Рішення

від 26.11.2015 по справі 910/26259/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015Справа №910/26259/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/26259/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ка-Софт»;

до комунального підприємства «Синьоозерне» Подільського району міста Києва;

про стягнення 17 599,21 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Лилик О.П., довіреність № 2 від 09.04.2015р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ка-Софт» (надалі - позивач) з позовом до комунального підприємства «Синьоозерне» Подільського району міста Києва (надалі - відповідач) про стягнення 17 599,21 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 15 на технічне обслуговування та ремонт офісної техніки від 02.07.2012р. у визначений строк не розрахувався за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 10 865,00 грн., за прострочення оплати якої нараховано пеню в сумі 1804,80 грн., 280,04 грн. - 3% річних та 4649,37 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015р. порушено провадження у справі № 910/26259/15 та призначено її розгляд на 12.11.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2015р. розгляд справи було відкладено на 26.11.2015р., у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Присутній у судовому засіданні 26.11.2015р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 08.10.2015р. та ухвали від 12.11.2015р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі 08.10.2015р. та ухвалу від 12.11.2015р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримані останнім.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2012р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено договір № 15 на технічне обслуговування та ремонт офісної техніки, у відповідності з п. 1.1. якого відповідач замовляє й сплачує, а позивач виконує комплекс робіт з технічного обслуговування та ремонту комп'ютерної та офісної техніки (далі - обладнання), яка знаходиться в офісі відповідача, на умовах даного договору.

Характеристика робіт визначена умовами п.2.1 та п.2.3 договору.

Відповідно до п.2.4 договору, завершення робіт з технічного обслуговування та ремонту обладнання оформляється складанням відповідного акту здачі-прийняття робіт у 2 (двох) примірниках.

Як вбачається з наявних у справі доказів, на виконання умов договору позивачем за відповідними актами надання послуг за період з липня 2014 року по лютий 2015 року включно, копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали було оглянуто в судовому засіданні, було надано відповідачу послуги з обслуговування обладнання на загальну суму 10 865,00 грн.

За умовами п.4.5 договору оплата виконаних робіт, запасних частин та витратних матеріалів здійснюється замовником на підставі актів здачі-приймання робіт протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту їх затвердження замовником.

Однак, відповідач в порушення умов договору, станом на день звернення позивача з позовом до суду отримані послуги не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за надані послуги в сумі 10 865,00 грн.

Отже, на день подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 10 865,00 грн.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання послуг за представленими актами та не надано доказів повної оплати послуг на суму 10 865,00 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10 865,00 грн. підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1804,80 грн. - пені, 280,04 грн. - 3% річних та 4649,37 грн. - інфляційні втрати, які розраховані окремо за кожним актом.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 6.4 договору передбачено, що у разі порушення відповідачем термінів оплати робіт позивача, відповідач сплачує позивачу пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу та визначена сторонами у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнає його арифметично невірним, проте суд не наділений повноваженнями виходити за межі сум, визначених позивачем, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 1804,90 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення , незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат за період з травні 2015 року та червні 2015 року не були враховані місяці, в яких мала місце дефляція, що суперечить вищезазначеним позиціям Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

Отже, вимоги позивача щодо відшкодування інфляційних втрат, суд задовольняє частково, в сумі 962,38 грн., згідно з уточненим розрахунком суду та з урахуванням того, що у період з травні 2015 року та червні 2015 року мала місце дефляція.

Крім того, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства «Синьоозерне» Подільського району міста Києва (04208, м. Київ, пр. Георгія Гонгадзе, 7, корпус А; код ЄДРПОУ 35669329) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ка-Софт» (04108, м. Київ, пр. Правди, 12-в; код ЄДРПОУ 32828640) 10 865,00 грн. - основного боргу, 1804 грн. 80 коп. - пені, 1015 грн. 12 коп. - 3% річних, 962 грн. 38 коп. - інфляційних втрат та 962 грн. 84 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 07.12.2015 р.

Суддя А.І. Привалов