Рішення

від 01.12.2015 по справі 910/25720/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа № 910/25720/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АлеГранд»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»

про розірвання договору та стягнення 108 154, 05 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Сарафанюк О.П. за Договором про надання правової допомоги № 38/1 від 03.09.2015 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АлеГранд» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - відповідач) про розірвання Договору та стягнення 108 154, 05 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 17.05.2013 р. між ним та відповідачем було укладено Договір банківського рахунку № 45137-40-1193949, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з видачі належних позивачу готівкових коштів не було виконано, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25720/15, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну організацію (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», розгляд справи призначено на 27.10.2015 р.

27.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення на позовну заяву, поіменовані «відзивом», в яких вона вказує на те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 р. прийнято рішення № 61 про запровадження з 20.03.2015 року по 19.06.2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.06.2015 р. прийнято рішення № 116 про продовження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» до 19.07.2015 р. включно. При цьому, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.07.2015 р. № 138 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь». З урахуванням зазначеного, третя особа відзначає, що заявлені у даній справі позовні вимоги не можуть бути задоволені, так як це порушуватиме процедуру задоволення вимог кредиторів банку.

Також, 27.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що виконання спірних фінансових операцій було неможливим в силу запровадження у відповідача тимчасової адміністрації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.11.2015 р.

05.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 10.11.2015 р. не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи в судовому засіданні 10.11.2015 р. надав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/25720/15 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 01.12.2015 р.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 01.12.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні надійшло клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору.

В судовому засіданні 01.12.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.05.2013 р. між позивачем (Клієнт) та відповідачем (Банк) було укладено Договір банківського рахунку № 45137-40-119349 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті України за спеціальним режимом використання для зарахування страхових коштів (далі - рахунок) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, а Клієнт зобов'язується оплачувати послуги Банку.

Відповідно до п. 2.1.5 Договору Банк взяв на себе зобов'язання виконувати платіжні доручення та інші розрахункові документи Клієнта, а також за змістом п. 2.1.10. Договору здійснювати видачу готівки відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 2.3.3. Договору було визначено, що Клієнт має право отримувати готівкові кошти з каси Банку в межах заявки за умови наявності коштів на рахунку (рахунках) у випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п. 8.1. Договору сторони передбачили, що Договір набуває чинності з дати його підписання і укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін письмово не попередить іншу сторону про своє бажання розірвати Договір, його дія продовжується на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.

Доказів розірвання Договору сторонами не подано, а тому суд дійшов висновку, що строк його дії автоматично пролонгувався.

Відповідно до Довідки відповідача № 465/90 від 06.09.2012 р. у Відділені Вінницької регіональної дирекції Банку позивачу було відкрито 06.09.2012 р. поточний рахунок № 26000119349001 у гривнях.

20.03.2015 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 13, яким просив видати готівкові кошти в сумі 107 000, 00 грн. з рахунку № 26000119349001.

Листом від 17.04.2015 р. за № 211.1/40.3 відповідач повідомив позивача про те, що з 20.03.2015 р. було запроваджено тимчасову адміністрацію у відповідача, з огляду на що задоволення вимог кредиторів не здійснюється.

27.05.2015 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 5/05 про закриття банківського рахунку та розірвання договору банківського рахунку.

У відповідь відповідач листом від 28.05.2015 р. за № 286/40.3 повідомив позивача про те, що з огляду на наявність залишків коштів на рахунку позивача та запровадження тимчасової адміністрації він не має змоги закрити рахунок позивача.

З урахуванням зазначеного, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Так, у відповідності до п. 1. ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Правові наслідки розірвання договору визначені в частинах 2, 3 ст. 653 ЦК України, згідно яких у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ч. 1 ст. 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Оскільки відповідач не зміг забезпечити безперешкодний доступ позивача до належних йому грошових коштів та користування ними, суд визнає наявність зі сторони відповідача істотного порушення укладеного між сторонами Договору та відповідно наявності підстав для задоволення позовних вимог про його розірвання.

Разом з тим, розглядаючи заявлені вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 108 154, 05 грн., суд звертає увагу на те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 р. № 190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 р. прийнято рішення № 61 про запровадження з 20.03.2015 року по 19.06.2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.06.2015 р. прийнято рішення № 116 про продовження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» до 19.07.2015 р. включно.

При цьому, відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 р. № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.07.2015 р. № 138 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь».

Суд враховує, що процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

За змістом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, постанові від 01.04.2015 р. у справі № 910/5560/14, від 10.06.2015 р. у справі № 927/1379/14 позивач має статус кредитора відповідача та на нього поширювались обмеження щодо задоволення його вимог під час запровадження тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, наразі суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги про стягнення залишку коштів на рахунку позивача, оскільки відповідач перебуває в процедурі ліквідації.

Так, частиною 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.

З дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частини 2 та 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції станом на момент прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію відповідача).

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження:

1) здійснює повноваження органів управління банку;

2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб;

5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю;

6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх;

7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню;

8) здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону;

9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом;

10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком).

Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина 1 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи рішення про ліквідацію відповідача задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відкликання Національним банком України банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

У свою чергу, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права в порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

При цьому, позивачу має бути повернуто зі спеціального фонду Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір.

У свою чергу, що стосується вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, суд відзначає наступне.

Склад судових витрат визначений ст. 44 Господарського процесуального кодексу України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано суду доказів оплати послуг адвоката на суму, заявлену до відшкодування за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Розірвати Договір банківського рахунку № 45137-40-1193949 від 17.05.2013 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АлеГранд» (21010, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Пестеля, будинок 19, квартира 2; код ЄДРПОУ 38329194) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (04071, місто Київ, вулиця Хорива, будинок 11-А; код ЄДРПОУ 24214088).

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (04071, місто Київ, вулиця Хорива, будинок 11-А; код ЄДРПОУ 24214088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АлеГранд» (21010, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Пестеля, будинок 19, квартира 2; код ЄДРПОУ 38329194) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «АлеГранд» (21010, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Пестеля, будинок 19, квартира 2; код ЄДРПОУ 38329194) зі спеціального фонду Державного бюджету України 160 (сто шістдесят) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 83 від 08.09.2015 р.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака