Постанова

від 03.12.2015 по справі 910/23512/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа№ 910/23512/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк-Електро" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015року № 910/23512/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна

агенція "Ратнік"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клондайк-

Електро"

про стягнення боргу, ціна позову 167 232,74 грн.

за участю представників сторін:

позивача -Вітошко В.О. за довіреністю

відповідача - Якимчук С.М. за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва №910/23512/15 від 13.10.2015р. задоволений позов ТОВ відповідальністю "Охоронна агенція "Ратнік" до ТОВ "Клондайк-Електро" про стягнення боргу 167 232,74 грн.

Не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на його необґрунтованість, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційні вимоги, просить рішення господарського суду скасувати.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом Полтавської області справи № 917/2460/15 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі відповідача заперечував, просив залишити їх без задоволення.

Щодо заявленого клопотання про зупинення, вважає його таким, що направлений на затягування судового процесу.

Колегія суддів залишила клопотання про зупинення провадження без задоволення з підстав, зазначених в мотивувальній частині постанови.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 06.07.2015 р. сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу № 06-07/2015, за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу товар, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного товару на умовах договору.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що передав, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною № РН-0000003 від 06.07.2015 на загальну суму 167 232,74грн., проте оплата проведена не була.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що заборгованість підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем.

Заперечуючи проти рішення суду, відповідач вказує, що за умовами договору, підставою для оплати є виставлений позивачем рахунок, але доказів його направлення на адресу відповідача не надано, отже строк оплати не настав.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 29.05.2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначив, якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій ґрунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК з урахуванням обставин конкретної справи є підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним. За загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що звернення відповідача з позовом про визнання договору недійсним, обумовлено зверненням позивача, у вересні 2015року, за захистом своїх прав та інтересів, відносно заборгованості за договором.

Так, провадження у справі № 917/2460/15 господарським судом Полтавської області порушено через місяць після прийняття господарським судом м. Києва оскаржуваного рішення.

За таких обставин, клопотання про зупинення провадження не є ґрунтовним.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст 655 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Посилання відповідача на приписи ст. 530 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки строк (термін) виконання зобов'язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане (наприклад, початок судноплавства на річці або відкриття сезону полювання на тварин тощо). Якщо в договорі вказується подія, яка може настати, а може і ні, ми маємо справу із зобов'язанням під умовою, і настання такої події буде не стільки терміном виконання, скільки умовою виникнення зобов'язання в цілому (наприклад, виникнення зобов'язання страховика виплатити страхове відшкодування в разі настання страхового випадку).

Так, пунктом 3 договору передбачено, що право власності на товар переходить в момент передачі товару за видатковою накладною, вивіз товару здійснюється відповідачем шляхом самовивозу зі складу позивача.

Видаткова накладна на товар датована 06.07.2015, містить підпис уповноважених осіб сторін та печатки товариств, рахунок-фактура № СФ 0001256 також датований 06.07.2015, таким чином можна припустити, що його вручення відповідачеві відбулось в момент передачі товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам статті 9 названого Закону, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Слід також зауважити, що доводи відповідача про неотримання претензії, рахунка на сплату не можуть бути підставою для скасування, оскільки відповідачем не заперечується факт отримання товару за видатковою накладною.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України № 3-121гс від 30.09.2014 та постанові Вищого господарського суду України № 912/3757/14 від 14.04.2015.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101,103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТОВ «Клондайк-електро» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 13.10.2015 у справі № 910/23512/15-без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров