Ухвала

від 01.12.2015 по справі 474/678/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №474/678/15-ц 01.12.2015 01.12.2015 01.12.2015

Провадження №22-ц/784/2855/15

Справа № 474/678/15-ц Головуючий першої інстанції: Тихоненко М.І.

Провадження № 22-ц/784/2855/15 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Категорія 23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Довжук Т.С., Шолох З.Л.

при секретарі Богуславській О.М.,

за участюпредставника позивачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Виробничо - комерційне підприємство «Каро» (далі - ПП «ВКП «Каро») на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ПП «ВКП «Каро», Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області (далі - Реєстраційна служба Врадіївського РУЮ Миколаївської області), третя особа - Фермерське господарство «Оазис» (далі - ФГ «Оазис») про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, повернення земельної ділянки та скасування рішення реєстраційної служби Врадіївського РУЮ Миколаївської області,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПП «ВКП «Каро» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Позивач зазначала, що її чоловік - ОСОБА_4 - був власником земельної ділянки загальною площею 4,92 га, яка складається з трьох земельних ділянок: площею 0, 6381 га., кадастровий номер 4822381300:01:000:0595; площею 0, 7658 га., кадастровий номер 4822381300:02:000:0102; площею 3, 5161 га., кадастровий номер 4822381300:01:000:0422, що знаходиться в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

11 березня 2006 року ОСОБА_4 уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки з ПП «ВКП «Каро» на строк сім років.

16 квітня 2006 року ОСОБА_4 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 березня 2007 року, виданого державним нотаріусом Врадіївської державної нотаріальної контори, право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до позивачки.

Як зазначила позивачка, 03 липня 2013 року вона уклала із ФГ «Оазис» договір оренди спірної земельної ділянки, але передати належну їй земельну ділянку в натурі в користування ФГ «Оазис» не мала можливості у зв'язку з тим, що ця ділянка перебуває у володінні ПП «ВКП «Каро», яку останній відмовляється повертати, посилаючись на укладання ними 01 вересня 2009 року з ОСОБА_4 додаткової угоди до договору оренди, якою продовжено термін дії договору оренди землі до 31 грудня 2020 року.

Оскільки ОСОБА_4 помер задовго до укладання додаткової угоди, то, на думку позивачки, він не міг її підписувати, а тому ця угода є недійсною з підстав передбаченних ч.3 ст. 203 ЦК України, тобто, у зв'язку з відсутністю волевиявлення ОСОБА_4 на її укладання. Крім того, як вказала позивачка, оскільки строк укладеного 11 березня 2006 року між ОСОБА_4 ПП і «ВКП «Каро» договору оренди закінчився, то спірна земельна ділянка незаконно перебуває у володінні відповідача.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати недійсною укладену 01 вересня 2009 року додаткову угоду до договору оренди землі та зобов'язати ПП «ВКП «Каро» повернути їй земельні ділянки.

Згодом ОСОБА_3 доповнила позовні вимоги: просила залучити в якості співвідповідача Реєстраційну службу Врадіївського РУЮ Миколаївської області та додала вимогу про скасування рішення зазначеної Реєстраційної служби щодо реєстрації речових прав оренди ПП «ВКП «Каро» на належні їй земельні ділянки.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ПП «ВКП «Каро», зобов'язано останнього повернути позивачу із свого незаконного володіння та користування земельну ділянку. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПП «ВКП «Каро», посилаючись на те, що суд не дослідив належним чином матеріали справи, просило скасувати рішення і ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2003 року, був власником земельної ділянки загальною площею 4,92 га, яка складається з трьох земельних ділянок: площею 0, 6381 га., кадастровий номер 4822381300:01:000:0595; площею 0, 7658 га., кадастровий номер 4822381300:02:000:0102; площею 3, 5161 га., кадастровий номер 4822381300:01:000:0422, що знаходиться в межах території Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 11 березня 2006 року ОСОБА_4 уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки з ПП «ВКП «Каро» строком на сім років - до закінчення сільськогосподарського 2013 року. Даний договір із доданою до нього Додатковою угодою від 1 вересня 2009 року було зареєстровано 11 травня 2010 року у Врадіївському реєстраційному відділі Миколаївської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру". Зі змісту Додаткової угоди вбачається, що вона укладена між ОСОБА_4 та ПП «ВКП «Каро», які домовились подовжити строк договору оренди до 31 грудня 2020 року (а.с. 87).

Згідно Витягам з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.12.2014р. за ПП «ВКП «Каро» на підставі укладених між ними та ОСОБА_4 договору оренди від 11.03.2006р. та додаткової угоди від 01.09.2009р. зареєстровано право оренди спірних земельних ділянок до 31 грудня 2020 року. Дата державної реєстрації - 13.03.2014р. (а.с. 107).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України, ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Отже, оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірної додаткової угоди до договору оренди землі, то вона є укладеною, а тому оспорюваною та за рішенням суду може бути визнана недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Отже, волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину.

Положеннями частин 1, 4 ст. 25 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Як вбачається зі свідоцтва про смерть ОСОБА_4, він помер 16 квітня 2006 року (а.с. 24), тобто, задовго до дати укладання спірної додаткової угоди до договору оренди.

Частиною 4 ст. 215 ЦК України встановлено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 березня 2007 року, виданого державним нотаріусом Врадіївської державної нотаріальної контори, право власності на земельну ділянку, яка є об'єктом договору оренди від 11 березня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП «ВКП «Каро», перейшло до позивачки (а.с. 25). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрації права власності на спірне нерухоме майно (земельну ділянку) відбулась 20.06.2013р.

Встановивши зазначене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірна угода укладена без додержання вимог ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України та порушує право позивачки на розпорядження її власністю, а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3. про визнання недійсною Додаткової угоди від від 1 вересня 2009 року, укладеної між ОСОБА_4 та ПП «ВКП «Каро».

За такого, оскільки строк укладеного 11 березня 2006 року між ОСОБА_4 та ПП «ВКП «Каро» договору оренди землі закінчився із закінченням сільськогосподарського 2013 року (п. 5 договору), нового договору оренди із позивачкою відповідач не укладав, то суд першої інстанції обґрунтовано встановив що після спливу зазначеного строку оренди у відповідача відсутні законні підстави володіти та користуватися спірними земельними ділянками, а тому ПП «ВКП «Каро» зобов'язано повернути їх позивачці.

Колегія суддів вважає такий висновок районного суду правильним, оскільки згідно положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа зобов'язана повернути майно, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою позовної давності є необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З пояснень позивачки в суді першої інстанції вбачається, що вона ніяких угод з ПП «ВКП «Каро» не підписувала та про існування спірної додаткової угоди їй стало відомо тільки після отримання від Державного реєстратора рішень про відмову в реєстрації укладеного нею із ФГ «Оазис» договору оренди земельної ділянки із посиланням на наявність речових прав у ПП «ВКП «Каро» щодо права оренди земельних ділянок.

Зазначені обставини підтверджуються відповідними рішеннями Державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 09 грудня 2014 року № 17817001 та від 11 грудня 2014 року № №17921383, 17920871 (а.с. 104-106).

Посилання апелянта на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірної додаткової угоди, оскільки від імені померлого ОСОБА_4 її підписала саме позивачка ОСОБА_3, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки належних та допустимих доказів цього відповідачем не було надано, хоча відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України обов'язок по доведенню цих обставин покладено саме на останнього, тоді як позивачка вказані обставини заперечувала. Також відповідачем не було доведено, що про порушення своїх прав позивачка довідалась раніше, ніж нею були отримані вказані рішення Державного реєстратора,

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачка дізналась про порушення свого права, тобто про наявність спірної додаткової угоди до договору оренди, лише у грудні 2014 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Таким чином, при зверненні ОСОБА_3 до суду з даним позовом у липні 2015 року передбачена ст. 257 ЦК України позовна давність не була нею пропущена.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та прийшов до вірного висновку щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За такого, рішення суду в часті відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до реєстраційної служби Врадіївського РУЮ Миколаївської області, апеляційним судом не перевірялось, оскільки апелянтом в цій частині не було оскаржено.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо - комерційне підприємство «Каро» - відхилити , а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: В.В. Коломієць

Суддя: З.Л. Шолох

Суддя Т.С. Довжук