 грн. без подання відповідного висновку Відповідачем-2 та направлення відповідного висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ до органів державної казначейської служби, які віднесені виключно до компетенції суб'єкта владних повноважень, судове рішення не може підміняти рішень суб'єктів владних повноважень, а тому, у даному випадку, слід вийти за межі позовних вимог позивача та захистити порушене право позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Відповідача-2, яка полягає у не поданні до органів державної казначейської служби висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ на користь позивача лише у сумі 232633,00 грн., виходячи з того, що частина бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 169654,00 грн. була відшкодована 30.06.2015р., що підтверджено було представником позивача і представниками Відповідача-2 та для відновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Відповідача-2 подати до органів державної казначейської служби висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 232633,00 грн. з урахуванням норм ст.ст.11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантування дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.

Слід зазначити, що, якщо між сторонами виник спір про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо відшкодування суми ПДВ із бюджету, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання Закону.

Водночас, відшкодування суми податку на додану вартість з бюджету є виключними повноваженнями контролюючих органів та органів державного казначейства, а, відтак, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів, а тому вимога позивача про стягнення суми бюджетного відшкодування з Державного бюджету України без висновку контролюючого органу не є правильним способом захисту прав платника податку.

Тому, у даному випадку, належним способом відновлення порушеного права позивача є спонукання контролюючого органу до подання висновку про відшкодування податку на додану вартість до органів державної казначейської служби.

Відповідна правова позиція узгоджується також і з постановою Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15, яка згідно до вимог ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.

Також і зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80) стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи наведене, судом не можуть бути задоволені позовні вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України в особі Управління Державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Дніпропетровська на користь позивача бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 232633,00 грн. без подання відповідного висновку Відповідачем-2 та направлення відповідного висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ до органів державної казначейської служби, оскільки вказані повноваження віднесені виключно до компетенції суб'єкта владних повноважень та судове рішення не може підміняти вказані дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень.

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України в особі Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська пені за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість у сумі 39166,20 грн. виходячи з наступного.

За приписами п.200.23 ст.200 ПК України визначено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Аналіз наведеної норми свідчить про те,що відповідна пеня за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість нараховується за наявності трьох критеріїв, а саме: встановлення моменту виникнення пені; протягом строку дії пені, а також включаючи день її погашення.

Разом з тим, наведений позивачем в заяві про збільшення позовних вимог від 26.10.2015р. розрахунок пені за період з 22.05.2015р. по 19.10.2015р. не відповідає вищевказаним критеріям, оскільки відсутній день погашення пені, що не спростовано представником позивача у ході судового розгляду справи та підтверджено матеріалами справи та поясненнями представників Відповідача-2 про те, що відшкодування податку на додану вартість за листопад 2014р. у сумі 232633,00 грн. не відбулося, а тому нарахування позивачем пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ, а також і подання позивачем позову про стягнення пені у розмірі 39166,20грн. є передчасним та не відповідає вимогам п.200.23 ст.200 ПК України.

При цьому, суд критично оцінює доводи представників Відповідача-2 про те, що видатки щодо відшкодування пені за прострочення бюджетної заборгованості з ПДВ не є видатками Державного бюджету України, оскільки вказані доводи спростовуються змістом самого п.200.23 ст.200 ПК України про те, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість та на таку суму заборгованості нараховується пеня.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з Відповідача-2 (ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС України в Дніпропетровській області) на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості її реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховується вимоги розумності і справедливості.

Окрім того, згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.9 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проте, у ході судового розгляду справи, посилаючись на заподіяння позивачеві моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн. неправомірною бездіяльністю Відповідача-2, яка полягає у зниженні його ділової репутації у контрагентів та клієнтів, представник позивача жодних належних та допустимих доказів суду не надав. Також не надано і доказів у чому саме полягає заниження ділової репутації позивача унаслідок несвоєчасного подання Відповідачем-2 висновку про відшкодування ПДВ до органів державної казначейської служби з урахуванням того, що не подання Відповідачем-2 висновку про відшкодування ПДВ до органів державного казначейства стосується лише відносин позивача та Відповідача-2.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з Відповідача-2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з Відповідача-1 (Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська) моральної шкоди у сумі 30000,00 грн., то вказані вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки заподіяння позивачеві Відповідачем-1 моральної шкоди не підтверджено позивачем жодними належними і допустимими доказами згідно до вимог ст.ст.69-70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, підлягають частковому задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з Відповідача-2 (ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС України в Дніпропетровській області) витрат на правову допомогу лише у розмірі 1166,70 грн. за участь у судових засіданнях 19.10.2015р, 26.10.2015р. та 02.11.2015р.представника позивача - адвоката Козакової Н.Ю., виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на правову допомогу.

Також, відповідно до ч.1, ч.3 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором несуть сторони. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Так, як встановлено в судовому засіданні, 01.06.2015р. між адвокатом Козаковою Наталією Юріївною та ТОВ «МК СТЕЙНЛЕС» був укладений договір №01/06/2015 про надання правової допомоги предметом якого є комплексний правовий супровід процесу визнання протиправною бездіяльності ДПІ у Ленінському районі ДФСУ м.Дніпропетровська, стягнення заборгованості по відшкодуванню ПДВ з УДКСУ в Ленінському районі м. Дніпропетровська, стягнення моральної шкоди, а також надання адвокатом у рамках даного договору усіма законними методами та способами провової допомоги Клієнту (а.с.167-168).

Згідно умов додаткової угоди №1 до вказаного вище договору від 22.06.2015р. адвокат взяв на себе зобов'язання по наданню позивачеві послуг з переліком, наведеним у вказаній додатковій угоді по 12 пунктам, зокрема консультаційні послуги - 2000,00 грн., складання позовної заяви - 5000 грн., підготовка пакету документів для подання до суду - 2000,00 грн., контроль відкриття провадження та призначення справи до розгляду - 1000,00 грн., участь у судових засіданнях в суді першої інстанції-10000,00 грн., отримання копії рішення суду - 1000,00 грн., складання та подання апеляційної скарги, у разі потреби - 2000,00 грн., підготовка пакету документів для подання до апеляційного суду - 5000,00 грн., участь у судових засіданнях в апеляційному суді - 10000,00 грн., отримання належним чином оформленої копії ухвали апеляційного суду - 2000,00 грн. (а.с.169-170).

За актом приймання-передачі векселя №1 від 11.08.2015р. позивачем було передано простий вексель №2218449 від 11.08.2015р. на суму 50000,00 грн. зі строком платежу - « за пред'явленням» (а.с.174).

Також згідно змісту акту прийому-передачі послуг згідно договору про надання правової допомоги №01/06/2015 від 01.06.2015р. адвокатом Козаковою Н.Ю. позивачеві були надані послуги по наданню правової допомоги по 33 пунктах акту, зокрема, виїзд до офісу Клієнта, ознайомлення з документами, отриманих від Клієнта, вивчення чинного законодавства, моніторинг судової практики, складання заяви до ДПІ, виїзд до ДПІ, складання запиту до ГУДКСУ в Дніпропетровській області, виїзд до ГУДКСУ в Дніпропетровській області, телефонні переговори, складання адміністративної позовної заяви 13.07.2015р., формування додатків до позовної заяви, складання уточненої позовної заяви 06.08.2015р., організація сплати судового збору, складання клопотання про відкладення розгляду справи 07.10.2015р., участь у судовому засіданні 07.10.2015р., складання заяви про збільшення позовних вимог 19.10.2015р. (а.с.171-173).

Проте, аналізуючи вищенаведені надані послуги адвокатом Козаковою Н.Ю. як послуги, пов'язані із правовою допомогою, суд приходить до висновку, що частина виконаних нею послуг, такі як виїзди до офісу, до суду, телефонні переговори, складання запитів до податкових органів, виїзди до податкових органів та ДКСУ у Дніпропетровській області, вивчення чинного законодавства не віднесені до правової допомоги, окрім того, наведені у акті послуги по наданню правової допомоги не відповідають узгодженим послугам, які наведені у додатковій угоді №1 від 22.06.2015р., а також зі змісту наявних в матеріалах справи документів видно, що позовну заяву від 15.07.2015р. підписала представник Пархоменко Ю.С. та будь-які докази того, що вказана позовна заява складена адвокатом Козаковою Н.Ю. суду не надано, також 06.08.2015р. уточнену позовну заяву було складено представником позивача Пархоменко Ю.С., 07.10.2015р. клопотання про відкладення складено і підписано Пархоменко Ю.С., також 07.10.2015р. у судовому засіданні приймала участь представник позивача Пархоменко Ю.С. що свідчить про те, що надані юридичні послуги адвокатом Козаковою Н.Ю., які відображені у акті прийому-передачі послуг від 19.10.2015р. не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами, а тому позовні вимоги позивача по стягненню з Відповідача-2 за надання правової допомоги позивачеві саме адвокатом Козаковою Н.Ю. у вказаній вище частині не підлягають задоволенню.

Разом з тим, факт участі адвоката Козакової Н.Ю, в якості представника позивача у даній справі у судових засіданнях підтверджується змістами журналів від 19.10.2015р. - 1 година, 26.10.2015р. - 12 хвилин, 02.11.2015р. - 55 хвилин, що підтверджується змістом журналів судових засідань (а.с.152-154, 182, 191-192).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що підлягають відшкодуванню позивачеві витрати на правову допомогу, пов'язані з участю представника позивача - адвоката Козакової Н.Ю. в судових засіданнях 19.10.2015р., 26.10.2015р. та 02.11.2015р. у загальному розмірі 1166,70 грн. з розрахунку, проведеного згідно до вимог ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а саме: 1378 (мінімальна з/п станом на 01.09.2015р.) /100х40 = 551,20 грн. за одну годину участі в судовому засіданні 19.10.2015р.; 551,20/60х12=110,24 грн. за участь у судовому засіданні за 12 хвилин 26.10.2015р.; 551,20/60х55=505,26 грн. за участь у судовому засіданні за 55 хвилин 02.11.2015р.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з Відповідача-1 витрат на правову допомогу у сумі 50000,00 грн., то ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки у ході судового розгляду справи судом не встановлено протиправності дій чи бездіяльності відповідача-1 та порушення прав позивача саме Відповідачем-1, а представником позивача вказані обставини не підтверджені жодними доказами.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Також, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 01.09.2015р., якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За викладених обставин, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позову у даній справі в частині двох позовних вимог, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору, які підлягають задоволенню, слід стягнути з рахунків бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Відповідача-2 на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за двома позовними вимогами, які підлягають задоволенню у сумі 560,28 грн. з урахуванням вищенаведених вимог ч.1, ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МК СТЕЙНЛЕС» до В-1 Управління Державної казначейської служби України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, до В-2 Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення 232633,00 грн., стягнення пені в сумі 39166,20 грн., стягнення моральної шкоди в сумі 30000,00 грн., стягнення 50000,00 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області щодо не подання до органів Державної казначейської служби висновку про суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 232633,00 грн.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області подати до органу Державної казначейської служби висновок про бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 232633,00 грн.

Стягнути з рахунків бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Шаумяна, б.5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МК СТЕЙНЛЕС» (49000, м. Дніпропетровськ, пр.Калініна, б.62, код ЄДРПОУ 37986740) витрати по сплаті судового збору у розмірі 560,28 грн. ( п'ятсот шістдесят грн. 28 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 1166,70 грн. (одна тисяча сто шістдесят шість грн. 70 коп.).

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 09.11.2015р.

Суддя С.О. Конєва