Рішення

від 09.12.2015 по справі 904/9250/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.12.15р. Справа № 904/9250/15

За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нінья" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 11165 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари від 02.10.2013 у загальному розмірі 35 970 грн. 77 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - директор (наказ № 1 від 13.05.2011)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нінья" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 11165 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари від 02.10.2013 у загальному розмірі 35 970 грн. 77 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

22 503 грн. 99 коп. основний борг;

3 823 грн. 94 коп. - пеня;

8 996 грн. 30 коп. - інфляційні втрати;

646 грн. 54 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 11165 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари від 02.10.2013 в частині проведення вчасних та повних розрахунків за спожиту в період з 07.10.2013 по 12.04.2015 теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 22 503 грн. 99 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 20.11.2014 по 20.09.2015 в сумі 3 823 грн. 94 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за період прострочення з грудня 2013 року по серпень 2015 року втрати від інфляції у сумі 8 996 грн. 30 коп., а також за період прострочення з 20.11.2014 по 20.09.2015 3% річних у сумі 646 грн. 54 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.11.2015.

У судове засідання 17.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача 17.11.2015 у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.10.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Центрально-Міський район, вулиця Чкалова, будинок 6, приміщення 3, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 22.10.2015 не вручено відповідачу під час доставки, що підтверджується реєстром № 234 від 23.10.2015 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Україні та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення з ухвалою суду від 22.10.2015, в якому зазначено, вказане поштове відправлення 31.10.2015 не було вручено відповідачу під час доставки.

Судом було зауважено, що докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи відсутні, поштове повідомлення про отримання ухвали суду станом на 16.11.2015 до суду не повернулося.

Крім того, позивачем вимоги ухвали суду від 22.10.2015 у повному обсязі не виконані, а з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне витребувати вказані докази.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 17.11.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 09.12.2015 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується його присутністю у судовому засіданні 17.11.2015 (протокол від 17.11.2015, а.с.65-66).

У судовому засіданні 09.12.2015 судом було проголошено зміст позовних вимог позивача.

Від відповідача надійшов відзив на позов (вх.суду 78278/15 від 27.11.2015), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що основний борг в сумі 22 503 грн. 99 коп. було ним погашено у повному обсязі, а позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, оскільки у відповідача відсутній договір з підписаною його кожною сторінкою, крім того є посилання на норми статті 258 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 09.12.2015 представник відповідача просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позов. Також відповідачем було долучено до матеріалів справи витяг із наказу військового комісара Центрально-Міського районного військового комісаріату (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 09.07.2014 № 31, згідно з яким ОСОБА_1 (директора підприємства-відповідача) звільнено з військової служби у запас.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника позивача, оскільки останній про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника позивача документально підтверджена не була, а матеріали справи є достатніми та дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 09.12.2015 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача,

ВСТАНОВИВ :

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 02.10.2013 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нінья" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір № 11165 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари (далі - договір) (а.с.9-11), відповідно до умов якого постачальник відпускає споживачеві теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та у вигляді пару на технологічні потреби, а споживач оплачує отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбачені договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що договір діє з 01.09.2013 по 01.09.2014 та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї зі сторін про відмову від договору або його перегляду. При заяві однієї зі сторін про розірвання договору за один місяць і відсутності заборгованості споживача перед постачальником договір може бути розірваний. При наявності заборгованості за споживачем, нарахування за договором припиняються, а договір не розривається до повного погашення заборгованості.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 11165 від 02.10.2013 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 1.2. договору взаємовідносини між теплопостачальною організацією, яка здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, та споживачем теплової енергії регламентуються "Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, Законом України "Про житлово- комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-ГУ, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-ІУ, "Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж", затвердженими Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, іншими законодавчими актами України, та договором.

Постачальник відпускає споживачеві теплову енергію на об'єкти, вказані в таблиці № 2 згідно з встановленим планом теплоспоживання з 01.09.2013 по 01.09.2014 (див. таблиці № 1; № 2 та акт меж розподілу експлуатаційної відповідальності сторін, як невід'ємні частини договору). Оплата здійснюється з моменту зазначеного періоду дії договору (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору облік споживання теплової енергії здійснюється згідно приладів обліку або розрахунковим способом за їх відсутності. Щомісячна сума оплати по договору коригується з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря, кількості днів та годин роботи.

За змістом пункту 4.2. договору, теплова енергія відпускається споживачеві в кількості згідно даних таблиці № 2, у вигляді гарячої води і (або) пари на такі потреби:

- опалення і вентиляцію - період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року, за винятком ремонтного періоду;

- технологічні потреби;

- кондиціювання повітря.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивачем відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду" та до визначених пунктом 4.2. періодів.

Тарифи на теплову енергію передбачені:

- постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 119 від 30.09.2011 "Про встановлення тарифів на теплову енергію КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 954 грн. 05 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.32);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 383 від 31.12.2013 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 892 грн. 16 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.33);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 683 від 13.06.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 294 грн. 70 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.34);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 489 від 28.11.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 555 грн. 38 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.35);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 410 від 27.02.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 2 235 грн. 73 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.36);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1088 від 31.03.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 924 грн. 87 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.37).

На виконання умов договору Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" здійснило поставку теплової енергії Товариству з обмеженою відповідальністю "Нінья" за період з 07.10.2013 по 12.04.2015 на загальну суму 22 503 грн. 99 коп. та, відповідно, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.16-28).

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Вказане законодавче положення знайшло своє відображення у пункті 3.1. договору, в якому зазначено, що оплата за відпущену теплову енергію проводиться споживачем щомісяця, самостійно, в грошовій формі, та іншими формами розрахунку за погодженням сторін до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим. В іншому випадку постачальник має право без додаткового попередження припинити повністю або частково обмежити подачу теплової енергії.

Згідно з пунктом 3.4. договору споживач здійснює передплату в грошовій формі, в розмірі планового місячного споживання в термін до 20 числа кожного місяця.

Відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за спожиту в період з 07.10.2013 по 12.04.2015 теплову енергію у встановлений договором строк були порушені, відпущена теплова енергія ним оплачена не була, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем в сумі 22 503 грн. 99 коп. Наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за спожиту в період з 07.10.2013 по 12.04.2015 теплову енергію в сумі 22 503 грн. 99 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 3.1. договору) господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 22 503 грн. 99 коп. на момент звернення із позовом до суду обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

При цьому, від відповідача надійшов відзив на позов (вх.суду 78278/15 від 27.11.2015), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що основний борг в сумі 22 503 грн. 99 коп. було ним погашено у повному обсязі, а позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими, оскільки у відповідача відсутній договір з підписаною його кожною сторінкою, крім того є посилання на норми статті 258 Цивільного кодексу України.

Разом з відзивом відповідачем долучені до матеріалів справи докази погашення основного боргу в сумі 22 503 грн. 99 коп., а саме:

- банківська виписка від 29.10.2015, що підтверджує оплату в сумі 100 грн. 00 коп.;

- банківська виписка від 11.11.2015, що підтверджує оплату в сумі 100 грн. 00 коп.;

- платіжне доручення № 51 від 24.11.2015 на суму 22 303 грн. 99 коп.

Судом зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 22.10.2015, а заборгованість була частково погашена відповідачем 29.10.2015, 11.11.2015 та 24.11.2015 була погашена у повному обсязі, отже після порушення провадження у справі.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 22 503 грн. 99 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, прокурором на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з грудня 2013 року по серпень 2015 року у сумі 8 996 грн. 30 коп., а також за період прострочення з 20.11.2014 по 20.09.2015 3% річних у сумі 646 грн. 54 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок не містить порушень у визначенні періоду прострочення (позивачем вірно визначено початок періоду прострочення, з урахуванням вище вказаних вимог, оскільки до періоду нарахування не включені місяці, в яких мала бути здійснена оплата), крім того, позивачем враховані і місяці, в яких мала місце дефляція, арифметично розрахунок також виконано вірно, а отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 8 996 грн. 30 коп. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що позивачем під час його проведення не було враховано, що останній день строку для оплати наданих в грудні 2013 року, березні 2014 року та березні 2015 року послуг припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 20.01.2014, 21.04.2014 та 20.04.2015, відповідно, а отже розрахунок позивача визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за надані в жовтні 2013 року послуги на суму 734 грн. 62 коп. граничний строк оплати - 19.11.2013, а отже, в період прострочення з 20.11.2013 по 20.09.2015 3% річних складають 40 грн. 45 коп. ;

- за надані в листопаді 2013 року послуги на суму 1 106 грн. 70 коп. граничний строк оплати - 19.12.2013, а отже, в період прострочення з 20.12.2013 по 20.09.2015 3% річних складають 58 грн. 22 коп. ;

- за надані в грудні 2013 року послуги на суму 1 869 грн. 93 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 20.01.2014, а отже, в період прострочення з 21.01.2014 по 20.09.2015 3% річних складають 93 грн. 45 коп. ;

- за надані в січні 2014 року послуги на суму 1 980 грн. 60 коп. граничний строк оплати - 19.02.2014, а отже, в період прострочення з 20.02.2014 по 20.09.2015 3% річних складають 94 грн. 09 коп. ;

- за надані в лютому 2014 року послуги на суму 1 614 грн. 82 коп. граничний строк оплати - 19.03.2014, а отже, в період прострочення з 20.03.2014 по 20.09.2015 3% річних складають 73 грн. 00 коп. ;

- за надані в березні 2014 року послуги на суму 838 грн. 63 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 21.04.2014, а отже, в період прострочення з 22.04.2014 по 20.09.2015 3% річних складають 35 грн. 64 коп. ;

- за надані в жовтні 2014 року послуги на суму 595 грн. 56 коп. граничний строк оплати - 19.11.2014, а отже, в період прострочення з 20.11.2014 по 20.09.2015 3% річних складають 14 грн. 93 коп. ;

- за надані в листопаді 2014 року послуги на суму 2 019 грн. 74 коп. граничний строк оплати - 19.12.2014 а отже, в період прострочення з 20.12.2014 по 20.09.2015 3% річних складають 45 грн. 65 коп. ;

- за надані в грудні 2014 року послуги на суму 3 126 грн. 31 коп. граничний строк оплати - 19.01.2015, а отже, в період прострочення з 20.01.2015 по 20.09.2015 3% річних складають 62 грн. 70 коп. ;

- за надані в січні 2015 року послуги на суму 3 110 грн. 76 коп. граничний строк оплати - 19.02.2015, а отже, в період прострочення з 20.02.2015 по 20.09.2015 3% річних складають 54 грн. 46 коп. ;

- за надані в лютому 2015 року послуги на суму 2 270 грн. 85 коп. граничний строк оплати - 19.03.2015, а отже, в період прострочення з 20.03.2015 по 20.09.2015 3% річних складають 34 грн. 53 коп. ;

- за надані в березні 2015 року послуги на суму 2 504 грн. 02 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 20.04.2015, а отже, в період прострочення з 21.04.2015 по 20.09.2015 3% річних складають 31 грн. 49 коп. ;

- за надані в квітні 2015 року послуги на суму 731 грн. 45 коп. граничний строк оплати - 19.05.2015, а отже, в період прострочення з 20.05.2015 по 20.09.2015 3% річних складають 7 грн. 45 коп., а всього 646 грн. 06 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 646 грн. 06 коп.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 3.3. договору сторони погодили, що якщо споживач, що є суб'єктом іншого сектора господарювання економіки не здійснив оплату за відпущену теплову енергію в термін, встановлений пунктом 3.1. договору, він несе відповідальність згідно з пунктами 4-7 статті 231 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в загальний період з 20.11.2014 по 20.09.2015 в сумі 3 823 грн. 94 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він містить ті ж помилки, що і розрахунок 3% річних, а саме: позивачем під час його проведення не було враховано, що останній день строку для оплати наданих в березні 2015 року послуг припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 20.04.2015, крім того, під час розрахунку пені за порушення строків оплати наданих в жовтні 2014 року та січні 2015 року послуг позивач невірно здійснив заокруглення розрахованих сум. Отже, розрахунок позивача визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за надані в жовтні 2014 року послуги на суму 595 грн. 56 коп. граничний строк оплати - 19.11.2014, а отже, в період прострочення з 20.11.2014 по 20.05.2015 пеня складає 128 грн. 54 коп. ;

- за надані в листопаді 2014 року послуги на суму 2 019 грн. 74 коп. граничний строк оплати - 19.12.2014 а отже, в період прострочення з 20.12.2014 по 20.06.2015 пеня складає 492 грн. 37 коп. ;

- за надані в грудні 2014 року послуги на суму 3 126 грн. 31 коп. граничний строк оплати - 19.01.2015, а отже, в період прострочення з 20.01.2015 по 20.07.2015 пеня складає 841 грн. 96 коп. ;

- за надані в січні 2015 року послуги на суму 3 110 грн. 76 коп. граничний строк оплати - 19.02.2015, а отже, в період прострочення з 20.02.2015 по 20.08.2015 пеня складає 909 грн. 19 коп. ;

- за надані в лютому 2015 року послуги на суму 2 270 грн. 85 коп. граничний строк оплати - 19.03.2015, а отже, в період прострочення з 20.03.2015 по 20.09.2015 пеня складає 681 грн. 63 коп. ;

- за надані в березні 2015 року послуги на суму 2 504 грн. 02 коп. граничний строк оплати, враховуючи положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 20.04.2015, а отже, в період прострочення з 21.04.2015 по 20.09.2015 пеня складає 619 грн. 90 коп. ;

- за надані в квітні 2015 року послуги на суму 731 грн. 45 коп. граничний строк оплати - 19.05.2015, а отже, в період прострочення з 20.05.2015 по 20.09.2015 пеня складає 146 грн. 21 коп., а всього 3 819 грн. 80 коп.

Враховуючи викладене, обґрунтованим є розмір пені в сумі 3 819 грн. 80 коп.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги наступне:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухилявся від відповідальності за порушення умов договору, наявність боргу визнавав;

- на момент прийняття рішення по справі основний борг в сумі 22 503 грн. 99 коп. погашено відповідачем у повному обсязі;

- пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нараховує та стягує проценти річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені (3 819 грн. 80 коп.) до 10%, а саме: до 381 грн. 98 коп., а отже вимога позивача про стягнення пені з відповідача підлягає задоволенню частково у сумі 381 грн. 98 коп. (3 819,80 грн. - 90%).

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги в цілому визнаються судом обґрунтованими, але такими, що підлягають частковому задоволенню, з підстав, що описані вище.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 35 970 грн. 77 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 218 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати), а позивачем згідно платіжного доручення № 30436 від 16.09.2015 сплачено 13 530 грн. 00 коп.

При цьому, суд припиняє провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 22 503 грн. 99 коп. на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору, що є підставою для повернення сплаченого в цій частині судового збору.

В той же час, під час звернення із позовом позивачем було сплачено мінімальний розмір судового збору, а отже, у даному випадку, він не підлягає частковому поверненню, у зв'язку з припиненням провадження у справі в частині вимог позивача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно приписів пункту 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нінья" основного боргу в сумі 22 503 грн. 99 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нінья" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Центрально-Міський район, вулиця Чкалова, будинок 6, приміщення 3; ідентифікаційний код 37664097) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, провулок Дежньова, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) 381 грн. 98 коп. - пені, 8 996 грн. 30 коп. - інфляційних втрат, 646 грн. 06 коп. - 3% річних, 1 217 грн. 84 коп. - частини витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.12.2015.

Суддя ОСОБА_2