Рішення

від 07.12.2015 по справі 914/2340/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015р. Справа№ 914/2340/15

За позовом: Військового прокурора Львівського гарнізону, м.Львів в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України, м.Київ

до відповідача 1: Концерн Військторгсервіс, м.Київ

до відповідача 2 : Приватної фірми Монте Крісто, м.Луцьк

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України, м. Київ

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м. Львів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та визнання права власності.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від прокуратури: Гальчинський С.О. представник (наказ від 14.07.2015р. № 512к)

Від позивача: Гудима В.О. представник за посвідченням № НОМЕР_1 від 19.05.2010р.

Від відповідача -1: Данилишин К.З. представник за довіреністю від 05.01.2015р. № 01.

Від відповідача -2: Процик В.І. представник за довіреністю від 17.04.2015р. № 07.

Від третьої особи-1: Жуган І.О. представник за довіреністю від 30.12.2014р. № 400.

Від третьої особи-2: Жуган І.О. представник за довіреністю від 06.01.2015р. № 18-11-00041.

Військовий прокурор Львівського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України (позивач) до відповідача - 1 Концерну "Військторгсерівс" та відповідача - 2 Приватна фірма «Монте Крісто» про визнання недійсним договору купівлі-продажу 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язання Приватної фірми «Монте Крісто» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірну будівлю (з врахуванням уточнення позовних вимог, а саме заяви про зміну предмету позову від 29.07.2015 року вх. №3313/15).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.07.2015 року (суддя Бортник О.Ю.) позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 27.07.2015р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 27.07.2015 року розгляд справи відкладено на 07.09.2015 року.

07.09.2015 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 914/2340/15, у зв`язку перебуванням судді Бортник О.Ю на навчанні і для розгляду даної справи призначено суддю Коссака С.М.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду, в судових засіданнях оголошувалася перерва. Строк розгляду спору продовжувався судом.

Ухвалою суду від 12.10.2015 року у задоволенні клопотання про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження нежитлових приміщень, а саме нежитлової будівлі загальною площею 742,1 кв.м., що визначена за поверховим планом літерою А-3, розташована за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено та клопотання про уточнення позовних вимог, а саме заяви про зміну предмету позову від 29.07.2015 року вх. №3313/15 задоволено, в якій просить визнати недійсним договору купівлі-продажу від 02.10.2009 року - 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78 та зобов`язання Приватної фірми «Монте Крісто» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірну будівлю.

Ухвалою суду від 19.10.2015 року до участі у справі залучено третю особу 1, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Фонд державного майна України та третю особу 2, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовуються обставинами, в силу яких, нерухоме майно, яке є предметом спору, вибуло з власності держави в особі Міністерства оборони України без відома та згоди уповноваженого органу управління майном на підставі укладеного між Концерном "Військторгсерівс" та Приватною фірмою «Монте Крісто» договору купівлі продажу. При цьому зазначає, що начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіром П.Н. видано дозвіл Начальнику Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" від 18 жовтня 2004 року № 140/3/1369/33 на відчуження нежитлового приміщення площею 742,1 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78. Дозвіл П.Н. Пукіром видано на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 №220/2071.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005 відкликано довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився (в тому числі довіреність, видана Пукіру П.Н.). Супровідним листом від 17.02.2005 №140/ЮР/154 на №1235/з від 14.02.2005 року на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 №220/2071.

Також у поясненнях від 25.11.2015 року (вх. №51162/15) зазначає, що про порушення права сторони дізналися 21 березня 2013 року, а саме з дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за наслідками прокурорської перевірки. Прокурором надано суду додаткові пояснення (вх..№53071/15 від 07.12.2015 року), до яких додано ряд документів в підтвердження цього твердження, зокрема Рапорт Першому заступнику прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері старшому раднику юстиції Сученку В.В. від 21 березня 2013 року.

Представник прокуратури позовні вимоги підтримав, просить позов задоволи повністю (додаткові пояснення вх.№ 53071/815 від 07.12.015р.)

Представник позивача підтримує позовні вимоги, просить їх задоволити у повному обсязі (пояснення вх..№41208/15 від 28.09.15).

Представник відповідача 1 підтримав позовні вимоги, просить їх задоволити (письмові пояснення у справі вх.. №43028/15 від 08.10.15р.). При цьому зазначив, що попереднім керівництвом Концерну «Військторгсервіс» було незаконно реалізовано державне нерухоме майно загальна площа 742, 1 кв.м. по вул. Шевченка, 78 у м. Львові.

Представник відповідача 2 заперечив позов у повному обсязі, просить суд відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у наданому суду відзиві (вх. №30798/15 від 27.07.15; вх. №44585/15 від 19.10.15р.), письмових поясненнях та доданих до них відповідних доказів.

При цьому зазначив, що Міністерство оборони України, не будучи стороною спірного договору, може звернутися до суду з позовною заявою до суду про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння при умові, що в Міністерства оборони України на спірне майно наявні всі правовстановлюючі документи.

У додаткових поясненнях на позовну заяву про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлового приміщення (вх. №51164/15 від 25.11.15) відповідач 2 зазначив, що за спірне майно оплачено його вартість у повному обсязі, а відсутність повноважень Концерну «Військторгсервіс» та порушення ним Порядку №803 при укладенні спірного договору купівлі продажу не може тягти будь яких юридичних наслідків для ПП «Монте Крісто».

Також відповідачем 2 було подано заяву про застосування строків позовної давності (вх. №44587/15 від 19.10.15, додаткові пояснення щодо застосування строків позовної давності вх..№ 53176/15 від 07.12.15).

Представник третьої особи 1 та 2 позовні вимоги підтримує, надав усні пояснення по справі.

Фонд Державного майна України у своїх поясненнях (вх. №51153/15 від 25.11.15р.) зазначив, що договір купівлі-продажу частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Т.Шевченка, буд. №78, укладений Концерном «Військторгсервіс» з Приватною фірмою «Монте Крісто» без дотримання вимог Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Порядку відчуження об`єктів державної власності №803, оскільки уповноваженим органом управління не надавалася згода на відчуження спірного майна в розумінні положень вищевказаних нормативних актів, а відтак у представника концерну «Військторгсервіс» був відсутній необхідний обсяг дієздатності на укладення цього правочину.

У судовому засіданні 07.12.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази судом встановлено таке.

02 жовтня 2009 року між відповідачами у справі укладено договір купівлі продажу 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78. Договір нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за №3761.

Начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіром П.Н. видано дозвіл Начальнику Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" від 18 жовтня 2004 року № 140/3/1369/33 на відчуження нежитлового приміщення площею 742,1 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78. Дозвіл П.Н. Пукіром видано на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 №220/2071.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005 відкликано довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився (в тому числі довіреність, видана Пукіру П.Н.). Супровідним листом від 17.02.2005 №140/ЮР/154 на №1235/з від 14.02.2005 року на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 №220/2071.

Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до Державного господарського об`єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов`язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Наказом Міністра оборони України 05.04.2007 № 135 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", припинено діяльність Державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов`язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п.п.1, 2 наказу).

Згідно п.6 «Необоротні активи» п.№ 122 Передавального акту приймання передачі основних фондів, оборотних активів, власного капіталу та зобов`язань державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» у зв`язку з його реорганізацією шляхом приєднання до Концерну «Військторгсервіс» останній прийняв, в тому числі адміністративні будівлі пл.742,1 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 78. Передавального акт належним чином підписаний сторонами та скріплений печатками.

Відповідно до положення пункту 4.4 Статуту Концерну "Військторгсервіс" (затвердженого Міністром оборони України 27.12.2006 та зареєстрованого 28.04.2007) генеральний директор Концерну з урахуванням вимог щодо конфіденційності інформації погоджує укладення договорів (правочинів) учасниками, відповідно до переліку питань і правочинів, визначених правлінням.

Згідно з довіреністю від 12.09.2007 Концерн "Військторгсервіс" в особі генерального директора концерну Пукіра П.Н., який діє на підставі статуту концерну, на підставі попередньої усної домовленості уповноважив начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М. укладати від імені Концерну "Віськторгсервіс" будь-які договори щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна, а також договори оренди з дозволу управління майном Концерну - Міністерством оборони України.

Як вбачається з протоколу № 067-н про хід публічних торгів від 27.08.2009р. переможцем стало Приватне підприємство «Монте Крісто» із правом укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 742,1 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78.

Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 24021422 від 02.10.2009 свідчить, що нежитлове приміщення площею 742,1 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 78, на підставі Свідоцтва про право власності від 15.12.2000, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради па підставі розпорядження №1506 від 15.12.2000р. було власністю держави та знаходилося на праві господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" з часткою 41/50. Частка у розмірі 9/50 на зазначене приміщення належало Приватній фірмі «Монте Крісто» на підставі договору купівлі продажу №3101 від 29.10. 2008 року, акт прийому передачі від 11.03.2009р.

Як зазначено вище, між Концерном "Військторгсервіс" (в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., який діє на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007 за реєстровим № 4165 Ганчуком Ю.Я. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу) (продавець, відповідач 1) та ПП «Монте Крісто» (покупець, відповідач 2) укладено договір купівлі-продажу 41/50 адміністративних будівель від 02.10.2009.

За умовами цього договору продавець передає у власність, а покупець приймає у власність відповідно до чинного законодавства України наступне майно 41/50 частину адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок, площею 742,1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78. Договір підписано та скріплено печатками сторін, нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за №3761.

За актом прийому-передачі від 29.12.2009 (затвердженим начальником філії "УТ ЗахОК" Концерну "Військторгсервіс" Г.М. Свідерським) нежитлове приміщення у м. Львові, по вулиці Шевченка, буд. № 78, загальною площею 742,1кв.м., передано відповідачу.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24958991 від 30.12.2009 року, номер запису 1653 в книзі 6 нерухоме майно, а саме 41/50 частину адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок, площею 742,1 кв.м, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78 зареєстровано за Приватною фірмою «Монте Крісто».

На виконання вимог ухвали суду прокурором та відповідачем - 2 надано Акт від 13.01.2012 року №234/40/3 Контрольно ревізійного департаменту Міністерства оборони України ревізії окремих питань фінансово господарської діяльності державного господарського об`єднання Концерн «Військторгсервіс», філій та структурних підрозділів, які входять до складу, за період з 01.04.2009 року по 01.10.2011 року, що підписаний інспектором відділу контролю за діяльністю державних підприємств Контрольно ревізійного департаменту Міністерства оборони України Б. Стародубом, Генеральним директором державного господарського об`єднання Концерн «Військторгсервіс» П.Пукіром, головним бухгалтером державного господарського об`єднання Концрну «Військторгсервіс» А.Розюком.

Відповідачем 2 надано суду в обґрунтування додаткових пояснень щодо застосування строків позовної давності (вх. №53178/15 від 07.12.15 року) Акт Рахункової палати України від 27.04.2011 року №02-10/11 «ос» про результати зустрічної перевірки концерну «Військторгсервіс» з питань розпорядження державним майном, що передано в його господарське відання, та використання коштів, отриманих на виконання замовлень Міністерства оборони України та Висновок колегії Рахункової палати України від 08 червня 2011 року №32/11-1 до Звіту про результати аудиту ефективності виконання державними підприємствами Міністерства оборони України замовлень в інтересах Збройних Сил України та використання переданого їм в господарське відання військового майна.

Предметом позову є матеріально-правова вимога, заявлена Військовим прокурором Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженго здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України (позивач) до відповідача - 1 Концерну "Військторгсерівс" та відповідача - 2 Приватна фірма «Монте Крісто» про визнання недійсним договору купівлі-продажу 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78 та зобов`язання Приватної фірми «Монте Крісто» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України спірну будівлю.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

На органи прокуратури, відповідно до статті 121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено Законом України «Про прокуратуру» та ч. 2 статті 2 ГПК України.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 «У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)», інтереси держави можуть збігатися повністю або частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді.

Враховуючи те, що термін «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п.2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до ст..326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права так і обов`язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11).

Відповідно до п. 1.1 Статуту Концерну "Військторгсервіс", затвердженого Міністром оборони України 27.12.2006 року, Концерн є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Концерн здійснює господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання (п. 3.4 Статуту).

У п. 4.4 Статуту передбачено, що Генеральний директор Концерну, зокрема розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та цим Статутом; без довіреності діє від імені Концерну, представляє його як в Україні, так і за її межами; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.

Майно Концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п. 7.3 Статуту).

Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п. 7.5 Статуту).

Згідно із ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74 ГК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

У ч. 1 ст. 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" зазначено, що об`єктами управління державної власності, зокрема є майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям.

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є в тому числі міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління) (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності").

Згідно з чинними в період 1997-2011рр. Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України №888 від 21.08.1997, Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006, Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

На момент укладення оспорюваного договору механізм та способи відчуження об`єктів державної власності визначалися Порядком відчуження об`єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803.

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб`єкт управління).

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Пункт 7 Порядку передбачає подання відповідного переліку документів разом із зверненням щодо відчуження майна.

У п. 8 Порядку зазначено, що рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб`єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 викладено правову позицію, згідно з якою за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Отже, оскільки спірний договір був укладений 02.10.2009, то при оцінці його на предмет дійсності чи недійсності повинно застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його вчинення. Тому на момент укладення спірного правочину, відповідно до наведених вимог Порядку, повинні були бути, по-перше, рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а, по-друге, таке рішення мало бути погоджене Фондом державного майна України.

Фонд Державного майна України у своїх поясненнях (вх..№51153/15 від 25.11.15р.) зазначив, що договір купівлі-продажу частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78, укладений Концерном «Військторгсервіс» з Приватною фірмою «Монте Крісто» без дотримання вимог Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Порядку відчуження об`єктів державної власності №803, оскільки уповноваженим органом управління не надавалася згода на відчуження спірного майна в розумінні положень вищевказаних нормативних актів, а відтак у представника концерну «Військторгсервіс» був відсутній необхідний обсяг дієздатності на укладення цього правочину.

Належних та допустимих доказів іншого відповідачами у справі суду не надано.

У ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (в редакції на момент укладення спірного договору) визначено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті); з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна; військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням; облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За вимогами ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Однак Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймав рішення щодо відчуження відповідного нерухомого майна.

Отже, враховуючи ту обставину, що Фондом державного майна України, Міністерством оборони України не приймалося розпорядчих актів (рішень) щодо надання згоди на відчуження спірного майна, Фонд державного майна України у встановленому порядку погодження на відчуження спірного майна не надав і відомостей щодо погодження такого продажу немає, суд доходить висновку, що права та охоронювані законом інтереси позивача Міністерства оборони України є порушеним внаслідок укладення спірного договору.

З врахуванням викладеного, встановивши, що при укладенні спірного договору Концерн не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності, відповідач, погодження ФДМ України взагалі відсутнє, то суд дійшов висновку, що правочин було вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності, що в свою чергу є порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України і підставою для визнання його недійсним у порядку ст. 215 ЦК України (з врахуванням правової позиції, зазначеної у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року).

Отже, суд задовольняє вимогу Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерства оборони України (позивач) до відповідача - 1 Концерну "Військторгсерівс" та відповідача - 2 Приватна фірма «Монте Крісто» про визнання недійсним договору купівлі-продажу 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративного будиноку площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78.

Щодо доводів Приватної фірми «Монте Крісто» про пропуск позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 № 3-18гс13 викладено правову позицію, згідно з якою у випадку коли прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності.

Про факт допущення порушень Міністерство оборони України та органи прокуратури, дізналися після проведення органами прокуратури перевірки щодо дотримання порядку відчуження майна Концерном «Військторгсервіс» та складання відповідного Рапорту від 21.03.2013 року.

У поясненнях прокуратури від 25.11.2015 року (вх. №51162/15) зазначено, що про порушення права сторони дізналися 21 березня 2013 року, а саме з дати внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за наслідками прокурорської перевірки. Прокурором надано суду додаткові пояснення (вх..№53071/15 від 07.12.2015 року), до яких додано ряд документів в підтвердження цього твердження, зокрема Рапорт Першому заступнику прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері старшому раднику юстиції Сученку В.В. від 21 березня 2013 року.

У своїх додаткових поясненнях щодо застосування строків позовної давності від 07.12.2015 року (вх..№53178/15) відповідач 2 вказує на те, що перебіг строку позовної давності для позивача Міністерства оборони України починається з моменту отримання Висновку колегії Рахункової палати України до звіту про результати аудиту ефективності виконання державними підприємствами Міністерства оборони України замовлень в інтересах Збройних Сил України та використання переданого їм в господарське відання військового майна. Зазначений висновок складений 08 червня 2011 року №32/11-1 і згідно інформації, що міститься у наданому відповідачем 2 листа Рахункової палати України від 26.11.2015 року №19 - 2341 надсилався на адресу Міністерства оборони України 16.06.2011 року (вих..№02-1153).

Судом досліджено інформацію, яка міститься у Висновку колегії Рахункової палати України до звіту про результати аудиту ефективності виконання державними підприємствами Міністерства оборони України замовлень в інтересах Збройних Сил України та використання переданого їм в господарське відання військового майна від 08 червня 2011 року №32/11-1.

Як слідує з назви, змісту цього висновку та п.4.2., на який відповідач 2 посилається в обґрунтування початку перебігу строку позовної давності, мова йде про загальне положення щодо суб`єктів господарювання Міноборони, які організували розпродаж державного (військового) майна не дотримуючись вимог, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803 Порядку відчуження об`єктів державної власності. У зазначеному висновку відсутні посилання на порушення норм чинного законодавства Концерном «Військторгсервіс» стосовно відчуження майна, що становить об`єкт спору, а тому не свідчать про обізнаність прокуратури та позивача про порушення прав саме Концерном «Військторгсервіс» саме щодо спірного об`єкту.

З огляду на те, що прокурор та міністерство не були сторонами спірного правочину та не знали про незаконність відчуження майна, суд доходить висновку, що позовну давність щодо них слід обчислювати з моменту, коли саме вони дізналися про порушення закону при укладенні спірного договору.

Отже, строк позовної давності для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України не сплив.

Предметом позову, як зазначалось вище, окрім вимоги про визнання недійсним договору є також вимога про зобов`язання Приватної фірми «Монте Крісто» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України 41/50 частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який позначений за поверховим планом літ. А-3, що знаходиться за адресою м. Львів, вул.. Т.Шевченка, буд. №78.

У п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 зазначено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У такому випадку майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11).

У Листі Верховного Суду України "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" від 01.04.2014 зазначено, що за змістом ст. ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК.

Відповідно до ст. 387 ЦК України особа має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише у разі, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком договору, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння.

У речово-правових відносинах не застосовується способи захисту прав, встановлені для зобов`язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу.

Позов подано військовим прокурором Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та заявлено вимоги про визнання недійсним договору і повернення майна від Приватної фірми «Монте Крісто» до державної власності в особі Міністерства оборони України.

Отже, вимога про повернення майна заявлена до сторони договору Приватної фірми «Монте Крісто» і прокурор просив повернути майно до державної власності саме Міністерства оборони України, яке не є стороною договору.

Як встановлено вище, з врахуванням свідоцтва про право власності на адміністративні будівлі по вул. Шевченка, 78 у м. Львові належать на праві власності за державою в особі Міністерства оборони України, які були передані в повне господарське відання державному підприємству Міноборони України.

Отже, право Міністерства оборони України як власника уповноваженого від імені держави може бути захищено у порядку ст. 388 ЦК України шляхом витребування майна від добросовісного набувача. Встановивши, що спірне нерухоме майно з володіння Міністерства оборони України, уповноваженого власником - Державою Україна - здійснювати управління майном, вибуло без його згоди на підставі недійсного договору купівлі-продажу, де продавцем виступив Концерн "Військторгсервіс", не маючи для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про повернення майна шляхом його витребування від Приватної фірми «Монте Крісто», керуючись ст. 388 ЦК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У абзаці 7 підпункту 3.12. пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов`язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Отже, вимога прокурора і позивача про повернення майна є правомірною і підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» (надалі Закон).

Відповідно до підпункту 1 та підпункту 2 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на момент подання позовної заяви до суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат та позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Як зазначено в пункті 4.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відповідно до п. 2.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов`язаннях (у тому числі в зв`язку з вимогами, заснованими на приписах частини п`ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов`язок покладається на позивача.

Отже, сплата судового збору за вимогу про повернення майна, підлягає як з спору майнового характеру, з урахуванням вартості спірного майна.

У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (абзац 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Оскільки військова прокуратура звільнена від сплати судових витрат та прокуратурою заявлено немайнову вимогу про визнання недійсним договору та майнову вимогу про повернення майна та враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 218,00 грн. та 18 463,10 грн. (923 155,00*2%), що в сумі складає 19 681,10 грн. підлягає з відповідача-1 та відповідача-2 порівну.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 27, 29, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити повністю.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02.10.2009 року - 41/50 (сорок однієї п`ятдесятої) частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. №78 у м. Львові, укладеного між Концерт «Військторгсервіс» (м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. № 28-А; ідентифікаційний код 33 689922) в особі філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» та приватною фірмою «Монте Крісто»( м. Луцьк, вул. Львівська, буд. 91 «а»; ідентифікаційний код 30555964).

3.Зобов`язати Приватну фірму «Монте Крісто» (43000, м. Луцьк, вул. Львівська, буд. 91 «а»; ідентифікаційний код 30555964) повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 6; ідентифікаційний код 00034022) 41/50 (сорок однієї п`ятдесятої) частини адміністративних будівель, а саме адміністративний будинок площею 742, 1 кв.м, який визначений за поверховим планом літ. А-3 та розташований по вул. Т.Шевченка, буд. №78 у м. Львові.

4.Стягнути з Приватної фірми «Монте Крісто» (43000, м. Луцьк, вул. Львівська, буд. 91 «а»; ідентифікаційний код 30555964) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 9 840,55 грн. судового збору.

5.Стягнути з Концерт «Військторгсервіс» (м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. № 28-А; ідентифікаційний код 33 689922) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007620; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області; Код банку отримувача (МФО): 825014; Рахунок отримувача: 31215206783006; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) 9 840,55 грн. судового збору.

6.Накази видати відповідно до статті 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.12.2015року.

Суддя Коссак С.М.