Постанова

від 09.12.2015 по справі 922/2567/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 922/2567/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Золоте руно", м. Харків на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року у справі господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Золоте руно", м. Харків доХарківської міської ради, м. Харків пророзірвання договору оренди

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Золоте руно" (далі за текстом - ТОВ "ВКФ "Золоте руно") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про розірвання укладеного сторонами Договору оренди землі від 12.01.2006 року № 240667100002 на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2015 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивач не дотримався вимог ст. 188 Господарського кодексу України та п. 25 рішення Харківської міської ради від 19.12.2012 року за № 960/12 щодо порядку дострокового розірвання договору оренди землі, не надавши відповідачу необхідні документи.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що виходячи з приписів ст. 652 Цивільного кодексу України позивач не довід наявності першої з чотирьох умов для розірвання договору, визначених частиною 2 вказаної статті, оскільки укладаючи Договір оренди землі та з урахуванням презумпції знання законів мав знати про можливість зміни розміру орендної плати, яка є регульованою ціною, у зв'язку з чим підвищення розміру орендної плати не може вважатися тією обставиною, на настання якої позивач як сторона Договору не розраховував.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ВКФ "Золоте руно" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2015 року повністю та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року частково, залишивши незмінними певні висновки мотивувальної частини постанови суду, а справу передати на новий розгляд.

Харківською міською радою відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Розпорядженням від 07.12.2015 року № 03-05/2298 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді - Костенко Т.Ф., Сибіга О.М.

Сторін згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2015 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.01.2006 року Харківською міською радою (орендодавець) та ТОВ "ВКФ "Золоте руно" (орендар) було укладено Договір оренди землі (далі за текстом - Договір), за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться за адресою м. Харків, пр. Постишева, 93.

Згідно з п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 1 759 414 грн.

Відповідно до п. 8 Договору його укладено строком до 01.06.2030 року.

Пунктом 43 Договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

В п. п. 9, 10 Договору сторони погодили, що орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Державного казначейства у Харківській області. Розмір орендної плати в місяць за земельну ділянку становить: 2005 рік - 3 186, 01 грн., 2006 рік - 4 147, 82 грн., з 2007 року - 6011, 33 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Пунктом 11 Договору передбачено, що орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частками щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з пунктом 13 Договору розмір орендної плати переглядається у разі: зміни умов господарювання, передбачених Договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів; внаслідок інфляції - щорічно; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 36 Договору зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов Договору спір розв'язується у судовому порядку.

В п. 38 Договору визначено, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: а) взаємною згодою сторін; б) рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Харківської області від 23.12.2014 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2015 року у справі за № 922/4487/14 було внесено зміни до Договору оренди землі від 12.01.2006 року № 240667100002 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди землі у відповідності до Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі", рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 року № 1209/13 "Про затвердження "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", рішення 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25.09.2013 року № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013", рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 № 41/08 "Про затвердження Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові" (з відповідними змінами та доповненнями), рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 19.12.2012 року № 960/12 "Про Порядок оформлення договорів оренди землі у місті Харкові".

Пункти 5, 9 Договору оренди землі, зареєстрованого 12.01.2006 року за № 240667100002 змінено, доповнено пункт 2. словами і викладено у такій редакції:

"2. (редакція по договору). Кадастровий номер земельної ділянки 6310137900:11:001:0005".

5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації № 20 від 14.11.2013 року становить 3 362 691 грн. (три мільйони триста шістдесят дві тисячі шістсот дев'яносто одна гривня).

При зміні в нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.

9. Орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем щомісячно у грошовій формі на рахунок управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області. Інформація щодо реквізитів отримується у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.

Розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з розрахунком № 1131/14 від 06.12.2013 року на рік становить 5,6 % від її нормативної грошової оцінки і складає 188 310, 70 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч триста десять гривень сімдесят копійки) або в місяць - 15 692, 56 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто дві гривні п'ятдесят шість копійок).

20.04.2015 року ТОВ "ВКФ "Золоте руно" звернулось до Харківської міської ради з листом-пропозицією, в якому повідомило про необхідність дострокового розірвання Договору оренди землі від 12.01.2006 року № 240667100002, у зв'язку зі збільшенням розміру орендної плати більше ніж у двічі, оскільки одностороннє підвищення Харківською міською радою коефіцієнту, що був застосований для розрахунку орендної плати, призвело до економічної неспроможності товариства сплачувати таку орендну плату і якби орендар міг передбачити таке суттєве підвищення, він би не укладав цей Договір.

Однак відповіді на зазначену пропозицію не надійшло, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з вимогою про розірвання Договору оренди землі в порядку статті 652 Цивільного кодексу України.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позовної заяви посилається на те, що підвищення нормативно-грошової оцінки землі є законодавчо визначеним чинником, а підвищення коефіцієнтів здійснено відповідачем односторонньо на підставі його рішень: від 03.07.2013 року № 1269/13, від 25.09.2013 року № 1269/13, про імовірність прийняття яких на час укладення Договору оренди землі позивач не знав, відтак, позивач при укладенні Договору оренди землі розраховував на певні економічні чинники при визначенні розміру орендної плати і якщо б він передбачив односторонню зміну розміру орендної плати, яку було здійснені відповідачем, він не укладав би зазначений Договір оренди землі.

Встановивши дані фактичні обставини у справі, керуючись ст. ст. 629, 651 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України, ст. ст. 15, 31, 32 Закону України "Про оренду землі" місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що позивач не дотримався вимог ст. 188 Господарського кодексу України та п. 25 рішення Харківської міської ради від 19.12.2012 року за № 960/12 щодо порядку дострокового розірвання договору оренди землі, не надавши відповідачу необхідні документи.

В той же час, апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог на підставі ст. 68 Конституції України, ст. ст. 632, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. 15, 32 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 15, 18 Закону України "Про оцінку земель" виходив з того, що позивач не довід наявності першої з чотирьох умов для розірвання договору, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки укладаючи Договір оренди землі та з урахуванням презумпції знання законів мав знати про можливість зміни розміру орендної плати, яка є регульованою ціною, у зв'язку з чим підвищення розміру орендної плати не може вважатися тією обставиною, на настання якої позивач як сторона Договору не розраховував.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки господарських судів є передчасними та зроблені без належного з'ясування всіх обставин у справі з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

В ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України визначено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначені його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.

Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При цьому, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявність істотних обставин, які відповідно до вимог ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України можуть бути підставою для розірвання Договору оренди землі, укладеного сторонами 12.01.2006 року, оскільки позивач, укладаючи Договір до 01.06.2030 року, знав про можливість зміни розміру орендної плати, яка є регульованою ціною, згідно приписів чинного законодавства.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що учасники цивільних правовідносин за власним розсудом вступають у договірні відносини, виходячи із певних обставин господарювання, і тим самим вибирають ті чи інші засоби реалізації своїх інтересів, якими є суб'єктивні цивільні права та кореспондуючи їм обов'язків. Договором або законом виходячи із суті зобов'язання може бути передбачено і відповідно випливати, що зміна обставин була передбачуваною, названі зміни охоплювалися ризиками, що були взяті на себе за договором стороною його виконання.

При вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є з'ясування питань стосовно доведення у чому саме обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та як саме змінились і чому зміна обставин є істотною. Вимагаючи розірвання договору на цій підставі, позивач з урахуванням положень процесуального законодавства щодо обов'язку доказування повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Одночасно наявність чотирьох умов, перелічених у ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, зважаючи на конкретну ситуацію, акцентує увагу на тому, яким чином виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Проте, як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, вказавши на недоведеність позивачем першої з чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції обмежився лише відображенням у постанові вказаної норми матеріального права, не навівши при цьому правового обґрунтування свого висновку, на підставі надання оцінки всім доводам сторін та встановлення фактичних обставин справи, із викладенням у судовому рішенні відповідних висновків суду.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством не передбачено можливість перекладання економічних ризиків одного суб'єкта господарювання (або органу місцевого самоврядування) на іншого суб'єкта у вигляді заборони на вчинення останньому тих чи інших правочинів. Не містить такої заборони на розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря і Земельний кодекс України і Закон України "Про оренду землі".

Більш того, за загальним правилом, унормованим ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічно це питання врегульовано і у ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України (зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором). Із цими нормами кореспондується ч. 1 ст. 32 Закон України "Про оренду землі", якою визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Тобто, із загального правила (неможливості розірвання договору без згоди усіх його сторін) вказаними нормами встановлені виключення - це спеціально передбачені законом або договором випадки, за наявності яких розірвання договору можливе і за відсутності згоди однієї із сторін.

Однак, господарськими судами попередніх інстанцій в порушення принципу повноти дослідження всіх обставин справи не було надано відповідної правової оцінки положенням Договору оренди землі від 12.01.2006 року № 240667100002, якими врегульовано питання припинення Договору шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судам при розгляді справи необхідно було надати оцінку існуючим правовідносинам сторін з позиції розумності та справедливості і враховувати права та законні інтереси обох сторін Договору.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що вирішуючи даний спір судам попередніх інстанцій необхідно було з'ясувати чи знаходиться на відповідній земельній ділянці нерухоме майно, що належить позивачу на певному правовому титулі.

Однак, зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки доказів та фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга ТОВ "ВКФ "Золоте руно" підлягає задоволенню, а постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2015 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 року у справі № 922/2567/15 - скасувати.

3. Справу № 922/2567/15 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Ф. Костенко О.М. Сибіга