Рішення

від 08.12.2015 по справі 904/10016/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.12.15р. Справа № 904/10016/15

За позовом Приватного підприємства "Спеціалізована монтажно-налагоджувальна фірма "Газкотломонтажнакладка" (м. Херсон)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за виконані згідно договору № 93 від 21.07.2014 роботи у загальному розмірі 19 840 грн. 21 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 03.11.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Спеціалізована монтажно-налагоджувальна фірма "Газкотломонтажнакладка" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (далі - відповідач) заборгованість за виконані згідно договору № 93 від 21.07.2014 роботи у загальному розмірі 19 840 грн. 21 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 12 504 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 250 грн. 40 коп. - пеня;

- 5 676 грн. 78 коп. - інфляційні втрати;

- 409 грн. 03 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 93 від 21.07.2014 в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем у вересні 2014 року робіт та, відповідно, наявністю боргу у сумі 12 504 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 250 грн. 40 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач розрахував та просить суд стягнути інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 01.10.2014 по 03.11.2015 в сумі 5 676 грн. 78 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.10.2014 по 03.11.2015 в сумі 409 грн. 03 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 09.12.2015.

Від позивача надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.суду 79197/15 від 02.12.2015), у якому він просив суд доручити проведення засідання в режимі відеоконференції господарському суду Херсонської області.

Так, ухвалою суду від 02.12.2015 клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено; доручено господарському суду Херсонської області організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/10016/15, а саме: представнику позивача - 09.12.2015 о 10:30 год.

Судове засідання 09.12.2015 проведено судом в режимі відеоконференції.

Так, у судове засідання 09.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інших витребуваних судом документів не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 80897/15 від 08.12.2015), яке мотивоване завантаженням його представника. При цьому, будь-яких доказів, на підтвердження викладених у клопотанні обставин, відповідач не надав.

Господарським судом у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з огляду на наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49089, м. Дніпропетровськ, провулок Архітектурний, будинок 5, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2015 була отримана відповідачем 26.11.2015 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4994530149951 (4908901983123) (а.с.36).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 18.11.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п. ). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що матеріали справи містять всі необхідні докази для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а клопотання відповідача не підтверджено належними доказами та є необґрунтованим.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того, будь-яких доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин відповідач протягом майже двох тижнів з моменту отримання ухвали суду (26.11.2015) до суду не надав.

У судовому засіданні 09.12.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 09.12.2015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 21.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (далі - замовник, відповідач) та Приватним підприємством "Спеціалізована монтажно-налагоджувальна фірма "Газкотломонтажнакладка" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір № 93 (далі - договір) (а.с.20-22), відповідно до умов якого підрядник зобов'язався належним чином виконати пуско-налагоджувальні, режимно-налагоджувальні та еколого-теплотехнічні випробування, наладку КІПіА парового котлу Е-4, 0-14 в котельній ТОВ "Асоціація дитячого харчування", а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити виконані роботи на умовах, обумовлених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з з моменту підписання його сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами зобов'язань по договору.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України)

Згідно з пунктом 2.1. договору загальна вартість робіт згідно договірної ціни, яка є невід'ємною частиною договору, складає 12 504 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 2 084 грн. 00 коп.

У відповідності до вказаного пункту договору позивачем та відповідачем було підписано додаток до договору - Договірну ціну, якою сторони визначили, що витрати на виконання пуско-налагоджувальних, режимно-налагоджувальних та еколого-теплотехнічних випробувань, наладку КІПіА парового котлу Е-4, 0-14 в котельній ТОВ "Асоціація дитячого харчування" складають 12 504 грн. 00 коп. (а.с.23-24).

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У розділі 4 договору сторони погодили умови виконання робіт та матеріально-технічне забезпечення.

Згідно з пунктом 3.3. договору підрядник зобов'язався виконати роботу протягом місяця.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

У розділі 5 договору сторони визначили порядок здачі та приймання робіт, а саме:

- здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами по акту виконаних робіт форми КБ-2в, КБ-3, які підписуються сторонами протягом 3-х календарних днів з моменту передачі актів замовнику. (пункт 5.1. договору);

- технічна документація на виконані роботи оформлюється та передається підрядником замовнику за наявності кінцевого розрахунку (пункт 5.2. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем у вересні 2014 року були виконані роботи (пуско-налагоджувальні, режимно-налагоджувальні та еколого-теплотехнічні випробування, наладка КІПіА парового котлу Е-4, 0-14 в котельній ТОВ "Асоціація дитячого харчування") на загальну суму 12 504 грн. 00 коп. , що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2014 року від 26.09.2014 (а.с.26-27).

Слід зауважити, що вказаний акт підписаний відповідачем та скріплений його печаткою без будь-яких претензій та зауважень. Крім того, у судовому засіданні 09.12.2015 представником позивача було повідомлено, що під час прийняття виконаних робіт сторонами не було виявлено недоліків, про що свідчить підписання вказаного акту відповідачем без будь-яких зауважень.

При цьому, у пункті 2.3. договору сторони погодили, що замовник здійснює оплату робіт в наступному порядку:

- до початку виконання робіт - попередня оплата робіт в розмірі 50% ціни договору (пункт 2.3.1. договору);

- протягом 3 банківських днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт - остаточний розрахунок (пункт 2.3.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи та зазначається позивачем, в процесі виконання умов договору, сторонами були змінені умови щодо оплати робіт за договором, оскільки позивач приступив до їх виконання до внесення відповідачем попередньої оплати, та, відповідно, роботи були виконані і передані відповідачу, щодо чого жодна із сторін не мала заперечень.

Так, у строки, визначені у пункті 2.3.2. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 12 504 грн. 00 коп.

Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних підрядних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 12 504 грн. 00 коп., що і є причиною спору.

Судом встановлено, що роботи виконані за вказаним вище актом приймання виконаних будівельних робіт відповідають роботам, що визначені умовами договору (за змістом, обсягом, вартістю).

При цьому, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 12 504 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт, який підписаний та скріплений печатками сторін без будь-яких заперечень.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строку та якості виконання робіт. З вищезазначеного акту вбачається, що акт підписаний без заперечень.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище, в пункті 2.3.2. договору сторони погодили порядок та строк оплати.

При цьому, в порушення умов вказаного пункту договору, а також вищевказаних положень законодавства, відповідачем виконані позивачем роботи оплачені не були.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 2.3.2. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 12 504 грн. 00 коп. є таким, що настав 01.10.2014.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати виконаних робіт відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 12 504 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Судом було враховано, що у пункті 8.4. договору сторони визначили досудове врегулювання спорів. У разі недосягнення сторонами згоди врегулювання спорів вирішується у господарському суді.

З приводу вказаної обставини суд зазначає наступне.

Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В той же час, позивачем надсилалась відповідачу претензія від 08.05.2015 № 34, в якій він просив погасити заборгованість в сумі 12 504 грн. 00 коп. за спірним договором. Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 12 504 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 12 504 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.3. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт по договору замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості робіт за кожен день прострочки платежу, але не більше 10% від вартості робіт.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована та заявлена до стягнення пеня за період прострочення з 01.10.2014 по 01.05.2015 в сумі 1 250 грн. 40 коп. При цьому, позивач вірно обмежив її розмір 10% від вартості робіт.

Суд, перевіривши розрахунок пені, встановив порушення під час його проведення, оскільки, фактично, позивач нарахував пеню за 7 місяців, що не відповідає нормам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, але після проведеного власного розрахунку пені, судом було визначено суму, яка також перевищує 10% від вартості робіт, а отже суд вважає обґрунтованими та правомірними вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 1 250 грн. 40 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 1 250 грн. 40 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з 01.10.2014 по 03.11.2015 (фактично за період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року, згідно з розрахунком, а.с.29) в сумі 5 676 грн. 78 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.10.2014 по 03.11.2015 в сумі 409 грн. 03 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого у позовній заяві розрахунку.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок містить порушення у визначенні періоду прострочення (позивачем невірно визначено початок періоду прострочення, з урахуванням вище вказаних вимог та включив в період жовтень 2014 року), крім того, позивачем під час його проведення не було враховано, що у пункті 2.3.2. договору сторони передбачили на оплату 3 банківських дня, а отже, граничний строк оплати виконаних робіт є 01.10.2014 та позивач неправомірно визначив період прострочення, включивши до нього останній день на оплату.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було визначено розмір інфляційних втрат за період з листопада 2014 року по вересень 2015 року в сумі 6 048 грн. 36 коп., який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 5 676 грн. 78 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 5 676 грн. 78 коп., яка визначена позивачем.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, проведеного позивачем, та встановлено, що в ньому, як і в розрахунку інфляційних втрат, не було враховано, що у пункті 2.3.2. договору сторони передбачили на оплату 3 банківських дня, а отже, граничний строк оплати виконаних робіт є 01.10.2014 та позивач неправомірно визначив період прострочення, включивши до нього останній день на оплату.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що в період з 02.10.2014 по 03.11.2014 3% річних складають 409 грн. 04 коп.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 409 грн. 03 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 409 грн. 03 коп., яка визначена позивачем.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 218 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" (49089, м. Дніпропетровськ, провулок Архітектурний, будинок 5; ідентифікаційний код 30394678) на користь Приватного підприємства "Спеціалізована монтажно-налагоджувальна фірма "Газкотломонтажнакладка" (73000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 32266930) - 12 504 грн. 00 коп. основного боргу, 1 250 грн. 40 коп. - пені, 5 676 грн. 78 коп. - інфляційних втрат, 409 грн. 03 коп. - 3% річних, 1 218 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2