Постанова

від 26.11.2015 по справі 925/1259/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р. Справа№ 925/1259/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Ільєнок Т.В.

розглянув апеляційну скаргу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" на рішення господарського суду Черкаської області від 30.09.2015 року № 925/1259/15 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський

акціонерний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біосен"

про стягнення 71 520,38 грн.

за участю представників сторін:

позивача- Кошова Ю.Н. за довіреністю

відповідача-Ніколенко Б.В.за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області № 925/1259/15 від 30.09.2015 року частково задоволений позов ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", з відповідача на користь позивача стягнуто 560,74 доларів США боргу по процентах, 1 024,09грн. комісії, 2 690,62грн. пені по комісії, 2 248,51доларів США як 3% річних за кредитом, 201,50грн. як 3% комісіями на підставі кредитного договору.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених позовних вимог, позивач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в який просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні, підтримав апеляційні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 22.11.2007 року між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір № 029/07, за умовами якого Банк, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання надав Товариству кредит у формі мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі, еквівалентній 1 000 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти України за курсом, встановленим НБУ на день підписання договору становило 5 050 000 грн., терміном повернення до 19.11.2010 року включно.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором № 029/07 від 22.11.2007 року щодо повернення позивачу коштів, сплати процентів, пені та комісії за користування кредитом, рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 925/501/15 від 19.05.2015 року, яке набрало законної сили, з відповідача на користь позивача було стягнуто 240 947,22 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 15 256,07 грн. заборгованість за процентами, 568,94 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 10 215,05 грн. заборгованість за комісіями, 532,86 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії та 5 350,40 грн. судового збору.

На виконання вищевказаного рішення суду 07.05.2015 видано наказ на примусове виконання.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 3 065,80 доларів США та 4 011,48 грн., з яких: 568,53 доларів США заборгованості по процентах за період з 01.02.2015 року по 22.07.2015 року, що за курсом НБУ станом на 22.07.2015 року еквівалентно 12 519,03 грн.; 200,35 доларів США пені за несвоєчасну сплату процентів, що за курсом НБУ станом на 22.07.2015 року еквівалентно 4 411,70 грн.; 1 024,09 грн. комісії; 2 768,97 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії; 2 296,92 доларів США як 3 % річних по кредиту та процентах, що еквівалентно 50 578,17 грн.; 218,42 грн. як 3 % річних за несвоєчасну сплату комісії, мотивуючи вимоги тим, що відповідач у добровільному порядку не виконав рішення господарського суду Черкаської області від 19.05.2015 року по справі № 925/501/15, таким чином, позивач має право на нарахування відповідачу пені, процентів річних, інфляційних та інших санкцій і платежів за всі періоди існування прострочення сплати кредитного боргу, в т.ч. і після прийняття судового рішення у справі

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що у розрахунках позивача допущені помилки в частині розміру, періоду застосування пені, тощо.

Заперечуючи проти рішення в частині незадоволених вимог, позивач вказує на те, що перерахунок суми позову, судом здійснений неправильно, так як застосовано кількість днів за формулою 365 днів замість 360, тому розрахунки позивача є вірними.

Щодо порушення процесуальних прав, то позивач зауважує на тому, що суд неодноразово відмовляв йому щодо участі у справі в режимі відеоконференції, що є порушенням його прав.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відносно порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки за змістом ст.4-3 ГПК України відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом процесуальні дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватися на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи обстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З матеріалів справи вбачається, що суд відмовляв позивачеві у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції в зв'язку з тим, що потрібна особиста участь представника для проведення перевірки розрахунків позивача, про що суд вказував в ухвалі про порушення провадження у справі та ухвалах про відкладення розгляду справи.

При цьому, позивачем не було надано доказів неможливості явки уповноваженого представника позивача, в тому числі який проживає у м. Черкаси та не наведено поважних причин неможливості забезпечити явку іншого представника.

Необхідність проведення відеоконференції з посиланням на введення процедури ліквідації, відсутність коштів та віддаленість м. Києва від м. Черкаси не є достатньо ґрунтовними, оскільки при настанні наслідків, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» формується кошторис витрат банку, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку та не є перевагою щодо принципу змагальності відносно покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень.

По суті.

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).

Відповідно до умов кредитного договору, відповідач сплачує банку щорічну комісію за надання кредиту, за відкриття позичкового рахунку. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно за поточний календарний місяць виходячи з розміру процентної ставки, що передбачені договором та додатковими угодами до нього.

Банківська комісія-комісійні відрахування банку за здійснення банківських операцій в інтересах клієнта. До таких комісій відносяться, збори за видачу кредиту, розгляд заявки, перерахування коштів на рахунок позичальника, видача грошових коштів з рахунку, відкриття та введення рахунку, тощо.

Разом з тим, позивачем не доведено що по закінченню строку дії кредитного договору, рахунок, відкритий позичальнику, обслуговується.

Істотною умовою укладання кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а також й однією з форм цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до п. п. 6.1 та 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у вищезгаданій ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними або збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом із нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Не сплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню в межах позовної давності за кожним платежем.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 03.06.2015 № 6-31цс15, від 19.03.2014 № 6-20цс14, від 02.09.2015 № 6-1085цс15, від 06.11.2013 N 6-116цс13, від 18.06.2014 року N 6-61цс14.

Договором про внесення змін № 13 до кредитного договору № 029/07 від 22.11.2007 від 28.12.2012 сторони визначили графік повернення залишку заборгованості по кредиту та сплати процентів, термін остаточного повернення кредиту 20.12.2013р.

Як доказ реалізації Банком свого права на захист інтересів є звернення його до господарського суду з позовом про стягнення боргу та рішення господарського суду Черкаської області № 925/501/15 від 19.05.2015, відповідно до якого з відповідача на користь позивача стягнуто суму боргу за тілом кредиту, заборгованість за процентами, пеня за несвоєчасну сплату процентів, заборгованість за комісіями, пеня за несвоєчасну сплату комісії.

Таким чином нарахування Банком додаткових комісій, процентів за користування коштами за кредитних договором є безпідставними з огляду на те, що комісія та проценти за користування кредитними коштами у відсотковому співвідношенні залежать від тіла кредиту чи його частини.

Відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається від дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.11.2014 р. у справі N 6-160цс14)

Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Договором №13 від 28.12.2012 термін остаточного повернення кредиту, сторонами визначений 20.12.2013, строк дії кредитного договору сторонами не продовжувався, рішенням господарського суду Черкаської області № 925/501/15 від 19.05.2015 з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість за тілом кредиту, проценти, комісії, пеня за користування грошовими коштами, що утворились станом на 31.01.2015р.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Крім того, звертаючись з позовом про стягнення коштів, у даній справі, Банк у своєму розрахунку визначає період відповідно до якого, вищезазначеним рішенням господарського суду вже задоволені вимоги Банку.

Колегія суддів відхиляє зауваження позивача щодо здійснення розрахунку 3% річних відповідно до умов договору, оскільки на відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення ( Верховний суд України «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» від 01.07.2014).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Втім, дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Верховний суд України, у постанові №3-29гс15 від 01.04.2015 та Вищий господарський суд України у постанові від 08.06.2015 у справі № 909/606/14 зазначили, що відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно із ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Разом з тим, позивач нарахував пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування коштами та несвоєчасну сплату комісії у іноземній валюті, що не припустимо, таким чином, колегія суддів вважає, що дані вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню, отже рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Як зазначалось вище, стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти (ч. 2 ст. 550 ЦК). Під процентами в цьому випадку слід розуміти проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК, та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК.

Зміст ст.536 ЦК України передбачає обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право кредитора вимагати від боржника сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані на підставі договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою охоплюються визначенням пені (ст. 549 ЦК України).

Одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, та пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов'язання позичальником, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанови Верховного Суду України від 01.07.2014 р. у справах N 3-31гс14, 3-32гс14, Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014 р. від 01.04.2015).

Крім того, до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Тобто, з відповідними вимогами щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасну сплату комісії, з урахуванням графіку погашення платежів до 20.12.2013, Банк міг звернутись до 21.06.2014, в той час як позовна заява подана 30.07.2015, таким чином дані вимоги є необґрунтованими і такими що не підлягають задоволенню, отже рішення місцевого суду в цієї частині підлягає скасуванню.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

У Постанові від 12.09.2011р. у справі № 42/80-10(54/63/19) Верховним Судом України викладена правова позиція, яка полягає в тому, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та Верховний Суд України у листі від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» вказали на наступне: згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

Проте, зі змісту позовних вимог випливає, що Банк не заявляв стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму, присуджену до стягнення рішенням господарського суду Черкаської області у справі № 925/501/15 від 19.05.2015 року, а нараховує 3% річних на несвоєчасну сплату процентів та несвоєчасну сплату комісії, з огляду на це, колегія суддів вважає висновки місцевого суду про задоволення таких вимог безпідставними.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, проте, рішення господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 30.09.2015 року № 925/1259/15 скасувати.

Прийняти нове рішення. Відмовити Публічному акціонерному товариству "Всеукраїнський акціонерний банк" у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біосен" про стягнення 71 520,38 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ЄДРПОУ 19017842) в дохід державного бюджету 2 009,70 грн. (дві тисячі дев'ять грн.. 70 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

повний текст постанови підписаний 01.12.2015

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Т.В. Ільєнок