Рішення

від 03.12.2015 по справі 910/26466/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2015Справа №910/26466/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галаксі»

До Комунального підприємства «Шкільне харчування»

Про стягнення 142 621,06 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Котович О.А. директор

Від відповідача: Мішин Ю.С. представник за довіреністю № 57 від 05.07.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галаксі» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Шкільне харчування» (далі - відповідач) про стягнення 142 621,06 грн., з яких: 114 207,74 грн. основного боргу, 1 597,96 грн. збитків від інфляції, 1 332,95 грн. 3% річних, 25 482,41 грн. пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому за Договором поставки № 09 від 09.03.15., що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем та звернення останнього з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.15. порушено провадження у справі № 910/26466/15 та призначено її до розгляду на 05.11.15.

30.10.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Комунальне підприємство «Шкільне харчування» визнає позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 114 207,74 грн. та просить суд зменшити розмір пред'явлених до стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, а також просить суд надати розстрочку погашення заборгованості.

30.10.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про зменшення розміру пені до 5 482,41 грн.

30.10.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано заяву про розстрочку виконання рішення суду в даній справі у відповідності до наданого відповідачем графіку.

В судовому засіданні 05.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 26.11.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

19.11.15. позивач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі, в яких проти зменшення розміру 3% річних, пені та збитків від інфляції заперечує.

В судовому засіданні 26.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 03.12.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 03.12.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні 03.12.15. проти позову заперечував частково наголошуючи на необхідності зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/26466/15.

В судовому засіданні 03.12.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.15. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 09 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 1.3 Договору товаром є продукти харчування.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.1 з моменту підписання його сторонами (19.03.15.) і діє до 31.12.15.

Позивачем було поставлено Покупцю товар на підставі підписаних сторонами та скріплених їх печатками видаткових накладних: № 35 від 13.05.15., № 42 від 10.04.15., № 77 від 22.04.15., № 28 від 07.04.15. на загальну суму 144 207,74 грн.

Покупець зобов'язується повністю розрахуватись з постачальником протягом 10 банківських днів з моменту поставки (п. 4.1 Договору).

Відповідачем було оплачено позивачу до 07.10.15. 30 000,00 грн.

Оскільки решту грошових коштів відповідач не сплатив. Позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення 114 207,74 грн. основного боргу, 1 597,96 грн. збитків від інфляції, 1 332,95 грн. 3% річних, 25 482,41 грн. пені.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що під час розгляду даної справи відповідачем було сплачено позивачу в рахунок погашення заборгованості за спірними накладними грошові кошти в розмірі 49 207,74 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 975 від 01.12.15., № 933 від 25.11.15., № 892 від 04.11.15., тобто сплата відбулась після звернення позивача 08.10.15. з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на вищенаведене, в зв'язку з тим, що відповідач сплатив заборгованість в розмірі 49 207,74 грн. після звернення позивача з даним позовом, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення 49 207,74 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, відповідач не сплатив позивачу за Товар грошові кошти в розмірі 65 000,00 грн. Строк оплати є таким, що настав.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню на суму 65 000,00 грн., що складає борг відповідача за отриманий, але не оплачений товар станом на момент прийняття даного рішення.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 597,96 грн. збитків від інфляції, 1 332,95 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 304,86 грн., розмір збитків від інфляції складає 992,07 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

В іншій частині 3% річних в розмірі 28,09 грн. та збитки від інфляції в розмірі 605,89 грн. нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 25 482,41 грн. пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 9.1 Договору, Покупець за порушення терміну оплати за товар сплачує Постачальнику пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченої за кожний день затримки платежу.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені з врахуванням того, що строк оплати по видатковій накладній № 35 від 13.05.15. з врахуванням приписів 4.1 Договору встановлено до 28.05.15., внаслідок чого встановлено, що розмір пені становить 24 920,73 грн., в іншій частині в розмірі 561,68 грн. пеню нараховано безпідставно.

Як відзначалось судом, відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені до 5 482,41 грн. та у письмовому відзиві викладено клопотання про зменшення пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру збитків від інфляції та 3% річних, що підлягає стягненню з Комунального підприємства «Шкільне харчування», суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Разом з тим, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 5 482,41 грн., суд відзначає наступне.

Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у окремих випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно з п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання та надавши належну оцінку обставинам такого невиконання, врахувавши великий розмір пред'явленої до стягнення пені наслідкам поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, врахувавши часткову сплату відповідачем основного боргу під час розгляду справи, те, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми, як неустойку, викривлює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на непомірний тягар, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 30%, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17 444,51 грн. - пені.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому судом враховано викладене в п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що у разі коли господарський суд на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

У відповідності до частини 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Ухвала про розстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Згідно з вказівками, що містяться в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.

Заява обґрунтована тяжким фінансовим станом, затримкою фінансування.

Проте, відповідачем не подано суду жодних належних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин його тяжкого фінансового стану, та того, що фінансування останнього покращиться та буде здійснюватись без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, та що розстрочення наявної у відповідача заборгованості забезпечить виконання рішення в даній справі і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення без створення ризику визнання його банкрутом.

Тяжкий фінансовий стан відповідача на є підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконання рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що розстрочка виконання рішення суду сприятиме як можливості продовження господарської діяльності заявника, так і зробить реальною можливість отримання боргу позивачем, та не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього, а тому заява є такою, що задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Шкільне харчування» (03039, м. Київ, проспект Науки, б. 8; ідентифікаційний код 20043325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галаксі» (02099, м. Київ, вул. Руднєва, б. 49/20, кв. 1; ідентифікаційний код 32488104) 65 000 (шістдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 304 (одну тисячу триста чотири) грн. 86 коп. - 3% річних, 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) 07 коп. збитків від інфляції, 17 444 (сімнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 51 коп. пені, 2 121 (дві тисячі сто двадцять одну) грн. 37 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 49 207 (сорок дев'ять тисяч двісті сім) грн. 74 коп. основного боргу провадження у справі припинити.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.15.

Суддя Т.М. Ващенко