Рішення

від 03.12.2015 по справі 911/5042/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа № 911/5042/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агрохімічні технології»

про стягнення 3580,26 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1, довір. б/н від 23.07.2015 р.

від відповідача : ОСОБА_2, довір. б/н від 23.11.2015 р.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агрохімічні технології» (далі - відповідач) про стягнення 3580,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди № 01/04-15/АТ від 01.04.2015 р. в частині своєчасного проведення сплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 2880,00 грн. інфляційних втрат та 700,26 грн. 3% річних, а також судовий збір в сумі 1218,00 грн.

03.12.2015 р. до господарського суду Київської області від ТОВ «Торгова компанія «Агрохімічні технології» було подано заяву б/н від 03.12.2015 р. про визнання позовних вимог, відповідно до якої відповідач визнає позовні вимоги ТОВ «Л.К.О.» у даній справі в повному обсязі, зазначивши при цьому, що правові наслідки визнання позову відомі та зрозумілі.

У судовому засіданні 03.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав; представник відповідача підтримав заяву б/н від 03.12.2015 р. про визнання відповідачем позовних вимог.

У судовому засіданні 03.12.2015 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.04.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (суборендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агрохімічні технології» (суборендар) було укладено договір суборенди складських приміщень № 01/04-15/АТ, відповідно до п. 1.1 якого суборендодавець зобов'язується передати суборендарю у строкове користування задля здійснення останнім його статутної діяльності складських приміщень (приміщення, що суборендується).

Відповідно до п. 2.1 суборендодавець зобов'язується у 5-денний строк після набуття чинності цим договором передати приміщення, що суборендується , суборендарю за актом приймання-передачі.

У відповідності з п. 4 . 1 даного договору, плата за 1 квадратний метр приміщення, що орендується, встановлюється у розмірі 120,00 грн. Загальний розмір суборендної плати за місяць визначається в рахунках та вважається узгодженим сторонами з моменту підписання рахунків.

Відповідно до п. 4.3 вищезазначеного договору оплата проводиться в національній валюті України по безготівковому розрахунку по банківських реквізитах, зазначених у договорі не пізніше 7-го числа з моменту виставленого позивачем рахунку.

01.04.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт № 1 приймання-передачі приміщення до договору суборенди складських приміщень № 01/04-15/АТ від 01.04.2015 р.

06.04.2015 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору суборенди складських приміщень № 01/04-15/АТ від 01.04.2015 р., відповідно до якої сторони домовились викласти пункти договору суборенди в наступній редакції: «п. 4.1 договору - орендна плата за цим договором складається із 120,00 грн., в т.ч. ПДВ, за один метр на місяць. Загальна сума орендної плати на місяць становить 60000,00 грн.»; «п.4.3 договору - оплата за суборенду (орендна плата) здійснюється суборендарем на користь суборендодавця не пізніше першого числа місяця, що слідує за місяцем оренди».

Дана додаткова угода вступає в силу 06.04.2015 р., діє до кінця дії договору і є невід'ємною частиною договору суборенди (п. 3 угоди).

30.04.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт надання послуг № 22976 на суму 60000,00 грн., що свідчить про відсутність претензій щодо якості надання послуг за даним договором з боку відповідача.

19.05.2015 р. відповідачем було сплачено позивачу кошти в розмірі 60000,00 грн. згідно платіжного доручення № 263 в рахунок оплати за договором суборенди.

31.05.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт надання послуг № 30772 на суму 60000,00 грн.

05.06.2015 р. відповідачем було сплачено позивачу кошти в розмірі 60000,00 грн. згідно платіжного доручення № 25 в рахунок оплати за договором суборенди.

30.06.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт надання послуг № 38893 на суму 60000,00 грн.

30.07.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт надання послуг № 46157 на суму 60000,00 грн.

31.08.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт надання послуг № 53671 на суму 60000,00 грн.

08.09.2015 р. відповідачем було сплачено позивачу кошти в розмірі 180000,00 грн. згідно платіжного доручення № 358 в рахунок оплати за договором суборенди.

30.09.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт надання послуг № 60095 на суму 60000,00 грн.

09.10.2015 р. відповідачем було сплачено позивачу кошти в розмірі 60000,00 грн. згідно платіжного доручення № 405 в рахунок оплати за договором суборенди.

30.09.2015 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору суборенди складських приміщень № 01/04-15/АТ від 01.04.2015 р., відповідно до якої сторони вирішили припинити дію договору за взаємною згодою з 30.09.2015 р.

13.10.2015 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків № 1, з якого вбачається, що станом на 20.10.2015 р. сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги становить 0,00 грн.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за договором суборенди, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив суд стягнути з відповідача 2880,00 грн. інфляційних втрат та 700,26 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір заявлених до стягнення 3% річних було визначено у сумі 700,26 грн. за період з 02.05.2015 р. до 08.09.2015 р., а розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 2880,00 грн.

Відповідач, як вбачається із заяви б/н від 03.12.2015 р., визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Частиною 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Водночас, як передбачено ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 44, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Агрохімічні технології» (03027, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Новосілки, вул. Садова, 26, оф. 20, код 38275207) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (03062, м. Київ, вул. Ескаваторна, 35, код 37317990) - 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 700 (сімсот) грн. 26 коп. 3% річних, 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 04.12.2015 р.

Суддя В.М. Бабкіна