Рішення

від 25.01.2011 по справі 32073

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-844 / 2011 р. Головуючий: 1 інстанції

ОСОБА_1

Категорія: земельні Доповідач: Даниленко В.М

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2011 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Андрійко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Санрайз» на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 11 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Санрайз» (далі: СТОВ «Агрофірма Санрайз»), директора СТОВ ім. Шевченка ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування заподіяної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2010 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожний окремо, звернулися до суду з позовними заявами, в яких указували на те, що на підставі Державних актів на право приватної власності на землю, виданих Тавежнянською сільською радою Сахновщинського району Харківської області 22 квітня 2002 року, вони є власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 8,09 га. та 7,92 га., відповідно (кадастрові номери 6324886500:02:000:0089; 6324886500:02:000:0088), розташованих на території Тавежнянської сільської ради в межах згідно з планом.

У жовтні 2009 року на підставі особистих заяв позивачів була розроблена необхідна технічна документація та за участі представників органу місцевого самоврядування, а також відділу Держкомзему складені комісійні акти про встановлення (відновлення) меж належних їм земельних ділянок на місцевості в натурі та погодження цих меж із суміжними землекористувачами (землевласниками) з установленням довгострокових межових знаків.

Однак, самостійно користуватися належними їм на праві приватної власності земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення позивачі не мають можливості, оскільки керівництво СТОВ «Агрофірма Санрайз» та директор СТОВ ім. Шевченка ОСОБА_4 чинять їм у цьому всілякі перешкоди, з посиланням на нібито існуючі, укладені між позивачами та СТОВ «Агрофірма Санрайз» договори оренди належних їм земельних ділянок.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що будь-яких укладених в установленому законом порядку договорів оренди земельних ділянок між сторонами не існує, а в зв’язку з протиправними діями відповідачів та неможливістю використання належних позивачам земельних ділянок за їх цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва їм завдано матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди, а також моральної шкоди, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд з метою захисту їх прав як землевласників, усунути перешкоди в користуванні належними їм земельними ділянками, зобов’язавши відповідачів не чинити їм будь-яких перешкод у користуванні цією власністю, та стягнути з відповідачів на користь кожного із них по 3 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, а також 30 115 грн. та 29 488 грн., відповідно, в рахунок відшкодування завданих збитків - упущеної вигоди.

Ухвалами Сахновщинського районного суду Харківської області від 04 грудня 2009 року були відкриті провадження у цивільних справах за вищезазначеними позовними заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в подальшому ухвалою того ж районного суду від 28 грудня 2009 року були об’єднані в одне провадження для їх спільного розгляду по суті.

У судовому засіданні вповноважений представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримав заявлені ними позовні вимоги й наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача - СТОВ «Агрофірма Санрайз» заявлені позивачами вимоги не визнала та заперечуючи проти задоволення цих вимог посилалась на їх безпідставність.

Обгрунтовуючи свої заперечення вона вказувала на те, що 29 липня 2009 року між відповідачем СТОВ «Агрофірма Санрайз» та позивачами ОСОБА_3, з кожним окремо, були укладені договори оренди належних їм земельних ділянок. При цьому сторони в належній (письмовій) формі досягли взаємної згоди з усіх істотних умов укладених між ними договорів і позивачі в добровільному порядку передали належні їм земельні ділянки у володіння та користування орендарю, в зв’язку з чим той правомірно використовує орендовану землю у власних інтересах для здійснення сільськогосподарської діяльності.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 11 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволені частково.

Визнано неукладеними договори оренди земельних ділянок від 24.07.2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та СТОВ «Агрофірма Санрайз».

Зобов’язано відповідача - СТОВ «Агрофірма Санрайз» повернути позивачам вищезазначені земельні ділянки, які належать їм на праві приватної власності.

У задоволенні інших заявлених позивачами ОСОБА_3 вимог судом першої інстанції відмовлено за їх недоведеністю.

При цьому судом стягнуто з відповідача - СТОВ «Агрофірма Санрайз» на користь позивачів ОСОБА_3 по 61 грн. судових витрат, понесених ними по справі.

Не погодившись із прийнятим судом по справі рішенням, представник відповідача - СТОВ «Агрофірма Санрайз» в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення в частині, що стосується визнання неукладеними існуючих між сторонами договорів оренди землі, а також щодо повернення позивачам їхніх земельних ділянок та змінити ухвалене по справі рішення в частині розподілу судових витрат по справі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті заявленого спору.

Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно, в порушення вимог ст. 11 ЦПК України прийняв рішення про визнання підписаних сторонами 29 липня 2009 року договорів оренди належних позивачам земельних ділянок не укладеними, оскільки такі позовні вимоги останніми взагалі не заявлялися й предметом розгляду суду першої інстанції вони не були.

Крім того, апелянт вказує й на те, що належні позивачам земельні ділянки мають сільськогосподарське призначення й на даний час засіяні СТОВ «Агрофірма Санрайз» сільськогосподарською продукцією, але суд першої інстанції, приймаючи рішення про повернення позивачам їхніх земельних ділянок, на зазначені обставини уваги не звернув, як не звернув уваги й на те, що орендарем добросовісно виплачувалася останнім орендна плата, хоча повинен був узяти до уваги ці обставини та визначити порядок виконання ухваленого по справі рішення, тобто конкретний час повернення земельних ділянок їх власникам відповідачем, а саме: після збору врожаю продукції, яка вже засіяна.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Однак, у даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Статтями 317, 321 ЦК України, ст. 41 Конституції України передбачено, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 373 ЦК України, ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно зі ст. 386 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності, у тому числі й прав власності на землю. Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов’зані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовьязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) - (ст. 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків(ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.ст. 93, 124 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (далі Закон) право оренди земельної ділянки, тобто володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, виникає виключно на підставі договору оренди.

Поняття договору оренди землі визначено в ст. 13 Закону, відповідно до якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендодареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає обов’язковій державній реєстрації і на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним, тобто набирає чинності з моменту його державної реєстрації .

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073, а відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року N 134/2003 «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі у складі державного земельного кадастру», який у силу ст. 106 Конституції України є обов’язковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов’язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Як встановлено судом, позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 8,09 га. та 7,92 га., відповідно, розташованих на території Тавежнянської сільської ради, на підставі Державних актів на право приватної власності землю, виданих Тавежнянською сільською радою Сахновщинського району Харківської області 22 квітня 2002 року.

24 липня 2009 року між позивачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 та відповідачем СТОВ «Агрофірма Санрайз» були підписані договори оренди належних останнім земельних ділянок строком на 15 років з моменту їх державної реєстрації (а.с. 118-119, 132-133).

Однак, як встановлено судом, державна реєстрація зазначених договорів оренди земельних ділянок не відбулася й ці договори у Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» не зареєстровані, що сторонами по справі визнається й не заперечується.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, правильно виходив із того, що вказані договори оренди є неукладеними, а тому не породжують будь-яких прав чи обов’язків для сторін, у зв’язку з чим обґрунтовано з метою поновлення порушених прав позивачів, як землевласників, зобов’язав відповідача СТОВ «Агрофірма Санрайз» повернути останнім належні їм земельні ділянки, які той тривалий час використовує без законних на те підстав у власних інтересах для здійснення підприємницької сільськогосподарської діяльності.

Однак, при цьому в порушення основного принципу цивільного судочинства - диспозитивності, визначеного в ст. 11 ЦПК України, суд першої інстанції безпідставно зазначив у резолютивній частині ухваленого по справі рішення свій висновок про визнання вказаних договорів оренди земельних ділянок неукладеними, не зважаючи на те, що такі позовні вимоги позивачами не заявлялися й предметом судового розгляду такі вимоги не були, в зв’язку з чим рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 11 листопада 2010 року не може бути визнане цілком законним і справедливим, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінити це судове рішення, виключивши з його резолютивної частини наведений висновок суду першої інстанції.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне змінити ухвалене по справі рішення й у частині розподілу судових витрат між сторонами по справі, оскільки вирішуючи це процесуальне питання суд першої інстанції не врахував положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України щодо принципу пропорційності.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги, наведених в її обґрунтування, про те, що належні позивачам земельні ділянки мають сільськогосподарське призначення й на даний час засіяні відповідачем СТОВ «Агрофірма Санрайз» сільськогосподарською продукцією, але суд першої інстанції, приймаючи рішення про повернення позивачам їхніх земельних ділянок, на зазначені обставини уваги не звернув, хоча повинен був узяти до уваги ці обставини та визначити порядок виконання ухваленого по справі рішення, тобто конкретний час повернення земельних ділянок їх власникам відповідачем, а саме: після збору врожаю продукції, яка вже засіяна, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки відповідно до ст. 217 ЦПК України визначення порядку виконання рішення суду, надання відстрочки його виконання або розстрочення є правом, а не обов’язком суду, який ухвалив рішення.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне також зазначити, що про існування виниклого між сторонами спору та небажання позивачів передавати в оренду СТОВ «Агрофірма Санрайз» належні їм земельні ділянки, відповідач був обізнаний, принаймні ще у листопаді 2009 року, але не зважаючи на це здійснював господарську діяльність на чужій землі без будь-яких правових підстав і засіяв її зерновими культурами восени 2010 року, виключно на свій страх і ризик.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими й не містять підстав для подальшої зміни чи скасування ухваленого судом першої інстанції по справі рішення.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Санрайз» - задовольнити частково.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 11 листопада 2010 року - змінити.

Виключити з резолютивної частини цього судового рішення висновок суду про визнання неукладеними договорів оренди земельних ділянок від 24.07.2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Санрайз».

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Санрайз» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати, понесені ними по справі, а саме: по 8 (вісім) гривень 50 коп. сплаченого судового збору та по 10 (десять) гривень оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У решті рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 11 листопада 2010 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: