Ухвала

від 25.11.2015 по справі 817/1205/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/44607/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Рокуня С.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - Інспекція)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.06.2014

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014

у справі № 817/1205/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцемремонт Здолбунів" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням збільшення позовних вимог) подано про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2013 № 0000612200 та від 16.12.2013 № 0000622200.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.06.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014, позов задоволено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що фактичне виконання поставок товарів та послуг позивачеві у рамках господарських взаємовідносин зі спірними контрагентами підтверджується належними первинними документами, тоді як умови провадження постачальниками позивача господарської діяльності та характер їх правовідносин з контролюючими органами не можуть впливати на оцінку добросовісності Товариства як платника податків та обґрунтованості його податкової вигоди.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що установлені у рамках проведення контрольно-перевірочних заходів обставини діяльності спірних контрагентів платника свідчать про відсутність у них ознак реальних суб'єктів господарювання, які б могли виконати задекларовані поставки в адресу Товариства, та підтверджують номінальне документування спірних операцій виключно з метою отримання податкової вигоди.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень, і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено виїзну документальну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Інтерметал» за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерколірметгруп» за період з 01.01.2013 по 31.01.2013, товариством з обмеженою відповідальністю «Кнайт Груп ХХІ» за період з 01.02.2013 по 28.02.2013 та з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інсел» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013, оформлену актом від 05.12.2013 № 541/22-36605821.

Під час перевірки контролюючий орган кваліфікував операції з придбання позивачем товарів та послуг у рамках правовідносин з названими контрагентами як фіктивні, посилаючись на виявлені у ході проведення зустрічних перевірок (звірок) названих контрагентів, обставини щодо: неперебування цих контрагентів за місцезнаходженням; відсутності у них обладнання, складських та торговельних приміщень, необхідних для досягнення реальних цілей будь-якої підприємницької діяльності та виконання поставок Товариству; наявності розбіжностей між даними податкової звітності названих постачальників та їх контрагентів (у тому числі позивача) у зв'язку з неналежним виконанням ними податкових обов'язків.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією:

податкового повідомлення-рішення від 16.12.2013 № 0000612200 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 721 462 грн. за основним платежем та на 360 731 грн. за штрафними санкціями;

податкового повідомлення-рішення від 16.12.2013 № 0000622200, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 29676 грн. за основним платежем та 14838 грн. за штрафними санкціями.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

На підставі наведених положень закону суди сформували обґрунтовану правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з ПДВ та витрат у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

Досліджуючи дотримання платником цих правил оподаткування при відображенні у податковому обліку операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у задекларованих постачальників, суди встановили, що фактичне виконання поставки товарів підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями та виписками банківського рахунку Товариства про оплату останнім придбаних товарів у безготівковому порядку; зазначені товари були оприбутковані платником із складеннями прибуткових ордерів, накладними на внутрішнє переміщення та у подальшому реалізовані третім особам у процесі поставки ремонтних робіт.

Оцінюючи операції позивача з приватним підприємством «Аргат-Юг» за договором на експедиційно-транспортне обслуговування від 01.06.2011 № 103, а також правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрцемремонт Волинь» за договором оренди від 01.08.2012 № 7, суди встановили, що поставка цих послуг оформлена документами, які за формою та змістом відповідають операціям даного виду, - актами приймання-передачі послуг, товарно-транспортними накладними, податковими накладними тощо.

Наведені доводи та подані докази були цілком об'єктивно розцінені судами попередніх інстанцій як свідчення реального виконання господарських операцій з придбання позивачем товарів і послуг, у зв'язку з чим суди цілком об'єктивно визнали у податковому обліку Товариства задекларовані податкові наслідки розглядуваних операцій.

Доводи, якими Інспекція мотивує правомірність оспорюваних нарахувань, цілком об'єктивно буди відхилені судами попередніх інстанцій.

Адже обставини, установлені в ході проведення зустрічних перевірок (звірок) названих постачальників, а саме - їх відсутність за місцезнаходженням, неможливість виконати спірні поставки в силу браку майна, основних фондів та трудових ресурсів, які є об'єктивно необхідними для досягнення результатів господарської діяльності, неналежне звітування до контролюючих органів, - є лише зовнішніми ознаками безтоварності господарської операції та самі по собі є недостатніми для висновку про недобросовісність податкової вигоди платника податків - покупця. Така недобросовісність виникає не в силу наявності ознак номінального суб'єкта господарювання у діяльності контрагента, а у разі впливу цих ознак на умови та/або економічні результати господарської операції та діяльність учасників господарського обороту. А тому необґрунтованість податкової вигоди характеризується відсутністю у господарської операції самостійної ділової мети, фіктивністю господарської операції, її обліком не у відповідності з дійсним економічним змістом, обізнаністю платника про невиконання його контрагентом податкових обов'язків тощо. У даному випадку існування відповідних обставин матеріалами перевірки не підтверджується.

За таких обставин суди на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків судів, а фактично свідчать про незгоду скаржника з установленими судами обставинами та з наданою ними юридичною оцінкою доказам. Втім перевстановлення фактичних обставин спору та переоцінка доказів перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що виключає можливість скасування ухвалених у справі судових рішень з таких підстав.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 у справі № 817/1205/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній частині.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько