Рішення

від 09.12.2015 по справі 904/9133/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.12.15р. Справа № 904/9133/15 За позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш", м. Енергодар

до Приватого науково-виробничого підприємства "ТЕХНІКА-Д", м. Дніпропетровськ

про стягнення 504 005,15 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Найдьонова Я.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 4689 від 27.11.15р.

ОСОБА_2, представник за довіреністю № б/н від 26.11.15р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного науково-виробничого підприємства "ТЕХНІКА-Д" (далі - відповідач) про стягнення 504 005,15 грн.

В обґрунтування заявленої до стягнення суми у розмірі 504 005,15 грн., позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 20/05/104 від 04.08.14р., в частині порушення строків поставки.

Ухвалою господарського суду від 19.10.15р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 09.12.15р.

09.12.15р. у судовому засіданні повноважні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи та додаткові докази в підтвердження заявлених позовних вимог.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.15р. про порушення провадження у справі, який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

В матеріалах справи є Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 09.12.15р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.08.14р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 20/05/104 (далі - Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого відповідач зобов'язується поставити в передбачені даним договором строки позивачу наступну продукцію: труба ДКРНТ 19х1х2570мм КД МНЖ5-1 ГОСТ 17217-79, у кількості 6,990 т, на загальну вартість 1 656 630,00 грн., в строк до 31.12.14р., а позивач зобов'язується прийняти та оплатити вказану продукцію.

Згідно з п. 5.1. Договору поставки, поставка продукції за цим договором здійснюється до 31.12.14р. партіями відповідно до заявок позивача, в яких зазначається кількість продукції, що постачається та строки її поставки.

Відповідач зобов'язаний здійснити поставку продукції, вказаної в п. 1.1. цього договору, в строки та кількості, зазначені в заявці позивача (п. 5.2. Договору поставки).

Положеннями п. 7.1. Договору поставки передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України та цим договором.

За приписами п. 7.2. Договору поставки за порушення вказаних в даному договорі строків поставки відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,2% від вартості несвоєчасно поставленої продукції за кожен день прострочення, а у випадку, якщо прострочення поставки складає більше 30 днів, відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 15% вказаної вартості. Якщо в результаті допущеного прострочення поставка продукції втратить інтерес для позивача, він має право відмовитися від прийняття продукції та вимагати відшкодування завданих збитків.

Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки (п. 10.1. Договору поставки).

Крім того, 04.08.14р. між сторонами також укладено договір неустойки №20/05/104-н (далі - Договір неустойки), відповідно до умов п.1. якого відповідач зобов'язується у випадках, передбачених п. 2. цього договору, сплатити позивачу неустойку у розмірі 5% від загальної вартості договору поставки № 20/05/104 від 04.08.14р., укладеного між сторонами.

Згідно з п. 2 Договору неустойки відповідач сплачує позивачу неустойку, вказану в п. 1 цього договору, в наступних випадках:

- порушення встановлених договором строків постачання (п. 2.1.);

- поставки продукції неналежної якості або без повного комплекту належним чином оформлених супроводжувальних документів (п. 2.2.);

- не усунення недоліків продукції, які виявлені протягом гарантійного строку (п. 2.3.).

Строк дії договору - два роки з моменту його укладання (п. 11 Договору неустойки).

Позивач звертає увагу суду на те, що останнім на адресу відповідача був направлений лист № 01-14/5318 від 01.12.14р., відповідно до якого, позивач нагадав відповідачу, що термін поставки закінчується 31.12.14р.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення умов Договору поставки до цього часу не до поставив продукцію у кількості 3,444 т. на загальну вартість 816 228,00 грн.

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки продукції в передбачені Договором поставки строки позивач нарахував штрафні санкції у розмірі 504 005,15 грн., з них:

- неустойка у розмірі 82 831,50 грн., відповідно до п. 11.2. Договору поставки та п. 2. Договору неустойки;

- пеня у розмірі 298 739,45 грн. та штраф у розмірі 122 434,20 грн., відповідно до п. 7.2. Договору поставки.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №01-33/2036 від 20.05.15р. з пропозицією в 7 денний строк з моменту отримання даної претензії перерахувати на поточний рахунок позивача штрафні санкції за порушення строків поставки продукції. Як зазначає позивач, вказані вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 82831,50 грн., пеню у розмірі 298 739,45 грн., штраф у розмірі 122 434,20 грн., а всього 504005,15 грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору поставки на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки продукції не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки продукції за Договором поставки постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,2% від вартості не поставленого в строк товару за кожен день прострочення поставки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Крім того, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.11р. N 42/252, від 09.04.12р. N 20/246-08 та в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.15р. по справі № 904/9926/14.

На підставі п. 7.2. Договору поставки позивачем були нараховані пеня у розмірі 298 739,45 грн. та штраф у розмірі 122 434,20 грн.

Розрахунок суми пені судом перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно, оскільки пеня нараховується лише за 182 дня.

Після перерахунку проведеного судом (Ліга - Закон), відповідно до вимог чинного законодавства, пеня за період з 01.01.15р. по 01.07.15р. (182 дня) складає 297 106,99 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 297 106,99 грн.

Розрахунок суми штрафу судом також перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вимоги позивача в частині стягнення неустойки у розмірі 82 831,50 грн. за Договором неустойки задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Позивачем було заявлено до стягнення суму пені, штрафу та неустойки. Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України формами неустойки є штраф і пеня. Таким чином, позивач просить двічі притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є порушенням ст. 61 Конституції України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 217, 218, 230, 231, 232, 233, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного науково-виробничого підприємства "Техніка-Д" (49050, м.Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, буд. 74-а, код ЄДРПОУ 30744940) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" (71503, Запорізька область, м. Енергодар, а/с 306, код ЄДРПОУ 26444970) пеню у розмірі 297 106,99 грн. (двісті дев'яносто сім тисяч сто шість грн. 99 коп.), штраф у розмірі 122 434,20 грн. (сто двадцять дві тисячі чотириста тридцять чотири грн. 20 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 293,12 грн. (шість тисяч двісті дев'яносто три грн. 12 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.12.15р.

Суддя ОСОБА_3