Постанова

від 28.09.2010 по справі 7092/10/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2010 р. № 2-а- 7092/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.

при секретарі судового засідання - Басовій Н.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю " Фірма Інтон " до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Інтон» звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон" № 0000241800/0 від 29.04.2010р., яким визначена сума податкового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 29985 грн.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили суд позов задовольнити, в обгрунтування позовних вимог зазначили, що згідно з положеннями про презумпцію правочинності відбулись господарські угоди, за якими Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон" придбала товар та використовує в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності і має право відповідно до пп. 7.4.1, п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднести до податкового кредиту суму податку сплаченого за даними угодами.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки позивачем порушені: п.1 ст. 203, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Фірма Інтон» з ТОВ «Будпласт 1» та пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 19990 грн., а саме: грудень 2008р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 16864 грн., лютий 2009р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 1406 грн., березень 2009р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 1720 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 09.04.2010 року по 16.04.2010 року фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, згідно з п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон" з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2009р.

За результатами даної перевірки був складений акт № 2455/1800/21199750 від 16.04.2010 року.

На підставі даного акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000241800/0 від 29.04.2010р.

Вказаною документальною перевіркою встановлені порушення:

- п.1 ст. 203, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Фірма Інтон» з ТОВ «Будпласт 1».

- пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 19990 грн., а саме: грудень 2008р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 16864 грн., лютий 2009р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 1406 грн., березень 2009р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 1720 грн.

В акті перевірки зазначено, що листом від 04.12.2009р. №6602/7/18-009 ДПІ у Московському районі м. Харкова було надано до ДПІ Дзержинського р-ну м. Харкова акт невиїзної документальної перевірки ТОВ „Будпласт-1" (код за ЄДРПОУ 35348717) від 26.11.2009р. № 6908/18/35348717 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2009р. Даною перевіркою встановлено наступне:

- неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ТОВ «Будпласт - 1» та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді;

- порушення п. 1 ст. 203, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині вимог зазначених

статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків,

що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Будпласт - 1»з постачальниками та покупцями у перевіряємому періоді;

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто дані, наведені в вищезазначених деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит не є дійсними.

А тому угоди - укладені та такі що виконувались протягом перевірочного періоду між ТОВ «Будпласт-1» (код за ЄДРПОУ: 35348717) та ТОВ „Фірма Інтон" ( код ЄДРПОУ: 21199750) не причиняють реального настання правових наслідків, та є нікчемними.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини у справі та з урахуванням норм права, які необхідно застосувати до спірних правовідносин, вважає таке твердження відповідача помилковим, з огляду на наступне.

Згідно п.п 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7. ст.1 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пункт 7.2.6. Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» встановлює: В«Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредитуВ» .

Відповідно до п. 7.4.5.Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. ст. 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. ст. 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» встановлено, що В«бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)В» .

Судом встановлено, що відповідно до усної угоди купівлі-продажу, позивач отримав від ТОВ «Будпласт-1» товари на загальну суму 119 940 грн. з ПДВ 19 990,0 грн., а саме: в грудні 2008р. на загальну суму 101184 грн., в т.ч. ПДВ 16864 грн., та в березні 2009 р. на загальну суму 18756 грн., в т.ч. ПДВ 3126 грн., про що свідчать надані позивачем у судовому засіданні первинні бухгалтерські та податкові документи, які було виписано на адресу позивача , а саме:

- податкові накладні: № 1213 від 15.12.2008 р. на загальну суму 25086 грн., в т.ч. ПДВ 4181 грн., № 1377 від 26.12.2008 р. на загальну суму 76098 грн., в т.ч. ПДВ 12683 грн., № 3029 від 04.03.2009 р. на загальну суму 6120 грн., в т.ч. ПДВ 1020 грн., № 2087 від 04.02.2009 р. на загальну суму 8436 грн., в т.ч. ПДВ 1406 грн., № 2137 від 04.03.2009 р. на загальну суму 4200 грн., в т.ч. ПДВ 700,00 грн.

- відповідні видаткові накладні: № 1213 від 15.12.2008 р. на загальну суму 25086 грн., в т.ч. ПДВ 4181 грн., № 1377 від 26.12.2008 р. на загальну суму 76098 грн., в т.ч. ПДВ 12683 грн., № 3029 від 04.03.2009 р. на загальну суму 6120 грн., в т.ч. ПДВ 1020 грн., № 2087 від 04.02.2009 р. на загальну суму 8436 грн., в т.ч. ПДВ 1406 грн., № 2137 від 04.03.2009 р. на загальну суму 4200 грн., в т.ч. ПДВ 700 грн.

Отриманий товар було оплачено відповідно до платіжних доручень: № 112 від 30.12.2008 р. - 25086 грн., № 113 від 30.12.2008 р. - 37446 грн. № 9 від 23.02.2010 р. - 38 652,0 грн., № 16 від 04.03.2009 р. -6120 грн., № 10 від 23.02.2009 р. - 8436,00 грн., № 19 від 4.03.2009 р. на суму 4200 грн.

Відповідно до наданих до суду письмових доказів - прибуткових та податкових накладних, платіжних доручень - ТОВ «Фірма Інтон» придбала у ТОВ «Будпласт-1» свердла, контакти форм та для кілець, рейки геодезичні, теодоліти, нівеліри, набори сит для щебню та піску, термометри та інше в незначній кількості - 1-2 штуки.

ТОВ «Фірма Інтон» транспортування, навантажування-розвантажування та складування вказаного товару не здійснювало, оскільки даний товар згідно пояснень представників позивача доставлявся продавцем.

Окрім цього, позивач надав суду первинні бухгалтерські та податкові документи (видаткові та податкові накладні), банківські виписки, які свідчать про те, що позивач реалізував придбаний у ТОВ «Будпласт-1» товар представництву ТОВ «АЗЕРКОРПУ-АУТОБЮАН», Службі автомобільних доріг у Волинській області, Полтавському національному технічному університету ім. Ю.Кондратюка, філіалу ТОВ фірмі «Консоль ЛТД», тобто в розумінні ст. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» використав у власній господарській діяльності.

Також позивачем надано роздруківки бухгалтерських рахунків (№ 36/1, № 63/1) та виписки бухгалтерських регістрів, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, які свідчать про відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку товариства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Таких доказів відповідачем не надано.

Факт того, що реальні наслідки угод настали для обох сторін правочину, сторони правочину виконали умови усної угоди купівлі-продажу, свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи позивача, які виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п. 2.4 ст. 2 « Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Правочин між позивачем та ТОВ «Будпласт-1» недійсним судом не визнавався, тобто є правомірним відповідно до ст. 204 ЦК України.

Суд вважає, що приймаючи оскаржуване в даній справі рішення, відповідач не міг керуватися лише припущенням щодо недійсності (фіктивності) укладених та проведених позивачем з ТОВ «Будпласт-1» правочинів, а його посилання на те, що правочин, проведений між позивачем та ТОВ «Будпласт-1» порушує публічний порядок, не підтверджуються належними доказами та актом перевірки ДПІ про визнання їх такими.

Відповідач посилається на те, що зобов'язання між сторонами в рамках угод з ТОВ «Будпласт-1» не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують публічний порядок та не пов'язані з власною господарською діяльністю позивача, але належних доказів своїх тверджень не надав. Також при судовому розгляді справи відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність умислу у посадових осіб ТОВ «Фірми Інтон» на ухилення від сплати податків чи інших шкідливих наслідків.

Таким чином, судом встановлено, що позивач та ТОВ «Будпласт-1» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності. В акті перевірки та доданих до справи документах відповідача відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачеві було відомо про порушення ТОВ «Будпласт-1» та його постачальниками вимог податкового законодавства.

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Сукупний аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на те, що право на податковий кредит у платника виникає тільки після отримання ним податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку , який містить суму ПДВ, яку можливо відобразити у декларації. Закон не пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит з правильністю ведення податкового обліку контрагентом - продавцем товару (робіт, послуг).

Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні. На момент складання вказаних податкових накладних та на момент розгляду справи ТОВ «Будпласт-1» та ТОВ «Фірма Інтон» зареєстровані в якості платників ПДВ, що підтверджується відповідними свідоцтвами і не заперечується відповідачем. Матеріали справи містять копії податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур та платіжних документів позивача, на підставі яких з урахування викладених обставин, він мав достатні передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» підстави для віднесення сум сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, в зв'язку із придбанням товарів від ТОВ «Будпласт-1».

Таким чином, суд приходить до висновку, що правові наслідки, обумовлені правочинами з ТОВ «Будпласт-1», реально настали для обох сторін цієї угоди - позивачем було отримано та використано у власній господарській діяльності товари відповідно до рахунків - фактур і видаткових та податкових накладних на загальну суму 119 940 грн. з ПДВ 19990 грн., а продавцем - ТОВ «Будпласт-1» - отримано грошові кошти за продані товари. На момент укладення угод та їх виконання, згідно документів, наданих позивачем до матеріалів справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності не надано.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні при розгляді справи в суді не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Закон України «Про податок на додану вартість», на який посилається відповідач, не містить норм, які б пов'язували право платника ПДВ на включення до податкового кредиту сум ПДВ із декларуванням постачальником своїх податкових зобов'язань та інших показників податкової звітності, а також правильністю ведення податкового обліку контрагентом.

Крім того, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» за будь якою зі сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст.9) та не визначене право (ст.10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками іншої сторони правочину. Тобто, позивач не наділений правом та можливістю відстежувати порядок формування податкових зобов'язань своїх контрагентів і не може відповідати за їх протиправні дії.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій до суду не надано.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист прав та інтересів юридичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме: Законом України "Про податок на додану вартість", а тому її дії є неправомірними.

Згідно вимог ст.8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст.9 КАСУ, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовВ»язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовВ»язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст.8 Конституції України та ст.22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд вважає, що висновки відповідача щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон " п.1 ст. 203, ст. 215, п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Фірма Інтон» з ТОВ «Будпласт 1» та пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» грунтуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства України.

За таких обставин, виходячи з приписів ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9, ч. 3 ст. 70 КАС України, суд приходить до висновку, що прийняте Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова спірне податкове повідомлення-рішення № 0000241800/0 від 29.04.2010р., яким визначена сума податкового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 29985 грн. є протиправним і повинно бути скасовано, як таке, що прийнято з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 19, 22 Конституції України, Законом України „Про податок на додану вартість", ст.ст. 9, 71, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Інтон" № 0000241800/0 від 29.04.2010р., яким визначена сума податкового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 29985 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 01 жовтня 2010 року.

Суддя Заічко О.В.