Рішення

від 18.11.2015 по справі 910/24161/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2015Справа №910/24161/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторський сертифікаційний центр арматуробудування»

про стягнення 186 729, 32 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Єфимчук В.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторський сертифікаційний центр арматуробудування» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 7 818, 96 грн. , 24 004, 21 грн. - пені, 394, 59 грн. - 3 % річних, 5 989, 32 грн. -інфляційних втрат та 148 522, 24 грн. -неустойки. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором оренди нежилих приміщень № 411 від 09.09.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24161/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.10.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

03.11.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторський сертифікаційний центр арматуробудування» грошові кошти у розмірі основний борг у сумі 1 385, 08 грн. та неустойку у розмірі 171 973, 12 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

За змістом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» про уточнення, останнім фактично зменшено розмір заявленої до стягнення орендної плати та збільшено розмір неустойки та, при цьому, виключено вимоги про стягнення пні, 3 % річних та інфляційних втрат.

В той же час, позивач не відмовився від вказаних вимог в порядку в порядку ст.ст. 22, 80 Господарського процесуального кодексу України а відтак - суд приймає до розгляду та задовольняє заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» в частині зміни кількісних показників раніше заявлених вимог, а саме - зменшення суми боргу та збільшення неустойки та, при цьому, розглядає заявлені у позові вимоги про стягнення пені у розмірі 24 004, 21 грн., 394, 59 грн. - 3 % річних та 5 989, 32 грн. - інфляційних втрат, 1 385, 08 грн. - основного боргу та 171 973, 12 грн.- неустойки.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги з урахуванням уточнень.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись на вказані в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адреси та від відповідача повернуті органом поштового зв'язку.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 18.11.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.09.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Конструкторський сертифікаційний центр арматуробудування» укладено договір № 411, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти в оренду офісні приміщення загальною площею 32 кв.м. по пров. Чугуївському, 21 у місті Києві (кабінет 1.6.) за актом-приймання-передачі.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. договору строк оренди починається з 09.09.2013 р. і закінчується 31.12.2013 р. Орендар має першочергове право на пролонгацію даного договору оренди.

Відповідно до п.п. 5.1.-5.3. договору розмір орендної плати за місяць складає 3 908, 48 грн. та сплачується протягом п'яти діб після їх отримання відповідачем, але не пізніше 1-го числа поточного місяця. Плата за електроенергію і користування телефонним зв'язком сплачуються згідно рахунків, виставлених позивачем.

Відповідно до п. 8.1. договору після закінчення строку дії договору оренди чи у разі його дострокового розірвання, відповідач зобов'язаний на протязі п'яти діб, повернути отримане майно за актом приймання-передачі.

Згідно з п. 7.3. у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів, відповідач сплачує пеню у розмірі 0, 5 % від загальної місячної вартості оренди за кожен день несплати.

Згідно з п. 6.1. договору у випадку одностороннього розірвання договору сторона, за ініціативою якої відбувається розірвання, повинна письмово повідомити іншу сторону за один місяць до настання строку розірвання.

За актом приймання-передачі від 09.09.2013 р. позивач передав, а відповідач прийняв приміщення загальною площею 32 кв.м. по пров. Чугуївському, 21 у місті Києві (кабінет 1.6.).

18.02.2014 р. позивач звернувся до відповідача з листом про сплату орендної плати за договором № 411 від 09.09.2013 р., а також направив угоду про розірвання договору з 06.12.2013 р.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, вказаний лист було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» у зв'язку з вибуттям відповідача.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що у листопаді 2013 року відповідач залишив орендоване приміщення без розірвання договору, однак за актом приймання-передачі його не повернув у зв'язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» нараховано орендну плату за грудень 2013 року у сумі 1 385, 08 грн. та неустойку за невиконання обов'язку щодо повернення приміщення на суму 171 973, 12 грн. за період з 05.01.2014 р. до 31.10.2015 р.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Частиною 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Виходячи зі змісту п.п. 2.1., 2.2. договору, а також норм Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що як зазначає сам позивач, відповідач у листопаді 2013 року звільнив приміщення, суд дійшов висновку, що у даному випадку строк оренди відповідає строку дії договору та, відповідно, закінчився 31.12.2013 р.

Згідно зі ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Приймаючи до уваги, що у листопаді 2013 року відповідач фактично залишив приміщення загальною площею 32 кв.м. по пров. Чугуївському, 21 у місті Києві (кабінет 1.6.), що стверджується самим позивачем та не викликає у суду сумнівів стосовно достовірності таких обставин, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів наявності у позивача наміру розірвати договір № 411 від 09.09.2013 р., з огляду на норми Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що термін дії вказаного договору фактично закінчився 31.12.2013 р.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати за грудень 2013 року у розмірі 1 385, 08 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, суд відзначає, що для застосування наслідків, встановлених наведеною нормою необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку.

Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання.

Наведені висновки закріплені у постановах Верховного Суду України від 02.09.2014 р. у справі № 3-85гс14 та 19.08.2014 р. у справі № 3-70гс14 та є обов'язковими для врахування судами відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженням позивача, які в силу ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають обов'язковому доказуванню, відповідач фактично не займає орендовані приміщення з листопада 2013 року.

При цьому, позивач не наводить обставин щодо неможливості користування приміщенням загальною площею 32 кв.м. по пров. Чугуївському, 21 у місті Києві (кабінет 1.6.), неможливості доступу до нього, чинення відповідачем будь-яких перешкод у розпорядженні ним тощо.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, враховуючи загальні та спеціальні норми Цивільного кодексу України, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення неустойки за неповернення приміщення.

Стосовно заявлених вимог про стягнення 24 004, 21 грн. - пені, 394, 59 грн. - 3 % річних, та 5 989, 32 грн. - інфляційних втрат, суд відзначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, оскільки судом встановлено наявність у відповідача заборгованості з орендної плати за грудень 2013 року договором № 411 від 09.09.2013 р., суд вважає обґрунтованим цілком обґрунтованими вимоги про притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Водночас, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем невірно здійснено розрахунок інфляційних, 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим судом самостійно розраховано вказані суми, виходячи із суми боргу, що становить 1 385, 08 грн.

Згідно розрахунку суду, здійсненого у відповідності до вимог чинного законодавства України, розмір пені за період з 01.12.2013 р. до 01.06.2015 р. становить 101, 21 грн.; інфляційні втрати за період з 01.12.2013 р. до 06.08.2015 р. - 1 036, 22 грн., 3 % річних від простроченої суми за період з 01.12.2013 р. до 06.08.2015 р. - 69, 90 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторський сертифікаційний центр арматуробудування» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 5-А, код ЄДРПОУ 31111543), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал-Центр» (03067, м. Київ, пров. Чугуївський, 21, код ЄДРПОУ 31202310) заборгованість у розмірі 1 385, 08 (одна тисяча триста вісімдесят п'ять грн. 08 коп.) грн., 101, 21 (сто одна грн. 21 коп.) грн. - пені, 1 036, 22 (одна тисяча тридцять шість грн. 22 коп.) грн. - інфляційних втрат, 69, 90 (шістдесят дев'ять грн. 90 коп.) грн. - 3 % річних та 38, 39 (тридцять вісім грн 39 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 23.11. 2015 р. .

Суддя Пригунова А.Б.