Постанова

від 18.11.2015 по справі 820/7122/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 листопада 2015 р. № 820/7122/15

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Костіної А.В.,

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового - повідомлення рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.03.2015 року № НОМЕР_1, видане Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в частині збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "ТД "ПРОДРЕСУРС ЛТД" з податку на додану вартість у сумі 303 610,05 грн. (у тому числі 202 406,70 грн. за основним платежем та 101 203,35 грн. за фінансовими санкціями).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Основ`янська об`єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління міндоходів у Харківській області неправильно визначила суму грошового зобов'язання та прийняла рішення, що суперечить законодавству.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач - Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, позов не визнав, у судовому засіданні просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, посилаючись на обґрунтованість та правомірність висновків проведеної перевірки, та правомірність прийнятого ОДПІ податкового повідомлення рішення.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судовим розглядом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Продресурс ЛТД", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код - 38383623.

На обліку як платник податків підприємство перебуває у Основ'янській ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів.

На підставі направлення від 29.01.2015 року №89 та наказу від 29.01.2015 р. №90, виданого Основ'янською ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Продресурс ЛТД", код ЄДРПОУ - 38383623, щодо взаємовідносин з ТОВ «Світком- Торг» (податковий номер 38650855) за період грудень 2013 року, ТОВ «Дівілон», (податковий номер 38946179) за період січень 2014, ТОВ «Євроконтакт-ЛТД», податковий номер 37374068) за період березень 2014 з питань формування загального обсягу податкового кредиту (витрат) та податкових зобов'язань (доходів).

За результатами перевірки контролюючим органом складено актом №492/20-38-22-01-04/38383623 від 10.02.2015 року відповідно до висновків якого позивачем порушено п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201, розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ, із змінами та доповненнями, ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД» безпідставно завищено суму податкового кредиту, в частині придбання товарів, послуг (взаємовідносин) у ТОВ «Світком-Торг», (податковий номер 38650855), у ТОВ «Дівілон», податковий номер 38946179), у ТОВ «Євроконтакт-ЛТД», (податковий номер 37374068), на загальну суму 525300 грн., та як наслідок занижено податок на додану вартість що підлягає сплаті на загальну суму 525300 грн., в тому числі: за грудень 2013 року у сумі 233326 грн.; за січень 2014 року у сумі 202406 грн.; за березень 2014 року у сумі 89568 грн.; п. 138.1, п1. 138.2, п. 138.8, ст. 138, п.п. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755 - ІV (із змінами і доповненнями), ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД» безпідставно завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в частині придбання товарів (взаємовідносин) у ТОВ «Світком-Торг», (податковий номер 38650855) на загальну суму 1166628 грн., та як наслідок занижено податок на прибуток що підлягає сплаті на загальну суму 221659 грн., в т.ч. за 2013 рік у сумі 221659 грн., (т.1 а.с.23-79).

Позивач не погодився з висновками акту перевірки звернувся до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з запереченнями до акту перевірки від 10.02.2015 року №492/20-38-22-01-04/38383623 (т. 1, а.с.81-84).

Листом від 02.03.2015 року №3783/10/20-38-22-01-12 контролюючим органом надано відповідь позивачу де зазначено, що висновки акту від 10.02.2015 року №492/20-38-22-01-04/38383623 залишаються без змін (т.1 а.с. 85-90).

На підставі висновків акту перевірки, Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією у м.Харкові Головного управління Міндоходів прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 03.03.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» з податку на додану вартість у сумі 787 950 грн. (у тому числі 525 300 грн. за основним платежем та 262 650 грн. за фінансовими санкціями).

ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» звернулось до начальника Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекцієї у м.Харкові Головного управління Міндоходів з заявою про застосування податкового компромісу (т.1, а.с.92-94).

Листом від 27.06.2015 року «про надання рішення щодо погодження застосування процедури податкового компромісу згідно Заяви від 23.03.2015 року №26» контролюючий орган повідомив позивача про погоджено застосування процедури податкового компромісу згідно Заяви від 23.03.2015 року №26. Визначені суми податку на прибуток у розмірі 62 424,62 грн. та податку на додану вартість у розмірі 70 188,53 грн. підлягають сплаті до Державного бюджету в строки та порядку, визначеному чинним законодавством (т.1, а.с.95- 97).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» звернулось зі скаргою до ГУ ДФС у Харківській області. Рішенням про результати розгляду скарги від 09.04.2015р. № 436/10/20-40-10-04-14 оскаржене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» звернулось зі скаргою до Державної фіскальної служби України. За результатами адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України прийняте Рішення про результати розгляду скарг від 09.06.2015р. № 11986/6/99-99-10-01-04-25, відповідно до якого оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишило без змін, а скарга без задоволення.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 10.02.2015 року №492/20-38-22-01-04/38383623 на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне:

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що основним видом діяльності позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Продресурс ЛТД" є оптово-роздрібна торгівля алкогольними напоями.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Продресурс ЛТД" має ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та пері (без додання спирту) строк дії якої з 01 листопада 2012 року до 01 листопада 2017 (т.1, а.с.180-181).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем порушено норми податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ «Світком-Торг», (податковий номер 38650855), у ТОВ «Дівілон», податковий номер 38946179), у ТОВ «Євроконтакт-ЛТД», (податковий номер 37374068).

Щодо взаємовідносин ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» та ТОВ «Дівілон» суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» (замовник) та ТОВ «Дівілон» (виконавець) укладено до говір про надання послуг №1902 від 03.02.2013 року відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати Замовнику за плату маркетингові послуги. Об'єктом маркетингових досліджень за цим Договором є: маркетингові дослідження по торгівельним маркам, які цікавлять Замовника, визначення об'ємів та динаміки продажу у торгівельних мережах, аналіз цін конкурентів, інші дослідження, щодо яких є інтерес Замовника. Територія, щодо якої проводяться маркетингові дослідження за цим Договором: Харківська, Київська, Дніпропетровська, Полтавська області, АР Крим (т.1, а.с.156-159).

Виконання умов договору підтверджується актами здачі-прийняття (надання послуг), які підписані сторонами та скріплені печатками.

Право на віднесення сум до податкового кредиту підтверджено наявними у справі податковими накладними, виписаними ТОВ «Дівілон» на адресу позивача.

Як встановлено судом, придбані від ТОВ «ДІВІЛОН» послуги стосуються різноманітних ринкових досліджень стосовно ключових торгівельних марок алкогольних напоїв та окремих видів алкогольних напоїв, якими торгує ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД». Зазначені ринкові дослідження сприятимуть підвищенню обсягу продаж, що, у свою чергу, направлено на отримання ще більшого прибутку від господарської діяльності ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» .

Позичачем надано до суду докази економічної доцільності послуг а саме: результати маркетингових досліджень з відображенням збільшення прибутку по реалізації товарів торгівельних марок, які досліджувались - додаються (т.2, а.с. 18-250, т.3, а.с.1-29).

Також позивачем надано до суду економічні обґрунтування до договору №1902 від 03.02.2013 року тема яких «дослідження рівня відомості ТМ Сонячна долина у м. Полтава та Полтавській області», «звички та переваги споживачів Українських ігристих вин по Луганському регіону», «дослідження рівня відомості ТМ Сонячна долина з роздрібної торгівлі Крим» «розробка стратегій просування ТМ Сонячна долина в Харківському регіоні», «Иотивація споживача ТМ Сонячна долина в м. Харків та Харківській області» (т.2 а.с.5-17).

У бухгалтерському обліку ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД» оприбуткування послуг відображено на 93 рахунку витяги з даних бухгалтерського обліку містяться в матеріалах справи.

У податковому обліку вищезазначені господарські операції відображено у податковій декларації з податку на прибуток та у податковій декларації з податку на додану вартість.

На підставі договору аренди №22-10/12 ТОВ «ТД «ПРОДРЕСУРС ЛТД» (арендар) має у тимчасовому користуванні нежитлові приміщення загальною площею 2 252,60 м.2 які знаходяться за адресою м. Харків, вул. Основ'янська, 55 (т.1 , а.с.182-184).

Як зазначив позивач у судовому засіданні а також виклав у письмових поясненнях які містяться в матеріалах справи, вартість послуг в сумі 1 214 433,60 грн. на проведення маркетингових досліджень за договором № 1902 від 03.02.13 р. між ТОВ «Дівілон» і ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД» впливала на кінцеву вартість товарів.

ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД», відповідно до вимог чинного законодавства, самостійно встановлює ціни на товари. В ціну товарів, окрім прибутку, входить сума витрат товариства, що пов`язані з обігом товару та здійснюються в процесі його реалізації у роздрібній торгівлі (все це складає торгівельну націнку). Зокрема, до зазначених витрат відносяться і витрати на проведення маркетингових досліджень.

Усі витрати в сумі 1 214 433,60 грн. на проведення маркетингових досліджень за договором №1902 від 03.02.13 р. між ТОВ «Дівілон» і ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД» підприємство позивача планувало включити в собівартість товару, реалізованого в першому півріччі 2014 року.

10% від суми понесених витрат списані в першому кварталі 2014р., а інші 90% планувалося списати у другому та третьому кварталах 2014 року.

Але у зв'язку із форс-мажорними обставинами в АР Крим, Донецькій і Луганській області, наше підприємство втратило близько 70% ринку збуту, що збільшило період покриття витрат до кінця 2014 року.

На підтвердження оптово-роздрібної торгівлі алкогольними напоями, позивачем надано до суду копію договорів поставки товару а також копії видаткових та податкових накладних за якими ТОВ «ТД «Продресурс ЛТД (постачальник) поставляє і передає у власність алкогольні напої (т.3, а.с.30-142).

Досліджуючи питання реальності господарських операцій, суд дійшов висновку, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-XIV), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин, суд робить висновок, що оглянуті документи з огляду на положення абз. 4, 10 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не мають недоліків, котрі в силу ст. 9 цього Закону, ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак оглянуті документи сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій за: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Окрім того суд вважає занеобхідне зазначити, що фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугували висновки акту №1105/26-55-22-08/38946175 від 08.04.2014 "Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівілон» (податковий номер 38946179) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.12.2013р. по 28.02.2014р», складений фахівцями ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві яким визначено неможливість ТОВ «Дівіон» здійснювати господарську діяльність у перевіряємий період, що фактично унеможливлює господарські операції між ТОВ «Дівіон» та ТОВ «ТД «Продресурс» по зазначеному договору.

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Суд зазначає, що наявна у контролюючого органу інформація про можливі порушення з боку постачальників позивача чи по ланцюгу постачання не може бути підставою для висновків про відсутність реальності здійснених ним господарських операцій з огляду на наступне.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ''Торговий Дім ''Продресурс ЛТД'' до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового - повідомлення рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.03.2015 року № НОМЕР_1, видане Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в частині, а саме: про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ ''ТД ''ПРОДРЕСУРС ЛТД'' з податку на додану вартість у сумі 303 610,05 грн. (у тому числі 202 406,70 грн. за основним платежем та 101 203,35 грн. за фінансовими санкціями).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 23 листопада 2015 року.

Суддя Тітов О.М.