Рішення

від 03.12.2015 по справі 914/3351/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2015р. Справа№ 914/3351/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Городок)

до відповідача: Приватного підприємства «Ірина» (с. Тершів, Львівська обл.)

про: стягнення боргу в розмірі 18600,00 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Черменєвій В.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2- довіреність № б/н від 22.07.2015 року.

від відповідача: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ірина» про стягнення боргу в розмірі 18600,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.09.2015 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 08.10.2015 року. Ухвалою суду від 08.10.2015 року розгляд справи відкладено до 15.10.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 15.10.2015 року розгляд справи відкладено до 22.10.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 22.10.2015 року розгляд справи відкладено до 29.10.2015 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 29.10.2015 року розгляд справи відкладено до 10.11.2015 року, в зв'язку з відсутністю представників сторін. Ухвалою суду від 10.11.2015 року розгляд справи відкладено до 19.11.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача. Ухвалою суду від 19.11.2015 року розгляд справи відкладено до 27.11.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача та згідно клопотання позивача. Ухвалою суду від 27.11.2015 року розгляд справи відкладено до 03.12.2015 року, в зв'язку з відсутністю представника відповідача та згідно клопотання позивача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.09.2015 року, про відкладення від 08.10.2015 року, від 15.10.2015 року, від 22.10.2015 року, від 29.10.2015 року, від 10.11.2015 року, від 19.11.2015 року, від 27.11.2015 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

15.10.2015 року за вх. № 44133/15 позивач подав заяву по справі.

15.10.2015 року за вх. № 44072/15 позивач подав заяву по справі.

10.11.2015 року за вх. № 5222/15 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 13600,00 грн, у зв'язку з оплатою відповідачем частини боргу в розмірі 5000,00 грн.

19.11.2015 року за вх. № 5439/15 позивач подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України.

27.11.2015 року за вх. № 51426/15 позивач подав заяву про відкладення розгляду справи.

01.12.2015 року за вх. № 52039/15 позивач подав додаткові пояснення по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.09.2015 року, про відкладення від 08.10.2015 року, від 15.10.2015 року, від 22.10.2015 року, від 29.10.2015 року, від 10.11.2015 року, від 19.11.2015 року, від 27.11.2015 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи.

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 27.11.2015 р. про відкладення розгляду справи на 03.12.2015 р. є копія Списку № 1406 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів 30.11.2015 року.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Приватне підприємство «Ірина» знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 82073, Львівська обл., Старосамбірський район, с. Тершів.

Відтак, суд виконав умови Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, при відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 03.12.2015 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, між Фізичною - особою підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач) та Приватним підприємством «Ірина» (надалі - відповідач) було укладено усний правочин, відповідно до умов якого, відповідач взяв на себе зобов'язання продати позивачу пиломатеріали на загальну суму 18600,00 грн., а позивач зобов'язувався оплатити вартість товару і прийняти його.

Позивач наголошує, що на виконання умов Договору, ФОП ОСОБА_1 здійснив попередню оплату відповідачу ПП «Ірина» на суму 18600,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 9 від 05.03.2012 р.; № 16 від 06.04.2012 р.; № 61 від 24.09.2012 р.;

За твердженням позивача, ПП «Ірина» після отримання коштів не виконало свої зобов'язання, не здійснило передачу пиломатеріалів позивачу ФОП ОСОБА_1С, авансового платежу не повернуло.

Позивач звертає увагу на те, що направляв відповідачу претензію від 23.01.2013 року, та повторно 01.09.2015 року про необхідність у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги передати пиломатеріали, а у разі невиконання цієї вимоги, повернути перерахований авансовий платіж в розмірі 18600 грн., однак, відповідач залишив без задоволення претензії, свої зобов»язання не виконав, заборгованість станом на день звернення до суду не погасив.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

В ч. 3 ст. 612 ЦК України зазначено, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст. 525, ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а в разі відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Не допускається односторонньої відмови від виконання договору чи зміни умов його виконання.

Позивач зазначає, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, передачу пиломатеріалів не здійснив, авансового платежу не повернув, а тому з нього слід стягнути в судовому порядку 18600,00 грн. заборгованості сплаченого авансового платежу. Так, позивач 05.03.2012 р., 06.04.2012 р., 24.09.2012 р. здійснив відповідачу попередню оплату в загальній сумі 18600,00 грн. за товар (пиломатеріали). Позивач звертає увагу на те, що 20.10.2015 року ПП «Ірина» під час перебування справи на розгляді в суді перераховано ФОП ОСОБА_1 5000,00 грн. заборгованості, яка виникла у зв»язку з невиконанням відповідачем своїх зобов»язань перед позивачем по передачі передплаченого 05.03.2012 р., 06.04.2012 р., 24.09.2012 р. товару (пиломатеріалів).

За твердженням позивача, перерахувавши позивачу 5000,00 грн. кредиторської заборгованості за передплачений але непереданий товар (пиломатеріали), відповідач своїми діями визнав наявність правовідносин між сторонами, а відтак взаємних прав та обов'язків, зокрема, щодо повернення авансового платежу позивачу.

10.11.2015 року за вх. № 5222/15 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 13600,00 грн, у зв'язку з оплатою відповідачем частини боргу в розмірі 5000,00 грн.

На момент розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

В ч. 3 ст. 612 ЦК України зазначено, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Згідно з ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, між Фізичною - особою підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач) та Приватним підприємством «Ірина» (надалі - відповідач) було укладено усний правочин, відповідно до умов якого, відповідач взяв на себе зобов'язання продати позивачу пиломатеріали на загальну суму 18600,00 грн., а позивач зобов'язувався оплатити вартість товару і прийняти його.

На виконання умов Договору, ФОП ОСОБА_1 здійснив попередню оплату відповідачу ПП «Ірина» на суму 18600,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 9 від 05.03.2012 р.; № 16 від 06.04.2012 р.; № 61 від 24.09.2012 р.;

ПП «Ірина», після отримання коштів не виконало свої зобов'язання, не здійснило передачу пиломатеріалів позивачу ФОП ОСОБА_1С, авансового платежу не повернуло.

Позивач направляв відповідачу претензію від 23.01.2013 року, та повторно 01.09.2015 року про необхідність у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги передати пиломатеріали, а у разі невиконання цієї вимоги повернути перерахований авансовий платіж в розмірі 18600 грн., однак, відповідач залишив без задоволення претензії, свої зобов»язання не виконав, заборгованість станом на день звернення до суду не погасив.

Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, передачу пиломатеріалів не здійснив, авансового платежу не повернув, а тому з нього слід стягнути в судовому порядку 18600,00 грн. заборгованості сплаченого авансового платежу. Відповідачем на підтвердження отримання грошових коштів на суму 18600 грн. надано позивачу квитанції до прибуткового касового ордеру № 9 від 05.03.2012 р., № 16 від 06.04.2012 р., № 61 від 24.09.2012 р. Після отримання авансового платежу на суму 18600 грн. відповідач товар (пиломатеріали) позивачу не передав, а тому вказані в квитанціях накладні не складались.

20.10.2015 року ПП «Ірина», під час перебування справи на розгляді в суді, перераховано ФОП ОСОБА_1 5000,00 грн. заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем по передачі передплаченого 05.03.2012 р., 06.04.2012 р., 24.09.2012 р. товару (пиломатеріалів).

Перерахувавши позивачу 5000,00 грн. кредиторської заборгованості за передплачений але непереданий товар (пиломатеріали), відповідач своїми діями визнав наявність правовідносин між сторонами, а відтак взаємних прав та обов'язків, зокрема, щодо повернення авансового платежу позивачу.

10.11.2015 року за вх. № 5222/15 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 13600,00 грн, у зв'язку з оплатою відповідачем частини боргу в розмірі 5000,00 грн.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Враховуючи обставини сплати частини боргу відповідачем, а також те, що такі дії не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача частини основного боргу в розмірі 5000,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Однак, 5000,00 грн. боргу відповідач сплатив лише після подачі позовної заяви (після 21.09.2015 року).

Отже, як вбачається з представлених суду доказів, оплата частини боргу, стягнення якого є предметом спору, відбулась тільки після звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх уточнених (зменшених) позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що уточнені (зменшені) позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ірина» про стягнення боргу в розмірі 13600,00 грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1218,00 грн., та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 550 від 18.09.2015 року на суму 1218,00 грн. про сплату судового збору.

Згідно ч. 2 ст. 49 ГПК України, тобто те, що оплату заборгованості було вчинено відповідачем після звернення позивача до суду з позовом, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Отже, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти повністю на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Уточнені (зменшені) позовні вимоги - задоволити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Ірина» (82073, Львівська обл., Старосамбірський район, с.Тершів, код ЄДРПОУ 32839170) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (81500, Львівська обл., м. Городок, вул. Винниченка, 62, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р 26003000020535 в ПАТ «Креді ОСОБА_3» м.Київ, МФО 300614) 13600 (тринадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. заборгованості (авансового платежу) та 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

3. Провадження по справі в частині стягнення 5000,00 грн. суми основного боргу - припинити.

4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 07.12.2015 року.