Рішення

від 26.11.2015 по справі 910/26128/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015Справа №910/26128/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/26128/15

за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «МАІС»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний Млин»;

про стягнення 1 214 717,63 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Рижий А.А., довіреність б/н від 28.09.2015р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «МАІС» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний Млин» (надалі - відповідач) про стягнення 1 214 717,63 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 104/п від 31.07.2015р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 130 000,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 78 336,41 грн. та 3% річних - 6381,22 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/26128/15 та призначено її до розгляду на 12.11.2015р.

11.11.2015р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло заперечення на заяву про забезпечення позову та клопотання про відкладення розгляду справи.

12.11.2015р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 1 120 000,00 грн. основного боргу, пені - 39 168,14 грн., 3% річних у сумі 6381,22 грн. Крім того, позивач просить суд повернути судовий збір, у зв'язку зі зменшенням позовних вимог.

В судовому засіданні 12.11.2015р. заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, позовні вимоги розглядаються в межах ціни позову - 1 165 549,36 грн., визначеної позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р. суд відклав розгляд справи на 26.11.2015р., у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 26.11.2015р. представник позивача підтримав позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

22.09.2014р. через канцелярію суду позивачем подано заяву про повернення судового збору, в зв'язку зі зменшенням позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження від 07.10.2015р. та ухвалі від 12.11.2015р. не виконав, письмовий відзив на позов не надав.

При цьому, 26.11.2015р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача заперечив щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що повторне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи свідчить про зловживання останнім процесуальними правами.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду , основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи, відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справи положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Господарським судом прийнято до уваги, що відповідач належним чином та завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, проте витребувані судом докази без поважних причин не надіслав та не вчинив дій, направлених на забезпечення явки свого представника у судові засідання.

Таким чином, суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Також, в судовому засіданні розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яка була подана позивачем разом з позовною заявою, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви, з огляду на наступне.

В своїй заяві позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «Столичний Млин», та знаходяться на відповідних банківських рахунках.

У відповідності до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

В пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Пунктом 3 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України роз'яснено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Однак, позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову та вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, суду не надано жодних доказів того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Доводи позивача про невиконання відповідачем зобов'язань за договором не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, у зв'язку із чим заява позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2015р. між позивачем (за договором -продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір № 104/п, у відповідності з п.п. 1.1., 1.2. якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити зерно пшениці 2, 3 класу, жита прод. (далі - товар), одиниці виміру - тонна (п.1.3 договору).

Відповідно до п.1.5 договору, орієнтовна вартість всієї партії зерна становить 5 180 000,00 грн., в тому числі ПДВ.

За умовами п.3.4 договору встановлено, що термін та порядок оплати протягом 5 банківських днів по факту поставки зерна відповідачу.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем за видатковими накладними № 38 від 31.07.2015р. на суму 587 250,00 грн., № 39 від 01.08.2015р. на суму 1 103 577,60 грн. та № 40 від 02.08.2015р. на суму 338 300,00 грн., копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали було оглянуто в судовому засіданні, поставлено відповідачу товар загалом на суму 2 029 127,26 грн.

Відтак, кінцевий строк оплати відповідачем за поставлений позивачем товар у сумі 2 029 127,26 грн. настав 07.08.2015р.

Однак в порушення взятих на себе зобов'язань за спірним договором відповідач не оплатив вартість отриманого товару в сумі 1 120 000,00 грн., лише частково сплативши 909 127,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку з рахунку позивача.

Оскільки отриманий товар відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач направляв відповідачу цінним листом вимогу за вих. б/н від 21.09.2015р. про сплату боргу. Проте, відповідач вказану вимоги залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду справи становить 1 120 000,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 120 000,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 39 168,14 грн. - пені та 6381,22 грн. - 3% річних, які розраховані з урахування здійснення відповідачем часткових оплат.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 5.3 договору передбачено, що у випадку порушення умов оплати, визначених п.3.4. договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченої партії зерна.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, при цьому, за уточненим розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню 40 004,09 грн. пені, однак суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє зазначену вимогу за розрахунком позивача в сумі 39 168,14 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у сумі 6381,22 грн., підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

При цьому, відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу підлягає поверненню судовий збір у розмірі 737,51 грн., у зв'язку зі зменшенням позовних вимог та за клопотання позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний Млин» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 83; код ЄДРПОУ 37175801) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАІС» (08444, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Дениси, вул. Леніна, 51-Б; адреса для листування: 02140, м. Київ, вул. Л. Руденко, 7, кв. 254; код ЄДРПОУ 32393607) 1 120 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 39 168 грн. 14 коп. - пені, 6381 грн. 22 коп. - 3% річних та 17 483 грн. 24 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. Повернути на підставі рішення товариству з обмеженою відповідальністю «МАІС» (08444, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Дениси, вул. Леніна, 51-Б; адреса для листування: 02140, м. Київ, вул. Л. Руденко, 7, кв. 254; код ЄДРПОУ 32393607) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 737 (сімсот тридцять сім) грн. 51 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 714 від 30.09.2015р. (оригінал якого залишається в матеріалах справи).

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 07.12.2015 р.

Суддя А.І. Привалов