Рішення

від 03.12.2015 по справі 761/10573/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/10573/15-ц

Провадження №2/761/5024/2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 грудня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

при секретарі Сівоха І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженої відповідальністю Фірма «Т.М.М.» (далі по тексту - позивач Фірма «Т.М.М.») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач являлась експлуатуючою організацією будинку АДРЕСА_1, та надає житлово-комунальні та інші послуги мешканцям даного будинку.

Разом з тим, відповідач проживає в квартирі АДРЕСА_1, і відповідно користується всіма житлово-комунальними та іншими послугами, які надає позивач. Проте, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачує за житлово-комунальні та інші послуги, у зв'язку з чим станом на 01 липня 2014 року у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 143554,68 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Представник позивача Случак О.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні. Посилалась на сплату вартості наданих житлово-комунальних послуг в сумі 80698,40 грн. 12.01.2015 року за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року. Окрім того, надала суду заяву про застосування позовної давності, в якій просила суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку для звернення до суду із позовом за період з 01.10.2010 року по 01.01.2012 року. В задоволенні вимог щодо сплати додаткових послуг просила суд відмовити у зв'язку із тим, щ сторонами не досягнуто згоди з приводу вартості та обсягу послуг.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 04.03.2004 року (а.с. 138).

Згідно із довідкою Форми 3 від 28.05.2014 року № 5 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованими значаться: ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 6).

Позивачем надсилались відповідачу рахунки на оплату наданих послуг, серед яких: експлуатаційні послуги, утримання служби охорони, послуга з обслуговування системи колективної телевізійної мережі, гарячого та холодного водопостачання і опалення за період з 01.10.2010 по 01.07.2014 року.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_2 не отримувались вказані рахунки у зв'язку із неправомірними діями третіх осіб, які викрадали їх з поштової скриньки не підтверджені належними доказами.

Так, положеннями ст. 151, 162 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Також, відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 р. № 572, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, у відповідності до положень п. 5. ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Разом з тим, згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у справі 6-110цс12: з аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, підтверджується обов'язок відповідача сплачувати надані йому послуги обслуговуючою організацією (постачальником послуг).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач свої зобов'язання виконував належним чином, про що свідчать копії рахунків на оплату послуг наданих позивачем відповідачу за період з 01.10.2010 по 01.07.2014 року. Однак, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував за житлово-комунальні та інші послуги, у зв'язку з чим за вказаний період у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 143554,68 грн., що підтверджується випискою з рахунку споживача (а.с. 15-16).

Разом з тим, відповідач посилався на часткову оплату наданих йому послуг власником квартири - ОСОБА_5, що підтверджується квитанцією № 138610 від 12.01.2015 року на суму 80698,40 грн. за період з січня 2012 року по грудень 2014 року. (а.с. 117).

Посилання представника позивача на невизнання ним вказаного рахунку у зв'язку із наявністю судового рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь Фірми «Т.М.М.» заборгованості за надані послуги по вказаній квартирі до уваги судом не приймаються, оскільки в графі «призначення платежу» вказаної квитанції зазначено «сплата за період з 01.2012 по 12.2014», а не на виконання судового рішення. Окрім того, порядок виконання судових рішень регламентований Законом України «Про виконавче провадження» та полягає у в сукупності дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом.

Проте, оскільки позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за період з жовтня 2010 року по липень 2014 року, то суд вважає за необхідне зарахувати в погашення заборгованості перед позивачем суму в розмірі 69123,56 грн. за заявлений позивачем період з січня 2012 року по липень 2014 року.

Посилання представника відповідача на те, що між сторонами відсутня домовленість з приводу вартості та обсягу послуг, а тому ним не визнаються виставлені рахунки в частині сплати за послуги з охорони, системи колективної телевізійної мережі, відеоспостереження та системи будинкового зв'язку судом відхиляються, оскільки такі послуги надаються позивачем централізовано для усіх мешканців будинку з часу введення будинку в експлуатацію.

Відповідач мав право відмовитись від надання йому вказаних послуг, проте про своє небажання отримувати послуги на визначених умовах він повідомив позивача письмово у серпні та вересні 2014 року фактично після того, як послуги вже були надані.

Щодо застосування позовної давності до вимог позивача з 01.10.2010 року по 01.01.2012 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач просив суд не застосовувати позовну давність у зв'язку із тим, що 30.09.2014 року було видано судовий наказ про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, який був в подальшому скасований.

Разом з тим, згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14: «частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності».

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Так, з аналізу норм законодавства вбачається, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Таким чином, у звязку із зверненням позивача до суду в наказному провадженні у вересні 2014 року, суд приходить до висновку про застосування позовної давності до вимог позивача за період з жовтня 2010 року по вересень 2011 року на суму вимог в розмірі 46229,52 грн.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 28201,60 грн. (143554,68 грн. - 69123,56 грн.- 46229,52 грн. = 28201,60 грн.)

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні частково, суд прийшов до висновку, що позов Фірми «Т.М.М.» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 282,01 грн., які сплачено позивачем за подання позову до суду, виходячи із суми позовних вимог, які задоволено судом.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 151, 162 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 4, 11, 256, 257, 264, 525, 526, ЦК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 74, 76, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223-226, 228, 232, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» заборгованість в сумі 28201,60 грн. та 282,01 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ М.А. РИБАК