Рішення

від 07.12.2015 по справі 910/27620/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015Справа №910/27620/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФІКО-ХОЛДІНГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК "Асторія"

про стягнення 54417,10 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Смирнова І.Ю. за довіреністю № 03/15 від 20.05.2015

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФІКО-ХОЛДІНГ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК "Асторія" (відповідач) про стягнення 54 417,10 грн., з яких: 30000,00 грн. основного боргу, 22232,71 грн. інфляційних втрат та 2184,39 грн. 3% річних за період з 15.10.2013 по 16.10.2015.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не здійснив повного та своєчасного розрахунку за товар, який отримав від позивача на підставі видаткових накладних № 059 від 10.04.2013, № 064 від 10.04.2013, № 070 від 12.04.2013, № 076 від 12.04.2013, № 081 від 15.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27620/15 та призначено розгляд справи на 16.11.2015 о 12:55 год.

16.11.2015 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення з повідомленням про відсутність аналогічного спору.

В судове засідання, призначене на 16.11.2015, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 16.11.2015, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 28.10.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 16.11.2015, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 28.10.2015 про порушення провадження у справі № 910/27620/15 та встановлено, що відповідач вимоги зазначеної ухвали не виконав.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання 16.11.2015, невиконання останнім вимог ухвали суду від 28.10.2015 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 16.11.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 розгляд справи відкладено на 07.12.2015 о 10:30 год.

В судове засідання, призначене на 07.12.2015 представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 07.12.2015, не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал Господарського суду міста Києва від 28.10.2015 та від 16.11.2015 не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Так, ухвали Господарського суду міста Києва від 28.10.2015 та від 16.11.2015 були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (03110, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 3, кв. 1, кім. 4, 5), яка відповідає адресі місцезнаходження останнього згідно наявних в матеріалах справи відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Втім, поштове відправлення з ухвалою суду від 28.10.2015 та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

З огляду на зазначене, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України в абз. 1, 3 п.п. 3.9.1 п. 3 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), згідно яких особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду судом справи № 910/27620/15.

Відповідно до абз. 1 підпункту 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні, судом встановлено не було.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 07.12.2015 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2015 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 07.12.2015 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

В період з 10.04.2013 по 15.04.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФІКО-ХОЛДІНГ" (позивач, продавець) продало Товариству з обмеженою відповідальністю "СБК "Асторія" (відповідач, покупець) блок керамічний базовий (далі - товар) на загальну суму 81102,64 грн., що підтверджується видатковими накладними № 059 від 10.04.2013 на суму 16220,53 грн., № 064 від 10.04.2013 на суму 16220,53 грн., № 070 від 12.04.2013 на суму 16220,53 грн., № 076 від 12.04.2013 на суму 16220,53 грн., № 081 від 15.04.2013 на суму 16220,52 грн. (далі разом - видаткові накладні). Товар отримано відповідачем без зауважень і заперечень, а видаткові накладні підписано уповноваженою особою на отримання товару.

30.06.2013 сторони здійснили звірку взаємних розрахунків, за результатами якої підписали акт звірка взаємних розрахунків станом на 30.06.2013. Відповідно до наведеного акту звірки відповідач підтвердив наявність у нього заборгованості перед позивачем в загальній сумі 81102,64 грн.

Крім того, листом № 020801 від 02.08.2013 відповідач гарантував позивачу оплату за товар, отриманий ним згідно видаткових накладних на загальну суму 81102,64 грн., та повідомив, що оплата за товар буде здійснена в строк до 15.10.2013.

Відповідач здійснив лише часткову оплату за поставлений згідно видаткових накладних товар на загальну суму 51102,64 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 254 від 30.08.2013 на суму 10000 грн., № 261 від 03.09.2013 на суму 10000 грн., № 305 від 30.09.2013 на суму 10000 грн., № 357 від 22.11.2013 на суму 10000 грн., № 495 від 02.07.2014 на суму 1102,64 грн., № 615 від 17.11.2014 на суму 10000 грн.

25.06.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією № 82/14-ю від 24.06.2014 із вимогою про сплату заборгованості за поставлений товар у семиденний строк з моменту отримання даної претензії. Претензія була отримана відповідачем 01.07.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0407121597660.

Втім відповіді на претензію позивач не отримав, а оскільки за поставлений згідно видаткових накладних товар відповідач здійснив лише часткову оплату в загальній сумі 51102,64 грн., то заборгованість останнього перед позивачем склала 30000,00 грн. (81102,64 грн. - 51102,64 грн. = 30000,00 грн.).

Позивач вважає, що оскільки відповідач своїм листом № 020801 від 02.08.2013 визнав існування у нього спірної заборгованості та самостійно визначив граничний строк виконання своїх зобов'язань по оплаті отриманого від позивача товару до 15.10.2013, то слід вважати, що до цієї дати відповідач мав повністю виконати грошове зобов'язання з оплати товару, поставленого згідно видаткових накладних.

Крім того, враховуючи приписи статті 625 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що оскільки відповідач прострочив виконання спірного грошового зобов'язання з 15.10.2014, то з цієї дати наявні підстави для нарахування до стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних на суму простроченої заборгованості.

За наведених обставин позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 30000,00 грн. (основний борг), а також про стягнення 22232,71 грн. інфляційних втрат та 2184,39 грн. 3% річних за період з 15.10.2013 по 16.10.2015.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, рівно як і контррозрахунок заявлених до стягнення сум, суду не подав та не надіслав.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні на загальну суму 81102,64 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін, свідчать про вчинення сторонами у спрощений спосіб правочину, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, прийняття покупцем (відповідачем) товару від продавця (позивача) згідно видаткових накладних на загальну суму 81102,64 грн. засвідчує укладення між сторонами договору купівлі-продажу.

Судом встановлено, що за придбаний товар відповідач повного та своєчасного розрахунку не провів.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо іншого строку оплати сторони не визначили. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13 та враховується судом при вирішенні спору у даній справі згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.04.2013, 12.04.2013 та 15.04.2013 продавцем (позивачем) було продано, а покупцем (відповідачем) отримано товар згідно з видатковими накладними, а тому у відповідача виник обов'язок щодо його оплати з 15.04.2013.

Водночас, листом № 020801 від 02.08.2013 відповідач повідомив позивача, що оплата за товар згідно з видатковими накладними буде здійснена в строк до 15.10.2013, що фактично не заперечувалось позивачем.

Наведене свідчить, що у позивача виникло право вимоги повної оплати за товар згідно з видатковими накладними.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснив лише часткову оплату товару згідно з видатковими накладними, не дотримавшись при цьому визначеного ним в листі позивачу № 020801 від 02.08.2013 строку оплати товару.

Як встановлено судом, станом на 15.10.2013 заборгованість відповідача перед позивачем становила 51102,64 грн.; 22.11.2013 відповідач платіжним дорученням № 357 здійснив оплату за товар в сумі 10000,00 грн., у зв'язку з чим з 23.11.2013 заборгованість відповідача перед позивачем склала 41102,64 грн.; 02.07.2014 відповідач платіжним дорученням № 495 здійснив оплату за товар в сумі 1102,64 грн., у зв'язку з чим з 03.07.2014 заборгованість відповідача перед позивачем склала 40000,00 грн.; 17.11.2014 відповідач платіжним дорученням № 615 здійснив оплату за товар в сумі 10000,00 грн., у зв'язку з чим з 18.11.2014 заборгованість відповідача перед позивачем склала 30000,00 грн.

Станом на час вирішення спору по суті відповідач не погасив прострочену заборгованість за товар в сумі 30000,00 грн., докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 30000,00 грн. підлягають задоволенню повністю.

З огляду на прострочення відповідачем оплати за товар, поставлений згідно видаткових накладних, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 22232,71 грн. інфляційних втрат та 2184,39 грн. 3% річних за період з 15.10.2013 по 16.10.2015.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 травня 2013 року № 14 (далі - постанова Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14), з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Там же зазначено, що з огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 ЦК України - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 вищенаведеної постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2013 № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується . У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань .

За таких обставин, здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в сумі 22232,71 грн. за період з 15.10.2013 по 16.10.2015 (розрахунок наведений у позовній заяві), суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 22232,71 грн. підлягають лише частковому задоволенню в сумі 21869,66 грн. , тоді як в іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 363,05 грн. (22232,71 грн. - 21869,66 грн. = 363,05 грн.) позивачу належить відмовити, з огляду на застосування позивачем невірного сукупного індексу інфляції за період з 15.10.2013 по 22.11.2013, з 18.11.2014 по 16.10.2015, у зв'язку з чим останнім були допущені помилки при здійсненні відповідного розрахунку.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 15.10.2013 - 22.11.2013 51102.64 1.006 307.02 51409.66 23.11.2013 - 02.07.2014 41102.64 1.121 4983.62 46086.26 03.07.2014 - 17.11.2014 40000 1.087 3465.41 43465.41 18.11.2014 - 16.10.2015 30000 1.437 13113.61 43113.61 21869,66

Здійснивши (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в сумі 2184,39 грн. за період з 15.10.2013 по 16.10.2015 (розрахунок наведений у позовній заяві), судом встановлено, що загальна сума 3% річних за вказаний період становить 2188,59 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 51102.64 15.10.2013 - 22.11.2013 39 3 % 163.81 41102.64 23.11.2013 - 02.07.2014 222 3 % 749.98 40000 03.07.2014 - 17.11.2014 138 3 % 453.70 30000 18.11.2014 - 16.10.2015 333 3 % 821.10 2188,59

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 2184,39 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних. Тому вимоги позивача в частині стягнення пені визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 2184,39 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 30000,00 грн. основного боргу, 21869,66 грн. інфляційних втрат та 2184,39 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1209,87 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116, 111-28 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБК "Асторія" 03110, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 3, кв. 1, кім. 4, 5; ідентифікаційний код 38316934) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФІКО-ХОЛДІНГ" (04070, м. Київ, вул. Ігорівська/Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5; ідентифікаційний код 14199376) 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.) основного боргу, 21869,66 грн. (двадцять одну тисячу вісімсот шістдесят дев'ять гривень 66 коп.) інфляційних втрат, 2184,39 грн. (дві тисячі гривень сто вісімдесят чотири гривні 39 коп.) 3% річних, 1209,87 грн. (одну тисячу двісті дев'ять гривень 87 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2015

Суддя Гумега О.В.