Рішення

від 03.12.2015 по справі 909/1167/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 р. Справа № 909/1167/15 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія" Украіз",

вул. Сиваська, буд. 33, м. Харків, 61172;

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Дей-Сон Логіст Продакшн

Компани", вул. Б.Хмельницького, 68, м. Калуш,

Івано-Франківська область,77300;

про: стягнення заборгованості в сумі 172 191,58грн., з яких: 19 964,54грн. - основний борг, 41 144,77грн. - пеня, 55 373,11грн. - інфляційні втрати, 9 788,29грн. - 3% річних, 45 920,87грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія" Украіз", звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом, про стягнення з відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЙ-СОН Логіст Продакшн Компани" заборгованості в сумі 238 895,72грн., з яких: 19 964,54грн. - основний борг, 41 033,41грн. - пеня, 121 733,30грн. - інфляційні втрати, 10 243,60грн. - 3% річних, 45 920,87грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Представник позивача, в судове засідання не з"явився, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 12.11.15р. Однак, адресував суду заяву про зменшення розміру позовних вимог б/н від 10.11.15р. (вх№12213/15 від 13.11.15р.), в якій просить суд, стягнути з відповідача заборгованість в сумі 172 191,58грн., з яких: 19 964,54грн. - основний борг, 41 144,77грн. - пеня, 55 373,11грн. - інфляційні втрати, 9 788,29грн. - 3% річних, 45 920,87грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами. Крім того, просить суд, розглянути спір без участі позивача за наявними в матеріалах справи доказами (клопотання б/н від 24.11.15р., вх№18743/15 від 30.11.15р.).

Враховуючи правила ст.22 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі, має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог та п.3.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р., відповідно до якого, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, при цьому, будь-які підстави припинення провадження у справі, в частині зменшення позовних вимог, у господарського суду відсутні, суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, а спір вирішується виходячи зі зменшеної ціни позову.

Позовні вимоги, позивач виклав у позовній заяві, вказуючи при цьому на:

- укладення між сторонами Договору купівлі - продажу №10012014 від 10.01.14р., на виконання умов якого, позивач передав у власність відповідача, по видаткових накладних, в період січень 2014р.-січень 2015р., товар (паста кондитерська зі смаком халви);

- неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов"язань, в частині здійснення розрахунків за отриманий товар, внаслідок чого, утворилась заборгованість по видатковій накладній № ТОТ000004 від 16.01.15р., в сумі 19 964,54грн.;

- неодноразове звернення до відповідача з вимогами №1 від 10.01.15р., №2 від 12.08.15р., про погашення заборгованості, які залишились без належного реагування з боку відповідача;

- п.6.3. Договору, на підставі якого, відповідачу нараховано 41 144,77грн. - пені;

- приписи ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої, позивачу нараховано 55 373,11грн. - інфляційних втрат, 9 788,29грн. - 3% річних;

- положення ст. 536, ч.3 ст. 692, ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, на підставі яких у відповідача в наявності зобов"язання зі сплати процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 45 920,87грн.;

- норми ст.ст. 8, 526, 536, 530, 549, 625, 629, 691, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 231 Господарського кодексу України.

Представник відповідача, в судове засідання, не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 16.11.15р. Однак, адресував суду клопотання б/н від 03.12.15р. (вх№13094/15 від 03.12.15р.), в якому зазначив, що із наданих розрахунків позивача незрозумілим для відповідача є визначення періоду, дати та суми заборгованості від якої здійснено нарахування інфляційних втрат, 3% річних, пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, у зв"язку з чим, відповідач просить суд, зупинити провадження у справі та призначити судово-економічну експертизу.

Дослідивши заявлене відповідачем клопотання про призначення судово-економічної експертизи, суд не знаходить правових підстав для його задоволення, і як наслідок, відсутній випадок для зупинення провадження у справі.

Згідно з ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В силу ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.12р. ).

Із наведених норм матеріального і процесуального права в сукупності вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. У будь-якому випадку, висновок експерта з правового питання, вирішення якого віднесено до компетенції саме суду (якщо експертиза з такого питання буде проведена), не може бути покладено в основу судового рішення.

Отже, в даному випадку, виходячи з мотивів заявленого відповідачем клопотання, суд не вбачає потреби у призначенні судово-економічної експертизи, оскільки запропоновані відповідачем на вирішення експерту питання, а саме: - чи правильно було визначено позивачем період заборгованості?; - чи правильно визначено позивачем суму заборгованості на дату подачі позову?; - чи правильно здійснено позивачем розрахунок пені на заборгованість відповідно до договору купівлі - продажу №10012014 від 10.01.2014р.?; - чи було дотримано позивачем методики нарахування інфляційних втрат згідно "Рекомендації стосовно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ" (лист Верховного Суду України від 03.04.1997р.)?; - чи вірно розраховано позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами на заборгованість за договором купівлі - продажу № 10012014 від 10.01.2014р.?, стосується виключно з"ясування фактичних обставин справи, які повинні встановлюватися судом самостійно за результатами оцінки зібраних у справі доказів в їх сукупності і саме до повноважень господарського суду при розгляді конкретної справи належить з'ясування виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором, факту наявності чи відсутності заборгованості, правомірність нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат, відсотків за користування чужими грошовими коштами, в т.ч. і перевірка розрахунку заявлених до стягнення сум та періодів їх нарахування. Така ж правова позиція дотримана у постанові Вищого господарського суду України від 05.11.15р., у справі №910/13288/15.

Беручи до уваги ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, враховуючи той факт, що позивач адресував суду заяву про розгляд спору без його участі, а відповідач, відповідно до вимог законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представників сторін, за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія" Украіз" (Продавець/ позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЙ-СОН Логіст Продакшн Компани" (Покупець/відповідач) укладено Договір купівлі - продажу №10012014 від 10.01.14р.

Згідно п.1.1. Договору, Продавець зобов"язується передати, а Покупець прийняти і оплатити наступний товар: паста кондитерська, одиниця виміру: кілограм, ціна: згідно накладних і специфікацій.

Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця при передачі партії товару, що підтверджується накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін (п.3.2.Договору).

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що розрахунки за товар проводяться Покупцем на протязі 15 календарних днів з моменту отримання товару.

Дослідженням судом обставин справи встановлено, що при виконанні умов Договору, позивач передав відповідачу, в січні 2014р.-січні 2015р., товар (паста кондитерська зі смаком халви), факт підтверджено видатковими накладними (т.2 а.с.104- 144).

При цьому, як вбачається з платіжних доручень (т.2 а.с.145-236), відповідачем систематично здійснювались оплати за отриманий товар, проте з порушенням умов 5.1. Договору №10012014 від 10.01.14р., а саме з порушенням терміну оплати.

Неналежне виконання взятих на себе договірних зобов"язань, в частині здійснення повного розрахунку за отриманий товар, зумовило виникнення заборгованості по видатковій накладній №ТОТ000004 від 16.01.15р., в сумі 19 964,54грн. (розрахунок т.2 а.с.103).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами №1 від 10.01.15р., №2 від 12.08.15р., про погашення заборгованості (т.1 а.с.15-19). Однак, доказів належного реагування відповідача суду не пред"явлено.

Наявність боргу за поставлений позивачем товар, обумовлений Договором №10012014 від 10.01.14р., в сумі 19 964,54грн., визначено самим відповідачем, у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків за період 01.01.14р. - 21.10.15р. (т.2 а.с.240-241).

Позивачем доведено перед судом, факт наявності у відповідача заборгованості за отриманий товар в сумі 19 964,54грн.

Станом на 03.12.15р. в матеріалах справи відсутні відомості, які підтвердили б сплату вище зазначеної суми боргу.

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов"язки виникають зокрема, з Договору.

Договір купівлі - продажу №10012014 від 10.01.14р., укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

З огляду на приписи ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов"язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов"язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Нормою ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Більше того, як вказує ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Оскільки, відповідач неналежно виконав свої зобов"язання, які випливають з Договору та закону, то, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар в сумі 19 964,54грн., підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України /боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом/.

Крім того, приписами п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 6.2. Договору, встановлено, що у разі порушення строків оплати за поставлений товар Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

Враховуючи вище зазначені правові норми, п.6.2.Договору, беручи до уваги факт систематичного порушення відповідачем строку оплати товару по видаткових накладних (т.2 а.с.104- 144), обумовленого п.5.1.Договору, враховуючи часткові оплати товару (т.2 а.с.145-236), судом перевірено та визнано арифметично вірним поданий позивачем розрахунок (т.2 а.с.75-102), а відтак правомірною є вимога позивача про стягнення з відповідача 41 144,77грн. - пені, 55 373,11грн. - інфляційних втрат, 9 788,29грн. - 3% річних.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 45 920,87грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ст.8, ст.536, ч.3 ст. 692, ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, то позов в цій частині не підлягає до задоволення.

Так в силу ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Водночас, статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Умовами Договору купівлі - продажу №10012014 від 10.01.14р. не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, у разі прострочення оплати товару.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, в даному випадку, між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного договору купівлі - продажу, а не договору позики.

Слід врахувати, що аналогію закону, передбачену ст.8 Цивільного кодексу України, можна застосовувати лише у разі подібних спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз визначення договору позики (ст.1046 Цивільного кодексу України) та договору купівлі-продажу (ст. 655 Цивільного кодексу України), не надають підстав для висновку про те, що це подібні за змістом цивільні відносини, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст.8 Цивільного кодексу України, оскільки прогалини в правовому регулюванні відповідних відносин - відсутні.

Враховуючи вищезазначене та те, що зі змісту Договору купівлі - продажу №10012014 від 10.01.14р. не вбачається, а позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов’язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України, а також те, що чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору купівлі-продажу положень про позику, договори купівлі-продажу і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до спірних правовідносин положення ст.1048 Цивільного кодексу України є безпідставним. Такої ж правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 27.12.2010р., у справі № 9/67-38.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов"язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов"язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, стягненню в судовому порядку підлягає основний борг в сумі 19 964,54грн., пеня в сумі 41 144,77грн., інфляційні втрати в сумі 55 373,11грн., 3% річних в сумі 9 788,29грн. В частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 45 920,87грн. - відмовити.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 204, 509, 525, 526, 530, 536, 599, 611, 629, 655, 692, 1048 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 22, 33, 34, 41, 43, 44, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія" Украіз" до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЙ-СОН Логіст Продакшн Компани" про стягнення заборгованості в сумі 172 191,58грн. - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЙ-СОН Логіст Продакшн Компани" вул. Б.Хмельницького, 68, м.Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область,77300 (ідентифікаційний код 37690038) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Компанія" Украіз", вул. Сиваська, буд. 33, м. Харків, 61172 (ідентифікаційний код 38997443) 19 964,54грн. (дев"ятнадцять тисяч дев"ятсот шістдесят чотири грн. 54коп.) - заборгованості, 41 144,77грн. (сорок одну тисячу сто сорок чотири грн. 77коп.) - пені, 55 373,11грн. (п"ятдесят п"ять тисяч триста сімдесят три грн. 11коп.) - інфляційних втрат, 9 788,29грн. (дев"ять тисяч сімсот вісімдесят вісім грн. 29коп.) - 3% річних, 1 894,01грн. (одну тисячу вісімсот дев"яносто чотири грн. 01коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ДЕЙ-СОН Логіст Продакшн Компани", вул. Б.Хмельницького, 68, м.Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область,77300 (ідентифікаційний код 37690038) 45 920,87грн. (сорок п"ять тисяч дев"ятсот двадцять грн. 87 коп.) - процентів за користування чужими грошовими коштами - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення складено 07.12.15р.

Суддя С.Кобецька