Рішення

від 09.12.2015 по справі 912/4429/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 рокуСправа № 912/4429/15 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Наливайко Є.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/4429/15

за позовом Приватного підприємства "Готама Ко"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріоком"

про стягнення 30 183,44 грн

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 08.12.2015;

від відповідача - не був присутнім.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приватне підприємство "Готама Ко" (надалі - ПП "Готама Ко", позивач) подало до Господарського суду Кіровоградської області позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріоком" (надалі - ТОВ "Ріоком", відповідач) 28 450,00 грн основного боргу, 1 646,20 грн пені, 112,24 грн 3% річних.

Ухвалою від 17.11.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено о 12:00 09.12.2015, витребувано від сторін необхідні для вирішення спору докази.

Представником позивача у судовому засіданні подано докази, що витребовувались ухвалою від 17.11.2015, а також заява, у якій позивач просить стягнути з ТОВ "Ріоком" заборгованість в сумі 28 425 грн, 1646,20 грн пені та 112,24 грн 3% річних. Така заява обґрунтована частковою сплатою відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 25 грн відповідно до платіжного доручення № 302 від 26.11.2015 і по суті є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з частиною 6 тієї ж статті господарський суд не приймає зменшення розміру позовних вимог, якщо ця дія суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Господарським судом досліджено, що зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству, а також не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, а тому, враховуючи, що позивач подав таку заяву до прийняття рішення у даній справі, то остання приймається господарським судом і подальший розгляд справи здійснюється з її врахуванням.

Відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, відзив на позов не подав.

У той же час господарський суд вважає відповідача належним чином повідомленим про час і місце судового засідання виходячи з такого.

Частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про порушення провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При цьому в пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.

Копії ухвали від 17.11.2015 господарський суд направив на дві адреси відповідача: на адресу, повідомлену позивачем та на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте обидві повернуті органом поштового зв'язку із відмітками "За закінченням терміну зберігання".

Водночас відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 21), наданого на вимогу господарського суду, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріоком" є: 25006, АДРЕСА_1. Саме на цю адресу і була направлена копія ухвали від 17.11.2015. Інша копія ухвали направлена на адресу, вказану самим відповідачем у договорі, який укладено із позивачем: 25006, м. Кіровоград, вул. В.Перспективна, 36В.

З огляду на викладене, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив наступні обставини.

30.07.2015 між ПП "Готама Ко" (Постачальник) та ТОВП "Ріоком" (Покупець) укладено Догові № ГТ-143 (далі - Договір, а.с. 8-11).

Відповідно до пункту 1.1. Постачальник зобов'язується передати товар у кількості та асортименті, замовленому Покупцем, а Покупець оплатити його та прийняти.

Кількість, асортимент та ціна постачаємого товару фіксується у видатковій накладній, яка формується у відповідності із замовленням Покупця (пункт 2.1. Договору).

Відпуск товару проводиться за договірними цінами, діючими у Постачальника на день фактичної відвантаження (одержання) товару (пункт 2.2. Договору).

Товар відпускається Покупцю зі складу в м. Києві (пункт 2.3.).

Відпуск товару проводиться при умові наявності у Покупця печатки або штампу, зареєстрованих у дозвільній системі, або доручення (пункт 2.4 Договору).

Договір підписаний повноважними представниками Сторін та скріплений печатками.

Виконуючи умови Договору Постачальник поставив товар Покупцю, про що свідчить видаткова накладна № GKV-8646 від 18.08.2015 (а.с. 13). На такій видатковій накладній міститься відбиток штампу (печатки) відповідача, що передбачений пунктом 2.4. Договору і зразок якого міститься на Договорі.

Відповідно до пункту 3.1. Договору відпуск товару проводиться з умовою сплати протягом 21 календарних днів з моменту отримання товару Покупцем згідно видаткових накладних Постачальника платіжним дорученням на поточний рахунок Постачальника.

Проаналізувавши вказані положення Договору, господарський суд дійшов висновку, що Сторони узгодили саме строк виконання грошового зобов'язання Покупцем, оскільки відповідно до частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Отже відповідно до видаткової накладної № GKV-8646 від 18.08.2015 на суму 28 521,00 грн, останнім днем, у який зобов'язання з оплати отриманого товару мало бути виконано відповідачем, є 08.09.2015.

Всупереч вимогам Договору відповідач сплатив лише 96 грн, що підтверджується карткою рахунку позивача та платіжними дорученнями № 260 від 13.10.2015 на суму 25 грн, № 273 від 15.10.2015 на суму 25 грн, № 283 від 16.10.2015 на суму 21 грн, № 302 від 26.11.2015 на суму 25 грн.

Доказів сплати залишку заборгованості в сумі 28 425 грн сторонами не подано.

У зв'язку із невиконанням відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого товару позивач і звернувся із даним позовом до господарського суду.

Вирішуючи спір господарський суд враховує такі положення законодавства.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 цього Кодексу передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до частин 1-3 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Укладений між ПП "Готама Ко" та ТОВ "Ріоком" Договір, за своєю правовою природою є договором поставки, правовідносини за яким регулюються, зокрема, параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище пунктом 3.1. Договору передбачено інший строк оплати товару, а саме протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару Покупцем.

Господарським судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання по поставці товару на загальну суму 28 521,00 грн, проте відповідач виконав свої зобов'язання лише частково, оплативши товар на суму 96 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати товару (основний борг) за Договором станом на день розгляду справи становить 28 425 грн (28 521,00 грн - 96 грн).

Доказів сплати боргу господарському суду не подано.

Отже ТОВ "Ріоком" не повністю виконало свої зобов'язання за Договором, не оплатило у повному обсязі отриманий товар, порушивши тим самим умови Договору та норми Цивільного кодексу України.

За викладених обставин господарський суд вважає доведеним факт неналежного виконання відповідачем умов Договору, а тому позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 28 425 грн з останнього на користь позивача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 1 646,20 грн, то господарський суд враховує такі положення чинного законодавства та Договору.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено що в разі, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторонами в пункті 4.1. Договору встановлено, що в разі прострочення термінів оплати, передбаченого, зокрема, пунктом 3.1., Покупець сплачує пеню Постачальнику у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки від суми простроченої оплати, відповідно до Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996.

Так у зазначеному пункті Договору Сторони посилаються на умови Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , відповідно до статті 1 такого Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А статтею 3 визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так позивач нарахував за період з 09.09.2015 по 26.10.2015 пеню на борг в розмірі 28450 грн (такий борг існував у вказаний період, оскільки сплата останніх 25 грн відбулась 26.11.2015) і її сума склала 1646,20 грн. Здійснивши перерахунок господарський суд зауважує, що пеня за такий період на вказану суму боргу мала б бути 1770,92 грн, проте, не виходячи за межі позовних вимог, господарський суд задовольняє позов в частині стягнення пені повністю, в розмірі заявленому позивачем.

Також позивачем заявлено до стягнення 112,24 грн 3% річних, які нараховані теж за період з 09.09.2015 по 26.10.2015 на суму боргу 28450 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми статті, господарський суд задовольняє позов в частині стягнення 112,24 грн 3% річних, оскільки позивачем правильно здійснено їх розрахунок.

Враховуючи викладене, господарський суд задовольняє позов повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРIШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «гокомВ» (25006, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39422673) на користь Приватного підприємства В«Готама КоВ» (03057, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 1, ідентифікаційний код 36107568) 28 425 грн основного боргу, 1646,20 грн пені та 112,24 грн 3% річних, а також судовий збір у розмірі 1218 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 10.12.2015.

Суддя Є. М. Наливайко