Постанова

від 30.11.2015 по справі 910/19990/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2015 р. Справа№ 910/19990/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Рудченка С.Г.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Балійчук Л.І. (договір про надання правової допомоги №28/07/15 від 28.07.2015 р.)

від відповідача - Овчинников Д.В. (довіреність б/н від 16.01.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ц.Ф.П.С.У.»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2015 р.

у справі №910/19990/15 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ц.Ф.П.С.У.»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ц.Ф.П.С.У.» про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 130456,80 грн.

26.10.2015 р. позивачем була подана заява про зміну підстав позову.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.10.2015 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 130456,80 грн. авансу та 14400,00 грн. витрат на правову допомогу. Судовий збір покладено на позивача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції задовольняючи позов неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи та позиції Верховного Суду України.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27.08.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ц.Ф.П.С.У.» (виконавець) було укладено договір підряду на виконання робіт №27-8/15. Відповідно до п. 1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за плату розробити за завданням замовника та передати останньому наступну проектну документацію: приєднання житлового комплексу до зовнішніх інженерних мереж за адресою вул. Героїв Севастополя, 35-А, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити розроблену виконавцем документацію.

Пунктом 6 договору встановлено, що загальна ціна робіт щодо розробки документації виконавцем включає в себе відшкодування витрат виконавця та плату за виконані ним роботи і становить 260914,00 грн., у тому числі ПДВ - 43485,67 грн.

Згідно п.п. 2, 3 договору, строк передання документації виконавцем замовнику становить 120 днів з моменту отримання необхідних документів для початку проектних робіт та надходження авансового платежу згідно договору. Замовник зобов'язується надати виконавцю необхідні для виконання робіт щодо розробки документації вихідні дані, а саме: технічне завдання. Документ про право власності на землю, генплан в масштабі 1:500, узгоджений вертикальний проект планування, технічні умови.

Пунктом 7 договору визначено, що протягом п'яти банківських днів з моменту набрання чинності цим договором замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 60 % від загальної ціни робіт, зазначеної у п. 6 договору.

Згідно п. 22 договору, у випадку відмови замовника від договору, що здійснюється шляхом надіслання виконавцю листа з повідомленням про таку відмову, замовник зобов'язаний сплатити на користь виконавця штрафну санкцію у розмірі 1 % від ціни робіт, зазначеної в п. 6. договору.

Пунктом 30 договору визначено, що якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У заяві про зміну підстав позову представник позивача зазначає, що 13.10.2015 р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу вих. № 1575 від 13.10.2015 р. про розірвання договору, в якій зазначив, що відмовляється від договору на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України та повідомив відповідача, що договір вважається розірваним (припиненим) з моменту отримання відповідачем даного листа. Вказаний лист-вимогу про розірвання договору відповідач отримав 19.10.2015 р., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 4 ст. 849 ЦК України встановлено, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Таким чином, вказаною нормою закону надано право замовнику відмовитися в односторонньому порядку від договору підряду у будь-який час до закінчення робіт і встановлене цією нормою право не може бути обмежене.

Частиною 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, оскільки позивач на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України відмовився від договору, надіславши відповідачу лист-вимогу про розірвання договору, і така одностороння відмова від договору не потребує узгодження з підрядником, то договір є розірваним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.05.2012 р. по справі № 5010/1495/2011-18/65, а також в п. 3 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» від 18.02.2013 р. № 01-06/374/2013.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про невиконання позивачем умов договору в частинні надання відповідачу необхідних документів для виконанням робіт за договором.

Проте, право замовника на розірвання договору підряду в односторонньому порядку, передбачене ч. 4 ст. 849 ЦК України, не ставиться в залежність від виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Позивач в своїй позовній заяві заявляє вимогу про стягнення з відповідача 130456,80 грн. авансу, сплаченого позивачем відповідачу за договором, у зв'язку з розірванням договору позивачем в односторонньому порядку.

В якості доказу перерахування позивачем відповідачу авансу, позивачем надано до матеріалів справи копію платіжного доручення № 495961 від 07.10.2014 р. на суму 130456,80 грн. Даний факт відповідачем не заперечується.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що відповідач отримав від позивача попередню оплату за договором в сумі 130456,80 грн., а також те, що позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу вих. № 1575 від 13.10.2015 р. про розірвання договору, на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України, в якому також зазначено про необхідність повернення коштів, отриманих в якості передплати, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 130456,80 грн. авансу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність покладення на позивача судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви у даній справі, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наступне.

23.06.2015 позивачем на адресу відповідача було направлено письмове повідомлення вих. № 1001 від 23.06.2015 р. про відмову від договору підряду на виконання робіт № 27-8/15 від 27.08.2014 р. та вимогу про повернення коштів в розмірі 130456,80 грн. У цьому повідомленні позивач зазначив про порушення відповідачем строків виконання робіт за договором, оскільки, за доводами позивача, відповідач взагалі не приступив до виконання робіт, передбачених пунктом 1 договору.

Зі змісту вказаного повідомлення вбачається, що позивач відмовився від договору в односторонньому порядку, на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, якою передбачено право замовника відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

28.07.2015 р. позивачем було отримано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про неможливість вручення відповідачу письмового повідомлення та повернення за зворотною адресою надісланої відповідачу вимоги у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Як вбачається з відповіді позивача відповідачу вих. № 1251 від 11.08.2015 р. на вимогу про надання документів, копія якого міститься в матеріалах справи, 07.08.2015 р. на адресу позивача надійшла вимога від відповідача від 04.08.2015 р. про передачу в семиденний термін з дня отримання даної вимоги документацію за договором, а саме технічне завдання, документ про право власності на землю, генплан, узгоджений вертикальний проект планування, технічні умови.

11.08.2015 р. позивач направив відповідачу відповідь на вимогу, до якої додав копію вищезазначеного письмового повідомлення про відмову від договору.

Проте, позивачем не надано суду належного та допустимого доказу на підтвердження виконання свого зобов'язання з передання відповідачу документів, передбачених п. 3 договору, а відтак не спростовано доводів відповідача щодо невиконання позивачем вказаного пункту.

Частиною 1 ст. 850 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов'язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведено суду належними доказами виконання своїх зобов'язань за договором, а також прострочення виконання відповідачем робіт за договором станом на дату подання позовної заяви у даній справі, отже правові підстави для одностороннього розірвання договору, в порядку ч. 2 ст. 849 ЦК України, відсутні.

Крім того, лист-вимога вих. № 1575 від 13.10.2015 р. про розірвання договору, на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України, був направлений відповідачу 13.10.2015 р., тобто вже під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, отже станом на дату подання позову у цій справі права позивача не були порушені відповідачем, в розумінні ст. 1 ГПК України.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

На підтвердження понесених позивачем витрат на послуги адвоката, представником позивача 09.09.2015 р. було надано належним чином засвідчені копії договору про надання правової допомоги № 28/07/15 від 28.07.2015 р., адвокатського ордеру № 45399, рахунку-фактури № СФ-000044 від 28.07.2015 р., платіжного доручення № 5192 від 06.08.2015 р., виписки по рахунку, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2518 /10 та Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України.

З вказаних документів вбачається, що позивачем за послуги адвоката, пов'язані з даною справою, було сплачено 14400,00 грн. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на послуги адвоката в сумі 14400,00 грн., оскільки позов підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з прийняттям заяви позивача про зміну предмету позову.

Колегія суддів критично оцінює вказані посилання, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколів судового засідання від 09.09.2015 р., 13.10.2015 р. та від 28.10.2015 р., розгляд даної справи по суті було розпочато у судовому засіданні 28.10.2015 р., а заява про зміну підстав позову була подана позивачем 26.10.2015 р., тобто до початку розгляду даної справи по суті.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що суд першої інстанції задовольняючи позов неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи та позиції Верховного Суду України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ц.Ф.П.С.У.» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.10.2015 р. у справі №910/19990/15 залишити без змін.

Справу №910/19990/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

С.Г. Рудченко