Рішення

від 01.12.2015 по справі 910/26545/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа № 910/26545/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь»

до Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» в особі Філії «Перлина Печерську»

про стягнення 20 455, 34 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Хіральдо Рамірес М.М.В. за довіреністю № 22-А від 01.10.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» в особі Філії «Перлина Печерську» (далі - відповідач) про стягнення 20 455, 34 грн., з яких 12 856, 80 грн. основного боргу, 3 227, 23 грн. пені, 4 371, 31 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він поставив відповідачу продукцію, яка останнім в повному обсязі оплачена не була, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 12 856, 80 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/26545/15, її розгляд призначено на 03.11.2015 р.

30.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

03.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.11.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 01.12.2015 р.

Представник позивача в судовому засіданні 01.12.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 01.12.2015 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 01.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 36 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується за окремими замовленнями покупця поставляти останньому продукти харчування, а покупець зобов'язується приймати цей товар і оплачувати його вартість постачальнику на умовах, визначених в цьому Договорі.

Фактичною датою поставки товару є дата приймання товару і підписання товарної накладної (п. 2.6. Договору).

За умовами п. 2.8. Договору постачальник зобов'язується надавати покупцю разом з товаром наступні документи:

а) накладну;

б) податкову накладну;

в) посвідчення про якість товару;

г) санітарно-гігієнічні висновки (при необхідності).

Якщо вищезазначені документи не будуть надані разом з товаром, то датою одержання товару вважається дата одержання всіх необхідних документів.

Згідно з п. 3.1. Договору ціни на товар вказуються у прайс-листах постачальника, які надаються покупцю до початку поставки товару і є невід'ємними частинами цього Договору. Ціни можуть бути змінені постачальником лише за попереднім погодженням з покупцем не менш, як за 5 робочих днів до моменту такої зміни.

Відповідно до п. 3.2. Договору вартість поставленого товару оплачується покупцем за цінами, зазначеними постачальником у накладних.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що оплата покупцем вартості поставленого за цим Договором товару проводиться шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок, або внесенням коштів готівкою в касу постачальника відповідно до чинного законодавства України протягом чотирнадцяти календарних днів з дати поставки партії товару. У випадку неоплати покупцем партії товару по двом накладним постачальник має право зупинити постачання товару до моменту погашення заборгованості.

За умовами п. 4.2. Договору покупець зобов'язаний приймати замовлений і поставлений йому постачальником товар по накладних, реалізовувати його через свою торгову мережу і здійснювати оплату вартості отриманого від постачальника товару у визначений п. 3.3. цього Договору строк.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 року. Якщо жодна із сторін за 15 календарних днів до закінчення строку дії Договору не повідомить письмово іншу сторону про своє бажання припинити його дію, Договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п. 8.1. Договору).

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на суму 12 856, 80 грн. на підставі товарно-транспортної накладної № 120872 від 11.12.2014 р. на суму 12 856, 80 грн., підписаної представниками обох сторін без зауважень і заперечень.

При цьому, відповідно до письмових пояснень позивача від 30.11.2015 р., не спростованих відповідачем, під час приймання-передачі спірної партії продукції відповідачу були передані передбачені п. 2.8. Договору документи.

Проте, в порушення умов Договору відповідач отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 12 856, 80 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків за квітень 2015 р., підписаним сторонами без зауважень і заперечень та скріпленим печатками обох підприємств, сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 12 856, 80 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач частково оплатив заборгованість в сумі 5 000, 00 грн. на підставі платіжних доручень № 222 від 19.10.2015 р., № 227 від 30.10.2015 р., № 228 від 02.11.2015 р.

Таким чином, на час розгляду даної справи заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений по Договору № 36 від 30.01.2013 р. товар склала 7 856, 80 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, у п. 3.3. Договору визначено, що оплата покупцем вартості поставленого за цим Договором товару проводиться шляхом перерахування коштів на його поточний рахунок, або внесенням коштів готівкою в касу постачальника відповідно до чинного законодавства України протягом чотирнадцяти календарних днів з дати поставки партії товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження у справі відповідачем було частково оплачено основний борг в сумі 5 000, 00 грн. на підставі платіжних доручень № 222 від 19.10.2015 р., № 227 від 30.10.2015 р., № 228 від 02.11.2015 р.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що під час розгляду справи відповідачем було частково сплачено основний борг в сумі 5 000, 00 грн., суд дійшов висновку про припинення в цій частині позовних вимог провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв поставлений позивачем товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю його вартість, відповідний борг в сумі 7 856, 80 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 4 371, 31 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2015 р. по 01.09.2015 р., слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 4 371, 31 грн., суд вважає його заниженим в силу обрання невірної методики розрахунку, однак через відсутність від позивача клопотання про вихід за межі позовних вимог, - задовольняє їх в цій частині, саме в розмірі, заявленому позивачем.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 3 227, 23 грн. пені, слід зазначити наступне.

Так, згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у випадку недотримання строків оплати, вказаних в п.п. 3.3. та 4.2. цього Договору, або строків поставки товару, вказаних в п. 2.2., винна сторона сплачує на користь другої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості або вартості не поставленого товару за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Позивачем нараховано пеню в сумі 3 227, 23 грн. за період з 01.01.2015 р. по 30.06.2015 р.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд вважає його таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Отже, оскільки отриманий за спірною товарно-транспортною накладною товар відповідач згідно з п. 3.3. Договору повинен був оплатити протягом 14 календарних днів з дати поставки партії товару, тобто у строк до 25.12.2014 р. включно, то в силу приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування пені припиняється з 27.06.2015 р. - через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з розрахунком суду розмір пені за період з 01.01.2015 р. по 26.06.2015 р. становить 3 142, 69 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог, вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

При цьому, витрати по сплаті судового збору в частині позовних вимог, по яким суд припинив провадження у справі покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» (01196, місто Київ, площа Лесі Українки, будинок 1; код ЄДРПОУ 21587506) в особі Філії «Перлина Печерську» Комунального підприємства Київської обласної ради «Управління споруд» (01196, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 15; код ЄДРПОУ 37450630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» (03179, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 148/1; код ЄДРПОУ 32106398) 7 856 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят шість) грн. 80 коп. основного боргу, 4 371 (чотири тисячі триста сімдесят одну) грн. 31 коп. інфляційних втрат, 3 142 (три тисячі сто сорок дві) грн. 69 коп. пені та 1 212 (одну тисячу двісті дванадцять) грн. 96 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака