Рішення

від 30.11.2015 по справі 910/25549/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015Справа №910/25549/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна фабрика "Фаворит Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Димлер"

про стягнення 9 494, 08 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясна фабрика «Фаворит Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димлер» про стягнення 9 494, 08 грн. за договором поставки № 94 від 06.03.2014р., з яких: сума боргу у розмірі 5 939,43 грн., пеня у розмірі 556,20 грн., штраф у розмірі 2 969,71 грн. та 3% річних у розмірі 28,74 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25549/15 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.10.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України .

У дане судове зсідання представники сторін не з'явились.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись на вказані в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адреси та від відповідача повернуті органом поштового зв'язку.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.11.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясна фабрика "Фаворит Плюс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Димлер" укладено договір поставки № 94, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти та оплатити товар у кількості, асортименті та за цінами, визначеними у специфікаціях або у видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.2. договору строк оплати товару - 7 календарних днів з моменту поставки товару покупцю.

Згідно з п. 7.2. договору за необґрунтовану відмову від оплати поставленого товару відповідач та за несвоєчасну або неповну оплату товару, відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 1 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 7.3. договору передбачено, що у випадку порушення відповідачем строку оплати за товар понад 15 календарних днів від дати настання строку оплати, передбаченого п.2.2. договору, відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 50 % від вартості неоплаченого в строк товару.

Договір, відповідно до п. 9.1., діє з моменту підписання сторонами та діє один рік, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору № 94 від 06.03.2014 р. за період з 06.03.2014 року по 31.10.2015 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято обумовлений договором товар на суму 225 436,87 грн., що підтверджується накладними, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Також матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем оплати на загальну суму 219 497,44 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення зобов'язань за договором № 94 від 06.03.2014 р. щодо оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 5 939,43 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач заявлені до нього вимоги не спростував, доказів належного виконання зобов'язань за договором № 94 від 06.03.2014 р. не надав, об'єктивних підстав неможливості виконання договірних зобов'язань не навів.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення заборгованості у розмірі 5 939,43 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 556,20 грн. - пені за період прострочення оплати за поставлений товар, 28,74 грн. - 3 % річних, 2 969,71 грн. - штрафу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

За приписами ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тож, оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів вжиття ним заходів щодо уникнення прострочення виконання зобов'язань, суд вважає обґрунтованим притягнення відповідача до відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором.

Згідно розрахунку позивача за загальний період розмір пені становить 556,20 грн., 28,74 грн. - 3 % річних від простроченої суми та 2 969,71 грн. - штрафу.

Розрахунок позивача перевірено судом та перевищує розрахунок суду.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про задоволення позові у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна фабрика "Фаворит Плюс" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Димлер" (03142, м. Київ, вул. Доброхотова, 15, кв. 267, код ЄДРПОУ 31401787), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясна фабрика "Фаворит Плюс" заборгованість у розмірі 5 939,43 (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять грн. 43 коп.) грн., 556,20 (п'ятсот п'ятдесят шість грн. 20 коп.) грн. - пені, 28, 74 (двадцять вісім грн. 74 коп.) грн. - 3 % річних, 2 969,71 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять грн. 71 коп.) грн. - штрафу та 1 218, 00 (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 07.12.2015 р.

Суддя Пригунова А.Б.