Рішення

від 07.12.2015 по справі 914/3537/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015р. Справа№ 914/3537/15

За позовом: Приватного підприємства В«Тайфун - ПлюсВ» , с. Ожидів Буського району Львівської області,

до відповідача: ОСОБА_1 міської ради Львівської області, м. Буськ Львівської області,

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 районна рада Львівської області, м. Буськ Львівської області,

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 обласна рада, м.Львів,

про визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки.

Суддя Яворський Б.І. при секретарі Кубара А.

Представники:

від позивача : ОСОБА_3,

від відповідача : не з'явився,

від третьої особи 1 : не з'явився,

від третьої особи 2 : не з'явився.

На розгляд господарського суду Приватним підприємством В«Тайфун - ПлюсВ» подано позов до ОСОБА_1 міської ради Львівської області про визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки.

Ухвалою суду від 09.10.2015р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 27.10.2015р. Ухвалою суду від 17.11.2015 р. залучено до участі у справі третьою особою 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 районну раду Львівської області та третьою особою 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 обласну раду. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

30.11.2015 р. представником позивача подано клопотання про призначення експертизи у справі для правильного визначення розрахунку нормативної грошової оцінки втрат сільськогосподарського виробництва.

У судовому засіданні 07.12.2015 р. представник позивача просив задоволити клопотання про призначення експертизи та зупинити провадження у справі. Позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, обґрунтовуючи їх тим, що п.3.3 спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.05.2014 р. містить обов'язок покупця (позивача) сплатити продавцю (відповідачу) втрати сільськогосподарського виробництва, і оскільки при купівлі земельної ділянки не було змінено її цільове призначення, зазначена умова договору суперечить чинному законодавству. Крім того, розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва у сумі 2' 617' 616,00 грн., здійснений головним управлінням Держземагенства у Львівській області, суперечить вимогам закону, а тому умова договору про зобов'язання оплатити втрати сільськогосподарського виробництва лише ОСОБА_1 міській раді не відповідає закону. Також позивач звертає увагу на те, що серед реквізитів для сплати втрат сільськогосподарського виробництва вказано розрахунковий рахунок, хоча нормативний акт, який передбачав можливість відкриття розрахункових рахунків, втратив чинність. Відтак спірний договір просить визнати недійсним

У судове засідання 07.12.2015р. представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, тому суд розглянув справу без участі представника та відповідача та за відсутності відзиву на позов, в порядку статті 75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

У судове засідання 07.12.2015р. третя особа 1 участі повноважного представника не забезпечила, на адресу суду надіслала листа, у якому зазначила, що не отримувала позовної заяви з додатками, а тому не може надати письмові пояснення.

У судове засідання 07.12.2015р. представник третьої особи 2 не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, у попередньому судовому засіданні проти задоволення позову усно заперечив, зазначивши, що ОСОБА_2 обласна рада не погоджується із позивачем, що спірний договір купівлі-продажу суперечить вимогам закону.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

06.05.2014 року між Приватним підприємством В«Тайфун - ПлюсВ» (покупець, позивач у справі) та ОСОБА_1 міською радою Львівської області (продавець, відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Договір посвідчений нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_4

Відповідно до п. 1.1 договору продавець на підставі рішення XXVII сесії VI скликання ОСОБА_1 міської ради Львівської області від 24 грудня 2013 року, відповідно до вимог протоколу № 24 повторних земельних торгів з продажу земельної ділянки, проведених з Приватним підприємством В«Фірма В«СОМГІЗВ» 06 травня 2013 року, продав, а покупець купив без зміни цільового призначення земельну ділянку, площею 8,0660 га, кадастровий номер: 4620610100:13:022:0168, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оброни та іншого призначення.

Місце розташування земельної ділянки: м. Буськ, вул. Буська, 3 Львівської області. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень (п.п. 1.2 -1.3 договору).

Згідно п. 3.3 договору покупець зобов'язаний протягом 60 календарних днів з дня підписання договору купівлі-продажу сплатити втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 2' 617' 616,00 грн.

Оскільки покупець не виконав свого обов'язку за договором купівлі-продажу, Прокурор Буського району в інтересах держави в особі ОСОБА_1 міської ради, позивача 2 - ОСОБА_1 районної ради, позивача 3 - ОСОБА_2 обласної ради звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства В«Тайфун-ПлюсВ» про стягнення втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 2' 117' 616,00 грн. Ухвалою суду від 05.12.2014р. (справа №914/4281/14) порушено провадження у справі і призначено її до розгляду на 12.12.2014р.

25.12.2014р. Приватне підприємство В«Тайфун - ПлюсВ» звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 міської ради Львівської області про визнання недійсним п.3.3 договору від 06.05.2014р. купівлі-продажу земельної ділянки (справа №914/4579/14). Ухвалою суду від 26.12.2014р. порушено провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.01.2015 р. зупинено провадження у справі №914/4281/14 про стягнення заборгованості до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 914/4579/14 про визнання недійсним п.3.3 договору від 06.05.2014р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.03.2015 р. у справі №914/4579/14 відмовлено у задоволення позову ПП «Тайфун-Плюс» про визнання недійсним п.3.3 договору від 06.05.2014р. купівлі-продажу земельної ділянки. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 р. рішення суду І інстанції у справі №914/4579/14 залишено без змін.

19.06.2015р. ПП «Тайфун-Плюс» знову звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_1 міської ради про визнання недійсним п.3.3 договору від 06.05.2014р. купівлі-продажу земельної ділянки, однак з іншої підстави (справа №914/2009/15). Рішенням господарського суду від 23.07.2015р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2015 р., відмовлено у задоволенні позову ПП «Тайфун-плюс» до ОСОБА_1 міської ради Львівської області про визнання недійсним п. 3.3. договору від 06.05.2014р. купівлі-продажу земельної ділянки.

Ухвалою суду від 20.10.2015р. провадження у справі №914/4281/14 про стягнення заборгованості поновлено, а ухвалою від 19.11.2015р. - зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі №914/3537/15.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

При зверненні до суду з позовами у справах 914/4579/14 та №914/2009/15 про визнання недійсним п.3.3 договору від 06.05.2014р. купівлі-продажу земельної ділянки позивач зазначав ті ж самі підстави, що і у даній справі, однак, оскільки предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним договору в цілому, а не його частини, предмет спору у цій справі не співпадає з предметом спору у справах 914/4579/14 та №914/2009/15 і підстав для припинення провадження у справі №914/3537/15 за п.2 ч.1ст.80 ГПК України немає.

Щодо клопотання позивача про призначення у справі експертизи та зупинення провадження у справі, суд зазначає, що аналогічне клопотання позивач подавав під час розгляду справи №914/4579/14. При прийнятті рішення суд відмовив у задоволенні такого клопотання, оскільки визначення розміру втрат сільськогосподарського виробництва не впливає на результат розгляду спору.

Згідно з приписами статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Подаючи клопотання про призначення експертизи, позивач зазначив, що розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва, здійснений Головним управлінням Держземагенства у Львівській області, суперечить вимогам закону, однак не обгрунтував необхідність спеціальних знань для здійснення такого розрахунку та не довів, що без їх застосування неможливо вирішити спір.

У даній справі суд оцінює подання такого клопотання як вчинення ПП «Тайфун-Плюс» дій, спрямованих на затягування судового процесу, а тому відмовляє у його задоволенні.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове використання (використання за цільовим призначенням) земельної ділянки вважається одним із принципів земельно-правового регулювання згідно зі ст.ст.19,96 ЗК України.

Згідно зі статтею 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1,2 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Стаття 207 ЗК України передбачає, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв'язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв'язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Згідно пункту 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997р. № 1279, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок.

Отже, підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва є зміна категорії земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі іншої категорії.

Підставою недійсності правочину відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час розгляду справи №914/4579/14 судом першої та апеляційної інстанції встановлено (судові рішення набрали законної сили), що згідно довідки Відділу Держземагентства у Буському районі Львівської області від 07.11.2013 р. №129 про правовий статус земельної ділянки земельна ділянка знаходиться в місті Буську по вул. Буській, 3 та розміщена в південній частині м. Буська ОСОБА_1 міської ради. Підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є рішення 4 сесії 6 скликання ОСОБА_1 міської ради від 23.02.2011 р. Категорія земель, з якої відводиться земельна ділянка - землі сільськогосподарського призначення (угіддя - рілля), які відноситься до земель запасу ОСОБА_1 міської ради згідно довідки ОСОБА_1 міської ради від 03.03.2011 р. №61 та раніше надавалась громадянам для ведення городництва площею 0,066 га для продажу права власності на земельних торгах шляхом проведення аукціону для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень (категорія земель - землі промисловості). Рішенням ОСОБА_1 міської ради від 13.11.2013 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень для продажу права власності на земельних торгах (аукціоні) площею - 8,0660 га в м. Буську по вул. Буська, 3; затверджено розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва згідно Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279, в сумі 2' 617' 616,00 грн. Рішенням ОСОБА_1 міської ради від 24.12.2013р. затверджено експертно-грошову оцінку даної ділянки в сумі 1' 583' 870,00 грн. 24.12.2013 р. ОСОБА_1 міська рада вирішила продати цю земельну ділянку для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень на земельних торгах у формі аукціону. У вказаному рішенні зазначено про обов'язок переможця торгів сплатити втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 2' 617' 616,00 грн. За результатом проведення земельних торгів у формі аукціону відповідач уклав з його переможцем (позивачем) спірний договір купівлі-продажу. Суди зробили висновок, що договір купівлі-продажу земельної ділянки в частині визначення обов'язку покупця оплатити втрати сільськогосподарського виробництва відповідає вимогам чинного законодавства, нормами якого врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи встановлення судовим рішенням наявності обов'язку у відповідача оплатити втрати сільськогосподарського виробництва, у випадку встановлення факту допущення помилки в розрахунку таких втрат, усунення такої помилки можливе шляхом внесення змін до договору та не може бути підставою для визнання договору недійсним. Крім того, суди зазначили, що відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст.69 Бюджетного кодексу України кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл. Не зазначення такого розподілу коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у оспорюваному пункті договору також не може бути підставою для визнання договору в цій частині недійсним та може бути врегульовано шляхом внесення змін до договору. Аналогічні висновки зробили місцевий та апеляційні суди при розгляді справи №914/2009/15.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.4-3 та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

У п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. зазначається, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

У даному випадку позивачем не доведено наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Більше того, аналіз обставин справи свідчить, що звернення позивача до суду почергово спочатку з позовами про визнання недійсним частини договору купівлі-продажу земельної ділянки, а потім - про визнання недійсним такого договору в цілому з аналогічних підстав, спрямовано на ухилення від виконання обов'язку зі сплати обумовленої таким договором суми втрат сільськогосподарського виробництва. Тому у задоволенні позову суд відмовляє.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,12, 33,34,35,44,49,75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 07.12.2015р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 10.12.2015р.

Суддя Яворський Б.І.