Рішення

від 07.12.2015 по справі 904/9904/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.12.15р. Справа № 904/9904/15

За позовом Приватного підприємства "Регіонкомплект" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 98 741 грн. 03 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність б/№ від 04.11.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Регіонкомплект" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" (далі - відповідач) 3% річних та інфляційних втрат до моменту повного погашення заборгованості за договором поставки № 04/01 від 04.01.2012, за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015, у загальному розмірі 98 741 грн. 03 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 94 229 грн. 03 коп. - інфляційні втрати;

- 4 512 грн. 00 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 у справі № 904/742/15, зокрема, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" на користь Приватного підприємства "Регіонкомплект" 211 486 грн. 28 коп. основної заборгованості, 27 169 грн. 09 коп. пені, 3 826 грн. 23 коп. трьох відсотків річних, 28 231 грн. 85 коп. інфляційних нарахувань, 5 414 грн. 31 коп. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 у справі № 904/742/15 змінено в частині стягнення пені та інфляційних, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" на користь Приватного підприємства "Регіонкомплект" 20 859 грн. 88 коп. пені та 25 960 грн. 47 коп. інфляційних втрат.

Позивач посилається на те, що, фактично, рішення суду було виконане наступним чином: 09.09.2015 на суму 6 876 грн. 74 коп., 14.09.2015 на суму 80 грн. 04 коп., 22.09.2015 на суму 260 590 грн. 66 коп. та 22.09.2015 на суму 609 грн. 00 коп. Отже, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період грудня 2014 року по вересень 2015 року в сумі 94 229 грн. 03 коп. та 3% річних за період прострочення з 06.01.2015 по 21.09.2015 в сумі 4 512 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 07.12.2015.

У судове засідання 07.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 07.12.2015 не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Челюскіна, будинок 5, кімната 28, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 була отримана відповідачем 19.11.2015 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4994529964455 (4900032535521).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 12.11.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 12.11.2015 була надіслана на його адресу, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.11.2015 та отримана відповідачем завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представників у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того, будь-яких клопотань від відповідача щодо відкладення розгляду справи протягом майже трьох тижнів з моменту отримання ухвали суду (19.11.2015) до суду не надходило.

У судовому засіданні 07.12.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

На запит суду, були надані для огляду у судовому засіданні та, у разі необхідності, зняття з неї копій матеріали справи № 904/742/15 за позовом Приватного підприємства "Регіонкомплект" до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" про стягнення заборгованості.

У судовому засіданні були досліджені матеріали справи № 904/742/15, а також долучені до матеріалів даної справи копії наступних документів: договір поставки № 04/01 від 04.01.2012, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2015, а також постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2015.

Представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 07.12.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 у справі № 904/742/15, зокрема, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" на користь Приватного підприємства "Регіонкомплект" 211 486 грн. 28 коп. основної заборгованості, 27 169 грн. 09 коп. пені, 3 826 грн. 23 коп. трьох відсотків річних, 28 231 грн. 85 коп. інфляційних нарахувань, 5 414 грн. 31 коп. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 у справі № 904/742/15 змінено в частині стягнення пені та інфляційних, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" на користь Приватного підприємства "Регіонкомплект" 20 859 грн. 88 коп. пені та 25 960 грн. 47 коп. інфляційних втрат.

Вказані рішення суду мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 04/01 від 04.01.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 06.02.2014 по 14.11.2014 товар, у зв'язку з чим судом були визнані правомірними та стягнуті, крім основного боргу в сумі 211 486 грн. 28 коп.:

- 20 859 грн. 88 коп. пені, з урахуванням змін, внесених постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015;

- 25 960 грн. 47 коп. - інфляційних втрат за січень 2014 року та за період з квітня по листопад 2014 року, з урахуванням змін, внесених постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015;

- 3 826 грн. 23 коп. 3% річних за період прострочення з 01.01.2014 по 01.12.2015 (як зазначено в рішенні суду), у постанові вказано, що 3% річних розраховані по 05.01.2015;

- 5 414 грн. 31 коп. - судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи № 904/742/15, вказані рішення набрали законної сили 12.08.2015, у зв'язку з чим було видано наказ про їх примусове виконання від 19.08.2015.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

В подальшому, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2015 було відстрочено виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 по справі № 904/742/15 на 6 місяців, а саме: до 13.01.2016.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2015 у справі № 904/742/15 скасовано, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" про відстрочку виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 по справі № 904/742/15 відмовлено. також, вказаною постановою було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" на користь Приватного підприємства "Регіонкомплект" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 609 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що фактично відповідач здійснив виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 по справі № 904/742/15 та погасив заборгованість за договором поставки № 04/01 від 04.01.2012 перед позивачем наступним чином:

- платіжним дорученням № 1969 від 04.09.2015 (проведено банком 09.09.2015) в сумі 6 876 грн. 74 коп. (а.с.21);

- платіжним дорученням № 1997 від 08.09.2015 (проведено банком 14.09.2015) в сумі 80 грн. 04 коп. (а.с.22);

- платіжним дорученням № 2131 від 18.09.2015 (проведено банком 22.09.2015) в сумі 260 590 грн. 66 коп. (а.с.23);

- платіжним дорученням № 2132 від 18.09.2015 (проведено банком 22.09.2015) в сумі 609 грн. 00 коп. (а.с.24).

Останній платіж було здійснено на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2015.

При цьому, вказані оплати проводилися в рамках виконавчого провадження Відділу Державної виконавчої служби Бабушкінського міського управління юстиції, та, відповідно, на рахунок позивача були зараховані пізніше.

Отже, оскільки рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 по справі № 904/742/15 стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних за період прострочення з 01.01.2014 по 01.12.2015 (як зазначено в рішенні суду), у постанові вказано, що 3% річних розраховані по 05.01.2015, а інфляційні втрати стягнуті за січень 2014 року та за період з квітня по листопад 2014 року, з урахуванням змін, внесених постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015, а зобов'язання щодо повної оплати поставленого позивачем товару та, відповідно, рішення суду, було виконано відповідачем у повному обсязі лише, як зазначає позивач, - 22.09.2015, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період грудня 2014 року по вересень 2015 року в сумі 94 229 грн. 03 коп. та 3% річних за період прострочення з 06.01.2015 по 21.09.2015 в сумі 4 512 грн. 00 коп., до повного виконання грошового зобов'язання, посилаючись на норми статті 625 Цивільного кодексу України, що і є причиною спору.

З урахуванням того, що у справі № 904/742/15 було встановлено факт наявності основного боргу, а також визначено періоди, за які були проведені нарахування, зокрема, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судові рішення у справі № 904/742/15 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення не можуть їм суперечити.

Так, рішенням суду у справі № 904/742/15 встановлено факт настання терміну оплати за поставлений на виконання умов договору поставки № 04/01 від 04.01.2012 в період з 06.02.2014 по 14.11.2014 товар, наявність підстав для застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за вказаним договором.

На час розгляду справи № 904/9904/15, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2015 по справі № 904/742/15, з урахуванням змін, внесених постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015, набрало законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 904/742/15.

Так, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207 та від 23.01.2012 № 37/64.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абзаців 3, 4 пункту 7.1. Постанови № 14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються.

Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (пункт 7.2. Постанови № 14).

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині, з урахуванням також надання розстрочки виконання рішення суду та, як вбачається зі змісту пункту 7.2. Постанови № 17, незалежно від її наявності. Крім того, в подальшому, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2015 у справі № 904/742/15 скасовано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

Як було зазначено вище, рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/742/15 виконувалось відповідачем, шляхом перерахування стягнутої суми Відділу Державної виконавчої служби Бабушкінського міського управління юстиції. Відділ Державної виконавчої служби Бабушкінського міського управління юстиції, в свою чергу, перераховував отримані суму стягувачу - Приватному підприємству "Регіонкомплект".

Відповідно до пункту 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

При цьому, позивач вважає, що належне виконання зобов'язань за договором поставки № 04/01 від 04.01.2012 відбулося саме в дні зарахування відповідних сум на рахунок Відділу Державної виконавчої служби Бабушкінського міського управління юстиції (момент проведення банком відповідних платежів), а отже інфляційні втрати та відсотки річних позивач розраховує до вказаних дат.

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оскільки вказаний у позові позивачем період прострочення, з урахуванням його визначення моменту належного виконання зобов'язань за договором, не виходить за межі періоду, що визначений судом, суд приймає такі розрахунки позивача та виходить із того, що прострочення тривало до моменту зарахування відповідних сум на рахунки Відділу Державної виконавчої служби Бабушкінського міського управління юстиції.

Суд відзначає, що умови договору поставки № 04/01 від 04.01.2012 не містять положень щодо черговості зарахування платежів відповідача в рахунок погашення заборгованості перед позивачем за поставлений товар.

Згідно з нормами статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Позивачем, під час зарахування платежів відповідача, а також визначення періоду прострочення при здійсненні розрахунків інфляційних втрат та 3% річних не були враховані положення статті 534 Цивільного кодексу України, оскільки згідно з її нормами виконання відповідачем зобов'язання за договором відбулося 22.09.2015 (як цей момент визначає позивач). При цьому, позивач іншим чином розподілив суми часткового погашення, та визначив, що в період з 06.01.2015 по 09.09.2015 заборгованість відповідача складала 211 486 грн. 28 коп., а в період з 10.09.2015 по 21.09.2015 заборгованість відповідача становила 204 529 грн. 95 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок арифметично проведено невірно (позивач допустив невірне заокруглення суми).

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, суд зауважує, що суд виходить із періодів прострочення та сум заборгованості, що визначені позивачем, які не виходять за межі визначених судом сум та періодів, відповідно.

Так, після проведення власного розрахунку, судом було визначено розмір інфляційних втрат, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 94 229 грн. 03 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 94 229 грн. 03 коп., яка визначена позивачем.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено, що визначені позивачем у розрахунку 3% річних періоди прострочення, а також сума заборгованості, яка існувала в кожний з періодів, не виходить за межі періодів та сум, відповідно, які були визначені судом, а отже, суд не виходить за межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, а також, відповідно, сум заборгованості в кожний з періодів.

Враховуючи викладене, дослідивши розрахунок 3% річних за визначеними позивачем періодами, судом встановлено, що розрахунок також проведено арифметично невірно.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, судом було встановлено, що 3% річних в цей період складають 4 495 грн. 19 коп. (4 293,46+201,73).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 4 495 грн. 19 коп.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 98 741 грн. 03 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 481 грн. 12 коп. (1,5 відсотка ціни позову), а позивачем згідно платіжного доручення № 882 від 21.10.2015 сплачено 1 481 грн. 14 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 02 коп. (1481,14 - 1481,12).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Челюскіна, будинок 5, кімната 28; ідентифікаційний код 32495368) на користь Приватного підприємства "Регіонкомплект" (49107, м. Дніпропетровськ, вулиця Шинна, будинок 21; ідентифікаційний код 32857225) - 94 229 грн. 03 коп. - інфляційних втрат, 4 495 грн. 19 коп. - 3% річних, 1 480 грн. 87 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Регіонкомплект" (49107, м. Дніпропетровськ, вулиця Шинна, будинок 21; ідентифікаційний код 32857225) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 02 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 882 від 21.10.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2