Рішення

від 30.11.2015 по справі 181/872/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8260/15 Справа № 181/872/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 39

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, треті особи: відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області, Державний нотаріус Васильківської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И Л А:

09 жовтня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, за яким просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, що належала його матері ОСОБА_5 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №027733, виданого на підставі рішення 24 сесії XXIII скликання Слов'янською сільською радою №192 від 18 листопада 2001 року. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 21 липня 2000 року в місті Павлограді Дніпропетровської області померла його мати ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Згідно Державного акту на право приватної власності на землю їй належала земельна ділянка. Його брат ОСОБА_6 після смерті матері фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, так як продовжував проживати у будинку матері, тим самим прийнявши спадщину. 06 січня 2009 року брат позивача ОСОБА_6 помер. В свою чергу, після смерті брата позивач у шестимісячний термін написав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, тобто прийняв її. Позивач звернувся до Межівського районного відділу земельних ресурсів для отримання правовстановлюючого документа, де йому видали копію Державного акту на землю серії І-ДП №027733 на ім'я ОСОБА_5 та повідомили, що ця земельна ділянка переоформлена на ОСОБА_2 на підставі рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2008 року. Не погодившись із зазначеним рішенням, оскаржив його в апеляційному суді, заявив зустрічний позов, а потім, після тривалого розгляду в різних судах, рішенням якого від 24 липня 2014 року було ухвалено: у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом - відмовити; позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково; визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, складений 22 травня 2000 року під реєстровим № 278а, посвідчений Слов'янською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області; визнати недійсним дублікат заповіту ОСОБА_5, складений 22 травня 2000 року під реєстровим №278а, виданий Слов'янською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області 24 грудня 2010 року; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №912777 від 27 жовтня 2008 року, виданий Межівським районним відділом земельних ресурсів на ім'я ОСОБА_2 (реєстраційний №010812400443)». Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2014 року по справі 6-33291ск14 у відкритті касаційного провадження було відмовлено. Позивач зазначав, що йому було відмовлено у задоволені позовних вимог в частині визнання права власності на земельну ділянку, що належала його матері з тих підстав, що він не звертався до нотаріальної контори із заявою про одержання свідоцтва про право на спадщину. Після цього він звернувся до державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті брата ОСОБА_6, однак 05 вересня 2014 року нотаріус ОСОБА_4 виніс постанову, згідно якої йому було відмовлено у видачі такого свідоцтва з приводу відсутності оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку. За таких підстав просив позов задовольнити.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року ухвалено: позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити; визнати за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно за законом, а саме: на земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 5,730 гектарів, яка знаходиться на території Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що належала матері померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №027733, виданого на підставі рішення 24 сесії XXIII скликання Слов'янської сільської Ради народних депутатів №192 від 18 листопада 2001 року.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_2 та залишити в силі рішення суду, посилаючись на те, що доводи апелянта суперечать нормам ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5 Копією Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №027733, виданого на підставі рішення 24 сесії XXIII скликання Слов'янської сільської Ради народних депутатів №192 від 18 листопада 2001 року, підтверджується, що ОСОБА_5 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,730 гектарів в межах згідно з планом, розташована на території Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла 21 липня 2000 року в м. Павлограді Дніпропетровської області. Копією Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №912777, виданого на підставі рішення Межівського районного суду №2-332/08 від 01 серпня 2008 року, зазначеній вище земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 1222688800-01-002-0821, надано у власність ОСОБА_2 Свідоцтвом про смерть підтверджено, що ОСОБА_6 помер 06 січня 2009 року в с.Слов'янка Межівського району Дніпропетровської області. Заявою ОСОБА_3 від 22 січня 2009 року до Межівської державної нотаріальної контори, Дніпропетровської області підтверджується прийняття ним спадщини після померлого брата ОСОБА_6 Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2014 року ухвалено: у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом - відмовити; позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково; визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, складений 22 травня 2000 року під реєстровим № 278а, посвідчений Слов'янською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області; визнати недійсним дублікат заповіту ОСОБА_5, складений 22 травня 2000 року під реєстровим № 278а, виданий Слов'янською сільською радою Межівського району Дніпропетровської області 24 грудня 2010 року; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №912777 від 27 жовтня 2008 року, виданий Межівським районним відділом земельних ресурсів на ім'я ОСОБА_2 (реєстраційний №010812400443). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2014 року по справі 6-33291ск14 у відкритті касаційного провадження було відмовлено. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 вересня 2014 року, винесеною державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке складається із земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 5,730 гектарів, яка знаходиться на території Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що належала матері померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_5, який після її смерті вступив у спадщину фактично, але не оформив своїх спадкових прав юридично, до визначення судом встановлення права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, як спадкоємець померлого ОСОБА_6, належним чином у встановлений законом строк прийняв спадщину, звернувся до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто виконав всі приписи чинного законодавства, встановлені для нього, як до спадкоємця майна. Проте через те, що спадкодавець ОСОБА_6 не зареєстрував своє право власності відповідно до вимог чинного законодавства, в нього право власності не виникло, оскільки право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). За таких обставин суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_3 право власності на спадкове нерухоме майно за законом, а саме: на земельну ділянку, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 5,730 гектарів, яка знаходиться на території Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що належала матері померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №027733, виданого на підставі рішення 24 сесії XXIII скликання Слов'янської сільської Ради народних депутатів №192 від 18 листопада 2001 року. Представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_7 звернув увагу суду на необхідність надання судом правової оцінки розписці, яка знаходиться у справі за позовом ОСОБА_2 до Слов'янської сільської ради про продовження строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно і яка була оглянута у судовому засіданні, відповідно до якої померлий ОСОБА_6 надав ОСОБА_2 розписку в тому що його мати - ОСОБА_5 отримала від останнього грошові кошти на лікування і він зобов'язується не претендувати на майно матері і не заперечує, щоб спадкоємцем цього майна, а саме земельної ділянки розміром 5,75 га був ОСОБА_2 Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.07.2014 року визнано недійсним заповіт ОСОБА_5 складений нею 22.05.2000 році, яким вона заповідала належну їй земельну ділянку ОСОБА_2 Третя особа ОСОБА_2 у відповідності до ст. 1261 - 1265 ЦК України не підпадає під категорію осіб, які мають право на спадкування за законом, а розписка надана ОСОБА_6 - ОСОБА_2 не є документом, яким би посвідчувалося право останнього на спадкове майно ОСОБА_6, оскільки ст. 1247 ЦК України передбачені загальні вимоги до форми заповіту. Посилання представника третьої особи - ОСОБА_7 на необхідність у відповідності до ст. 1224 ЦК України усунути ОСОБА_3 від права на спадкування у зв'язку з тим, що останній не підтримував родинних стосунків з померлими: матір'ю - ОСОБА_5 та братом - ОСОБА_6, не допомагав матеріально, коли останні цього потребували, не здійснював їхнє поховання. У зв'язку з чим у судовому засіданні були допитані і свідки ОСОБА_8Г, ОСОБА_9, однак суд вважає, що звертаючи увагу суду на дані обставини, представник третьої особи не врахував, що це не є предметом розгляду справи і виходить за рамки заявлених позовних вимог та суперечить нормам ст. 1224 ЦК України, котрою передбачено вичерпний перелік підстав усунення від права на спадщину. З огляду на наведене суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.

Але з висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; суд неправильно застосував норми матеріального права; неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України, - при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.

Суд узагалі належним чином не з'ясував характер та суть заявлених вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним доказам.

З резолютивної частини рішення суду всупереч вимогам ст. 215 ЦПК України не вбачається після смерті якої особи суд визнав право власності на спадкове майно за законом за позивачем ОСОБА_3, а лише зазначено, що земельна ділянка належала матері померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_5.

Не звернув увагу суд першої інстанції на позовні вимоги, які були заявлені суду, що не змінювались та не уточнювались за розглядом справи. Відповідно до позовних вимог позивач просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку, що належала його матері ОСОБА_5. Отже позивачем не було заявлено позову щодо спадкування за законом та не конкретизовано після смерті якої особи. Лише з тексту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує свої вимоги прийняттям ним спадщини після померлого брата ОСОБА_6 з посиланням на рішення суду від 24 липня 2014 року, яким йому було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку, що належала його матері.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Суд першої інстанції не дав оцінку наданим відповідачем доказам про те, що померлий ОСОБА_6 має спадкоємців першої черги за законом, а саме: дружину ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, та суд не перевірив ці обставини з урахуванням того, що позивач відноситься до спадкоємців другої черги.

Відповідно до вимог ст. 1258 ЦК України, ч.1 - спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово; ч.2 - кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Суд першої інстанції не врахував зазначені вимоги закону, а тому не ґрунтуються на вимогах закону висновки суду щодо задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про право на спадкування, суд всупереч вимогам закону належним чином не з`ясував коло спадкоємців після смерті ОСОБА_6, не вирішив питання щодо залучення їх до участі у справі та можливість вирішення питання про право на спадкування в судовому порядку.

Колегія суддів вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо визнання права власності на земельну ділянку, яка належала на праві власності ОСОБА_5, померлої 21 липня 2000 року.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 пояснив, що його вимоги стосуються визнання за ним права власності на спадкову земельну ділянку після смерті його брата ОСОБА_6, який помер 06 січня 2009 року, та який фактично прийняв спадщину після смерті їх матері ОСОБА_5, яка померла 21 липня 2000 року.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2014 року, яке має законну силу, та яке має преюдиціальний характер для вирішення даного спору, зокрема, за вирішеним позовом ОСОБА_3 до Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2, відділу Держземагентства у Межівському районі Дніпропетровської області, третя особа - Слов'янська сільська рада Межівського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, - встановлені наступні обставини:

Після смерті ОСОБА_5 її другий син, ОСОБА_6, продовжував мешкати у домоволодінні матері за адресою: вул. Франка, буд.11, с. Слов'янка Межівського району Дніпропетровської області, із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері не звертався. 06 січня 2009 року ОСОБА_6 помер. У січні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті брата.

З урахуванням зазначених обставин та вимог ст. 549 ЦК УРСР, яка регулювала правовідносини щодо прийняття спадщини станом на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, яка померла 21 липня 2000 року, апеляційний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_5 оскільки фактично продовжив мешкати в домоволодінні матері.

ОСОБА_3 з вимогою про встановлення факту прийняття спадщини після смерті матері не звертався, а прийняв спадщину після смерті брата відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в шестимісячний строк.

Разом із цим, у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року, судам роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову ОСОБА_3 апеляційний суд виходив з того, що правові підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на спадкове майно у судовому порядку відсутні, оскільки він прийняв спадщину після померлого ОСОБА_6 шляхом подачі відповідної заяви до нотаріальної контори та має можливість одержати свідоцтво про право на спадщину, так як доказів відмови йому у видачі свідоцтва про право на спадщину матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 вересня 2014 року, винесеною державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, виконуючої обов'язки Межівської державної нотаріальної контори, відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке складається із земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 5,730 гектарів, яка знаходиться на території Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, що належала матері померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який після її смерті вступив у спадщину фактично, але не оформив своїх спадкових прав юридично, до визначення судом встановлення права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку (а.с.29 том 1). Крім того, у вказаній постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій зазначено, що неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за законом на вищевказану земельну ділянку, оскільки відсутній оригінал документу підтверджуючого право власності на вказану земельну ділянку. Також в цій постанові нотаріуса встановлено, що ОСОБА_5, яка померла 21 липня 2000 року, на день своєї смерті проживала разом зі своїм померлим сином.

Згідно ст.50 Закону України про «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Позивач не оскаржив постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій.

Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

У відповідності до ч.1 ст. 1261 ЦК України, - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст.1262 ЦК України - у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до вимог ст. 1258 ЦК України, ч.2 - кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Для вирішення питання про право позивача на спадкування після смерті його брата ОСОБА_6, який помер 06 січня 2009 року, необхідно з'ясувати відсутність спадкоємців першої черги або інших осіб, які мають претендувати на відкриту спадщину, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Колегія суддів встановила і це не заперечується позивачем, що після смерті його брата ОСОБА_6 спадкоємцями першої черги є його переживша дружина та дочка.

Доводи позивача про те, що йому невідомо місце знаходження, проживання чи перебування вказаних осіб, - є безпідставними, оскільки при вирішенні питання щодо права позивача на спадкування, як спадкоємця 2 черги, необхідно з'ясувати, що спадкоємці першої черги, зокрема, не прийняли спадщину. Для цього необхідно, щоб ці особи брали участь у справі.

Доводи позивача про те, що спадкоємці першої черги не звернулись у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса, а тому спадщину не прийняли, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки із заяви позивача до нотаріуса про прийняття спадщини від 22 січня 2009 року (а.с.16 том 1, спадкова справа № 20/2009) вбачається, що позивач не повідомив нотаріуса про існування спадкоємців першої черги, у зв'язку з чим вказані особи нотаріусом не були повідомлені про відкриття спадщини.

Оскільки суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, а позовні вимоги позивача не заявлені відповідно до підстав їх обґрунтування, тобто, позивач не просив суд визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_6, померлого 06 січня 2009 року, та в порядку спадкової трансмісії після смерті матері ОСОБА_5, померлої 21.07.2000 року, і доказів відповідно до таких позовних вимог не надано, а саме: коло спадкоємців після смерті вказаних осіб та їх право на отримання чи не отримання спадщини; склад спадщини; неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину у разі правомірної відмови нотаріуса у вчинені нотаріальних дій; право позивача на спадкування, як спадкоємця другої черги, за наявністю спадкоємців першої черги, - то колегія суддів дійшла висновку, що не має правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 у зв'язку з їх недоведеністю, а тому необхідно йому відмовити у задоволенні позову.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням відмови у задоволенні позову, понесені судові витрати позивачу не компенсуються.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Слов'янської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, треті особи: відділ Держземагенства у Межівському районі Дніпропетровської області, Державний нотаріус Васильківської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_12