Рішення

від 25.11.2015 по справі 910/25563/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2015Справа №910/25563/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко»

про визнання недійсним договору

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Ведмедєв С.С.

від відповідача: Прусакова О.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко» про визнання недійсним договору про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р., укладений між ТОВ «Стіомі-Холдінг» та ТОВ «Енселко».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25563/15 , призначено її до розгляду на 21.10.2015 р., зобов'язано учасників судового процесу надати суду певні документи.

Ухвалою суду від 05.1.2015 р., керуючись ст. 89 ГПК України, виправлено описку в ухвалі суду від 01.10.2015 р.

Представник позивача в судовому засіданні 21.10.2015 р. надав суду документи, які залучено до матеріалів справи.

Суд, керуючись ст. 77 ГПК України, оголосив перерву в судовому засіданні 21.10.2015 р. до 28.1.2015 р. о 10:55 год. для витребування у відповідача письмового відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.10.2015 р. надав суду заперечення на позовну заяву та документи, які залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.10.2015 р. суд, керуючись ст. 77 ГПК України, оголосив перерву до 18.11.2015 р. о 09:30 год. для витребування у сторін письмових пояснень з нормативним обґрунтуванням територіальної підсудності розгляду спору в справі № 910/25563/15.

Представник позивача в судовому засіданні 18.11.2015 р. надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.11.2015 р. пояснив суду, що позовні вимоги не визнає, вважає їх небгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Судом, керуючись ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву в судовому засіданні 18.11.2015 р. до 25.11.2015 р. о 12:05 год. для дослідження доказів у справі.

Представник позивача в судовому засіданні 25.11.2015 р. повторно надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.11.2015 р. повторно пояснив суду, що позовні вимоги не визнає, вважає їх небгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 21.10.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.04.2014 р. Господарським судом м. Києва у справі № 5011-46/5221-2012 прийнято постанову про визнання ТОВ «Стіомі-Холдінг» банкрутом і відкриття щодо останнього ліквідаційної процедури (надалі - постанова).

Відповідно до п. 6 резолютивної частини постанови, ліквідатором ТОВ «Стіомі-Холдінг» призначено арбітражного керуючого Завору О.І. (Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 454 від 14.03.2013 р.).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.04.2015 р. у справі № 5011-46/5221- 2012 арбітражного керуючого Завору О.І. зобов'язано виконувати повноваження ліквідатора ТОВ "Стіомі-Холдінг" до прийняття судом рішення про затвердження звіту ліквідатора ТОВ «Стіомі-Холдінг», ліквідаційного балансу ТОВ «Стіомі-Холдінг» та припинення провадження у справі № 5011-46/5221-2012 (п. 2, 3 резолютивної частини вказаної ухвали).

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ліквідатор з дня свого призначення подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.

15.04.2014 р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено повідомлення про визнання ТОВ «Стіомі-Холдінг» банкрутом, відкриття щодо нього ліквідаційної процедури.

Частиною 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Протягом зазначеного вище строку ТОВ «Енселко» пред'явило до ТОВ «Стіомі- Холдінг» грошову вимогу в розмірі 6 818 792,40 грн.

Вимога ТОВ «Енселко» до ТОВ «Стіомі-Холдінг» ґрунтується на договорі про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р. (надалі - договір).

Господарським судом м. Києва провадження у справі № 5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «Стіомі-Холдінг» порушено 25.04.2012 р.

Таким чином, договір укладено після порушення провадження у справі № 5011-46/5221-2012 про банкрутство ТОВ «Стіомі-Холдінг».

На момент укладення договору чинною редакцією Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» була редакція від 22.03.2012 р. (надалі - Закон про банкрутство).

Відповідно до ч. 13 ст. 13 Закону про банкрутство, керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо одержання та видачі позик (кредитів).

Таким чином, згідно з ч. 13 ст. 13 Закону про банкрутство, обов'язковою умовою укладення спірного договору мала бути згода розпорядника майна ТОВ «Стіомі-Холдінг».

Однак, керівник ТОВ «Стіомі-Холдінг» уклав договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р. без погодження з розпорядником майна ТОВ «Стіомі-Холдінг».

На виконання договору ТОВ «Стіомі-Холдінг» одержало від ТОВ «Енселко» 7 773 152,00 грн., що підтверджується банківською випискою про рух грошових коштів на рахунку № 26007619989180, наданою ПАТ «Промінвестбанк», актом звіряння взаємних розрахунків станом на 14.04.2014 р. між ТОВ «Енселко» і ТОВ «Стіомі-Холдінг» за договором № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р.

Станом на 28.09.2015 р. заборгованість ТОВ «Стіомі-Холдінг» перед ТОВ «Енселко» складає 6 818 792,40 грн., що підтверджується заявою ТОВ «Енселко» від 12.06.2014 р. № 12-06/14-1 про визнання грошових вимог.

14.04.2014 р. Господарським судом м. Києва у справі № 5011-46/5221-2012 прийнято постанову про визнання ТОВ «Стіомі-Холдінг» банкрутом.

За таких обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко» про визнання недійсним договору про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р., укладений між ТОВ «Стіомі-Холдінг» та ТОВ «Енселко».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних

В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України

Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом встановлено, що на виконання договору ТОВ «Стіомі-Холдінг» одержало від ТОВ «Енселко» 7 773 152,00 грн., що підтверджується банківською випискою про рух грошових коштів на рахунку № 26007619989180, наданою ПАТ «Промінвестбанк» та актом звіряння взаємних розрахунків станом на 14.04.2014 р. між ТОВ «Енселко» і ТОВ «Стіомі-Холдінг» за договором № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р.

Станом на 28.09.2015 р. заборгованість ТОВ «Стіомі-Холдінг» перед ТОВ «Енселко» складає 6 818 792,40 грн., що підтверджується заявою ТОВ «Енселко» від 12.06.2014 р. № 12-06/14-1 про визнання грошових вимог.

14.04.2014 р. господарським судом м. Києва у справі № 5011-46/5221-2012 прийнято постанову про визнання ТОВ «Стіомі-Холдінг» банкрутом.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У відповідності до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2010 р. у справі № 55/258-08 зазначено, що в процедурі розпорядження майном повноваження керівника та органів управління боржника не припиняються, а має місце обмеження право- дієздатності боржника. При цьому розпорядник майна не підміняє боржника, а доповнює його недостатню право-дієздатність шляхом узгодження або надання згоди керівнику або органам управління боржника на здійснення юридично значущих дій. Такої ж думки дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 18.06.2003 року по справі № Б-19/176-02. Відповідно до п. 13 цієї ж статті Закону керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Враховуючи вищенаведене, згідно з ч. 13 ст. 13 Закону про банкрутство, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, укладення керівником ТОВ «Стіомі-Холдінг» договору без погодження з розпорядником майна ТОВ «Стіомі-Холдінг» є підставою для визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України: № 2/301-ПД-06 від 07.06.2007 р. та № 18-01/1883 від 19.10.2010 р.

Оскільки ТОВ «Стіомі-Холдінг» визнано банкрутом після 19.01.2013 р., то згідно з п. 1-1 розділу X Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.11.2011 р. до розгляду зазначеної справи в ліквідаційній процедурі підлягають застосовуванню положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, що набрала чинності 19.01.2013 р. (надалі - Закон про банкрутство).

Пунктом 40 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212Л/І)» від 28.03.2013 р. № 01- 06/606/2013 передбачено, що положення Закону, якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство, п. 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши всі надані сторонами пояснення та докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог Товариства «Стіомі-Холдінг» про визнання недійсним договору про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р., укладений між ТОВ «Стіомі-Холдінг» та ТОВ «Енселко».

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 44, 49, 75, ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги на зворотній основі № ФД-114/590-2 від 24.03.2014 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код ЄДРПОУ 32827667) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енселко» (36008, м. Полтава, вул. Коварова, 2 Б, код ЄДРПОУ 34802089).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енселко» (36008, м. Полтава, вул. Коварова, 2 Б, код ЄДРПОУ 34802089) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код ЄДРПОУ 32827667) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 30.11.2015.

Суддя І.О. Андреїшина